Збірна Австрії з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Австрія
Емблема
Австрія
Асоціація Австрійський футбольний союз
Тренер Швейцарія Марсель Коллер
Найбільше виступів Андреас Герцог (103)
Найкращий бомбардир Тоні Польстер (44)
Місце в рейтингу ФІФА 44-е
 (на 13 березня 2014 року)
Домашня
Виїзна
Перший матч
Австрія Австрія 5:0 Угорщина Угорщина
(Відень, Австрія; 12 жовтня 1902)
Найбільша перемога
Австрія Австрія 9:0 Мальта Мальта
(Зальцбург, Австрія; 30 квітня 1977)
Найбільша поразка
Австрія Австрія 1:11 Англія Англія
(Відень, Австрія; 8 червня 1908)
Чемпіонат світу
Виступів 7 (вперше у 1934)
Найвище досягнення третє місце, 1954
Чемпіонат Європи
Виступів 1 (вперше у 2008)
Найвище досягнення груповий етап
Олімпійські медалі
Футбол
Срібло 1936 Берлін Чоловіки

Збірна Австрії з футболу (нім. Österreichische Fußballnationalmannschaft) — національна футбольна команда Австрії, яка керується Австрійським футбольним союзом (АФС) і представляє країну на міжнародному рівні. З січня 2006 до червня 2008 року посаду її головного тренера обіймав Йозеф Гіккерсбергер. Свої домашні матчі команда здебільшого проводить на віденському стадіоні «Ернст Гаппель».

Свій перший міжнародний матч збірна Австрії зіграла у 1902 році проти Угорщини (перемогла з рахунком 5:0). Перший період гучної слави в історії збірної припав на 1930-ті роки, коли вона грала під керівництвом Гуго Майзля, і розпочався 16 травня 1931 р. з перемоги над збірною Шотландії, для якої цей матч став першою поразкою за межами Британських островів. У 1938 році, після аншлюсу Австрії, австрійська команда була розформована, а її гравці увійшли до складу збірної Німеччини. Після Другої Світової війни збірна Австрії знову почала демонструвати успіхи, які досягли кульмінації на чемпіонаті світу 1954 року, де Австрія посіла третє місце, однак, після цього почався тривалий період занепаду. Наступний успішний сплеск в історії збірної припав на чемпіонат світу 1978 року, де вона у другому груповому турнірі обіграла діючих чемпіонів світу — команду Західної Німеччини, однак, цей успіх продовження не мав. Востаннє збірна Австрії потрапляла до фінального розіграшу міжнародних змагань на чемпіонаті світу 1998 року у Франції, де не зуміла вийти за межі групового турніру.

Станом на 13 березня 2014 року посідає 44-е місце у рейтингу футбольних збірних світу[1].

Історія[ред.ред. код]

Збірна команда Цислейтанії[ред.ред. код]

Футбол почав проникати до Австрії з Англії на початку 1890-х років. Перший футбольний матч між найстарішими футбольними клубами Австрії — «Крікетером» і «В'єнна» — відбувся у 1894 році. Особливо активну роль у поширенні і розвитку футболу у Відні відігравав британець Марк Ніколсон, в минулому гравець англійського чемпіонату, який жив і працював в Австрії. 18 грудня 1898 року він організував матч між віденськими англійцями і віденцями в міському парку «Пратер». «Віденці» грали у білих футболках і чорних штанях, від яких і пішли офіційні кольори збірної Австрії (замінені на червоно-біло-червоне сполучення у порівняно недавньому минулому). Перший міжнародний матч австрійська команда зіграла 8 квітня 1901 року проти збірної Швейцарії; втім, ця гра футбольними федераціями обох країн вважається неофіційною. Зустріч була влаштована заснованою лише за рік до того Австрійською футбольною спілкою (Österreichischen Fußball-Union), попередницею сучасного Австрійського футбольного союзу (Österreichische Fußballbund), її засновником і першим головою був Марк Ніколсон. За австрійську команду у цьому матчі виступали гравці трьох найбільших віденських клубів того часу: «Вьєнни», «Крікетера» і «Вінера». «Збірна Відня» до того вже зустрічалася з командами з-за кордону, але це були клубні команди. Багато гравців тієї «кам’яної доби» австрійського футболу вигадували собі псевдоніми і грали у перуках і навіть у накладних бородах: у той час гравцями австрійських клубів були переважно школярі 17–18 років, яким грати у футбол у складі клубів було заборонено.

Марк Ніколсон, 1902.

Перший офіційно визнаний міжнародний матч збірної Австрії був організований 10 жовтня 1902 року як зустріч між збірними Відня і Будапешта. Цей матч вважається першим в історії світового футболу матчем між національними збірними за межами Британських островів. Австрійці перемогли у цьому матчі з рахунком 5:0 (три м’яча забив Ян Студніцка, перша «зірка» австрійського футболу). У наступні десятиріччя матчі між командами Австрії та Угорщини влаштовувались двічі на рік — один раз у Відні, другий — у Будапешті. Ці зустрічі відрізнялись принциповим суперництвом і вважались кульмінацією футбольного року. Тодішню збірну Австрії можна лише умовно зіставляти з нинішньою: до неї викликались гравці з усієї Цислейтанії (неугорської частини Австро-Угорщини) незалежно від їхньої мовної та етнічної належності; зокрема, за Австрію грала велика кількість чехів. Першими значними міжнародними змаганнями для збірної Австрії стали Олімпійські ігри 1912 року, що проходили у Стокгольмі: здобувши перемогу над командами Німеччини, Норвегії та Італії і програвши збірним Нідерландів та Угорщини, Австрія посіла на турнірі шосте місце.

Під час Першої Світової війни футбольна активність в Австрії майже не припинялась, однак, за відсутності капітана збірної Гуго Майзля, який воював на італійському фронті, на чолі команди став колишній захисник «Вьєнни» Генріх Речури. Втім, під час війни вдавалося влаштовувати ігри збірної лише з Угорщиною та нейтральною Швейцарією.

Вундертім — австрійська «команда-диво» (19181938)[ред.ред. код]

Після закінчення першої світової війни багато країн з Англією на чолі намагалися виключити Австрію, як країну, винну у розв’язуванні війни, зі складу ФІФА. Нові держави, що виникли на теренах колишньої Австро-Угорщини, зокрема Чехословаччина, також спочатку бойкотували австрійську збірну. Хуго Майзль докладав значних зусиль до того, щоб відновити контакти з футбольними федераціями сусідніх держав й одночасно активно займався організацією міжнародних змагань на клубному та національному рівні. У молодій австрійській республіці футбол зазнав бурхливого росту популярності, не в останню чергу завдяки запровадженню восьмигодинного робочого дня. У 1921 році був відкритий новий стадіон «Хохе-Варте» місткістю 80000 глядачів; в 1924 році Австрія першою у континентальній Європі заснувала професійну футбольну лігу. Результатом реформ стали успіхи як австрійських клубів, так і національної збірної, наприклад, у 1926 році збірна Австрії перемогла у шести міжнародних зустрічах з семи.

У 1927 році почався перший розіграш Кубка Європи для збірних — попередника сучасного чемпіонату Європи. Згідно з формулою цього змагання кожна збірна-учасник мала зіграти два матчі з кожною іншою: один — вдома, один — у гостях; розіграш таким чином розтягувався на кілька років. Після закінчення першого розіграшу Кубка у 1930 році Австрія опинилася на другому місці, пропустивши вперед Італію.

«Вундертім» на чемпіонаті світу з футболу 1934 року.

Однак справжньою кульмінацією в історії австрійського футболу міжвоєнної доби стала епоха Вундертіму — «команди-дива». Такий епітет збірна Австрії здобула, коли у 1931 році першою з команд континентальної Європи зуміла перемогти збірну Шотландії, при тому зробити це з розгромним рахунком 5:0. У подальшому австрійська команда, очолювана капітаном Матіасом Зінделаром, здобула низку розгромних перемог над провідними збірними Європи: Німеччина була переможена з рахунком 6:0 у Берліні і 5:0 у Відні, потім була розгромлена Швейцарія (8:1), Угорщина (8:2), Бельгія (6:1) і Франція (4:0). У 1932 році Австрія опинилася на першому місці у другому розіграші Кубка Європи, випередивши Італію. Однак, найбільшим успіхом австрійської збірної у той час вважався матч, в якому вона програла. 7 грудня 1933 року вона зустрілася у Лондоні зі збірною Англії, яка до того не знала домашніх поразок; жодній континентальній команді не вдавалося забити Англії більше, ніж єдиний «гол престижу». Австрійська радіостанція RAVAG вела прямий репортаж із Лондона, який транслювався через гучномовці на площі Героїв у Відні. На лондонському стадіоні «Вемблі» австрійці почали гру невдало, і перший тайм завершився з рахунком 2:0, однак у другому таймі вони почали свою знамениту комбінаційну гру. Австрійці забили три м’яча і програли з рахунком 4:3; незадовго до закінчення матчу Адольф Фогль мав вірну можливість влучити м'ячем у ворота і зрівняти рахунок, але не зумів нею скористатись.

Команду дещо ослабила втрата кількох гравців, зокрема воротаря Руді Гідена, які отримали щедрі пропозиції з-за кордону і залишили Австрію. Попри це, Австрія була, поряд з Італією, одним з незаперечних фаворитів чемпіонату світу з футболу 1934 року в Італії, першого чемпіонату, в якому брали участь основні європейські збірні. Австрійці були зупинені господарями чемпіонату італійцями у півфінальному матчі, який судив шведський арбітр Іван Еклінд, якого за день до того приймав у себе як почесного гостя сам італійський диктатор Беніто Муссоліні. Італія здобула перемогу завдяки єдиному голу, забитому на 18-й хвилині, коли кілька італійців буквально запхали австрійського воротаря Петера Платцера з м’ячем у руках за лінію воріт. Суддівство в цьому та інших матчах викликало запеклі суперечки, і ще через багато років після чемпіонату лунали звинувачення у підкупі, втім, матеріального продовження ці скандали не мали.

19381962: Друга світова війна й успіхи ранньої післявоєнної доби[ред.ред. код]

Австрійська газета «Fußball-Sonntag» («Футбольна неділя») повідомляє 5 червня 1938 року про розпуск Австрійського футбольного союзу і, відповідно, збірної Австрії з футболу.

Аншлюс Австрії, який відбувся 13 березня 1938 року, на деякий час поклав край існуванню національної збірної і австрійського футболу загалом. Багато клубів були розпущені, велика кількість австрійських футболістів покинула країну, рятуючись від нацистського режиму за кордоном. Австрійська футбольна ліга була замінена обласною лігою Остмарку, а «єврейський» професійний футбол скасований. До нацистських «нововведень» належало також обов’язкове колективне привітання Гітлера перед початком і після закінчення кожного матчу (усі присутні на стадіоні вставали, простягали руку у нацистському привітанні й одночасно вигукували «Гайль Гітлер»), а також поповнення клубних команд молоддю з «Гітлерюгенду». Австрійська національна збірна була розформована і об’єднана з німецькою у спільну команду «Великої Німеччини». Хоча Австрія щойно пройшла кваліфікацію до чемпіонату світу 1938 року, її гравцям було дозволено взяти участь у змаганнях лише у складі німецької команди. Таким чином, у складі збірної Німеччини на чемпіонаті світу у Франції було вісім австрійців. Але створити суперзбірну не вийшло: для поєднання силового стилю німецької збірної та комбінаційної гри австрійців потрібно було значно більше часу. Об'єднана команда поступилася вже у першому раунді (1 / 8 фіналу) збірній Швейцарії, щоправда, для цього знадобилося аж два матчі — 1:1 та 4:2 у переграванні. Хоча включення австрійських гравців до складу німецької команди було примусовим і обов’язковим, кільком зіркам, таким, як Матіас Зінделар і Вальтер Науш, на підставі їхньої відомості було дозволено без наслідків відмовитись від участі у збірній Німеччини. Протягом другої світової війни у матчах німецької збірної виходило на поле 28 австрійців, в чотирьох матчах на поле одночасно виходило вісім колишніх гравців збірної Австрії.

Після закінчення війни збірна Австрії була практично відразу відновлена і вже у серпні 1945 року зіграла два матчі проти збірної Угорщини в Будапешті. Після ремонту свого стадіону «Пратер» 6 грудня 1945 року вона провела свій перший за останні вісім років домашній матч. Її суперником у цьому історичному матчі стала збірна Франції, матч відвідали 60000 вболівальників, у числі яких був голова ФІФА Жуль Ріме. Австрія перемогла з рахунком 4:1, три голи з чотирьох були забиті Карлом Деккером. Австрія швидко набула своєї колишньої форми і у 1951 році стала першою континентальною командою, що обіграла збірну Шотландії на її стадіоні (1:0), пробудивши спогади про Вундертім та її гру на віденському стадіоні 18 років тому; стараннями нового покоління австрійських гравців, таких, як Гергард Ганаппі, Вальтер Земан і Ернст Оцвірк Австрія повернулася до світової футбольної еліти. Найвищою точкою успіхів цього покоління став чемпіонат світу 1954 року у Швейцарії.

Під час кваліфікаційного турніру Австрія перемогла Португалію з розгромним рахунком 9:1. У груповому розіграші фінальної частини чемпіонату австрійці обіграли Шотландію 1:0 і розгромили з рахунком 5:0 збірну Чехословаччини. Однією з найвідоміших ігор австрійської збірної став чвертьфінальний матч у Лозанні проти господарів турніру збірної Швейцарії, прозваний пресою «Лозаннською битвою»: в найрезультативнішому матчі в історії світових чемпіонатів Австрія перемогла з рахунком 7:5. Воротар австрійців Курт Шмід ще на початку матчу був вражений сонячним ударом, але не міг покинути поле; підтримувана 50000 швейцарських уболівальників збірна Швейцарії забила три м’яча протягом восьми хвилин. Масажисту австрійської команди Йозефу Ульріху вдалося надати допомогу Шміду, який вже починав непритомніти, не перериваючи гру. Невдовзі після цього австрійці швидкою серією з трьох голів зрівняли рахунок (три голи були забиті протягом чотирьох хвилин), і перший тайм закінчився з рахунком 5:4 на користь Австрії. Після напруженого другого тайму фінальний рахунок матчу став 7:5; до того ж, під час матчу австрійцям двічі не вдавалося забити пенальті. Збірна Австрії вдруге у своїй історії дісталася до півфіналу чемпіонату світу, який, однак, програла з рахунком 1:6 збірній Німеччини. У «малому фіналі» Австрія подолала переможця попереднього чемпіонату збірну Уругваю і посіла третє місце, яке досі залишається її найвищим досягненням на міжнародних чемпіонатах.

Чемпіонат світу 1958 року у Швеції вийшов для австрійської команди значно менш вдалим. На груповому етапі фінального розіграшу жереб помістив її в одну групу з чемпіоном світу Бразилією, чемпіоном Європи збірною СРСР, а також з Англією, тоді як сама австрійська команда страждала від внутрішніх суперечок. Австрія програла Бразилії (0:2) та СРСР (0:2), зіграла внічию 2:2 з Англією і, посівши останнє місце у групі, покинула турнір. Втім, команда продовжувала користуватись великою популярністю в себе на батьківщині, і новий тренер Карл Деккер знову зумів привернути до збірної увагу міжнародної футбольної спільноти. У присутності рекордної кількості глядачів — 90000, що стало можливим завдяки реконструкції стадіону «Пратер», австрійська команда восени 1960 року перемогла у товариських матчах збірні СРСР (3:1) та Іспанії (3:0). Однак, коли внаслідок фінансових труднощів Австрійський футбольний союз був змушений відмовитись від участі у чемпіонаті світу 1962 року в Чилі, команда фактично розпалася. Раптовий кінець періоду післявоєнних успіхів збірної Австрії став очевидним після поразки у 1962 році від збірної Чехословаччини з рахунком 0:6, після якої багато гравців і сам Карл Деккер вже не зуміли оговтатись.

19621982: Вемблі, Кордова і Хіхон[ред.ред. код]

Після закінчення «ери Деккера» австрійська збірна тривалий час не могла вийти на колишній рівень продуктивності, хоча й підносила час від часу сюрпризи в окремих матчах. Велику увагу привернув у цей період матч, що пройшов 20 жовтня 1965 року проти Англії на її домашньому стадіоні «Вемблі» в Лондоні: Австрія стала лише третьою командою континентальної Європи, якій вдалося перемогти Англію (3:2). Два голи з трьох забив Тоні Фріч, за що здобув прізвисько «Тоні Вемблі». У тому ж році збірна Австрії вперше у своїй історії не потрапила до фінального розіграшу чемпіонату світу, програвши кваліфікаційний турнір збірним НДР і Угорщини. У 1968 році головним тренером збірної був призначений словацький спеціаліст Леопольд Штястни, який до того успішно тренував іннсбрукський «Ваккер». Незважаючи на програну Німеччині кваліфікацію до чемпіонату світу 1970 року гравці і Футбольний союз не відмовили в довірі тренеру, з яким збірна після майже десяти років занепаду знову почала демонструвати стабільні результати. В атмосфері загальної ейфорії та сподівань Австрії після дванадцятирічної відсутності на чемпіонатах світу майже вдалося дістатись до фінальної частини чемпіонату світу 1974 року, що проходив у Західній Німеччині. Австрія закінчила кваліфікаційний турнір з такою ж кількістю очок і різницею забитих і пропущених м’ячів, як і у Швеції, і для визначення остаточного переможця був влаштований додатковий матч у німецькому Гельзенкірхені. Щоб надати гравцям досить часу для підготовки, був перенесений черговий тур чемпіонату Австрії, і команда прибула до Німеччини за п’ять днів до матчу. Однак на засніженому полі у Гельзенкірхені австрійці програли з рахунком 1:2, проґавивши багато шансів для зрівняння рахунку і одного разу навіть влучивши в поперечину.

Ось Кранкль (…) входить до штрафного майданчика — удар!… Го-ол! Го-ол! Го-ол! Го-ол! Го-ол! Го-ол! Можна збожеволіти, Кранкль б’є — і 3:2 на користь Австрії! Пані і панове, тут усі кинулись в обійми один до одного; колега Ріппель, інженер Пош — усі цілуються! 3:2 на користь Австрії завдяки розкішному голу нашого Кранкля! Він усіх обіграв, пані і панове. І тільки-но зачекайте трошки, тільки зачекайте; можливо ми ще порадіємо й четвертому.
Еді Фінгер, коментатор «кордовського дива», 21 червня 1978

Невдовзі після цього через проблеми зі здоров’ям Леопольд Штястни подав у відставку і був замінений на словенця Вранко Елснера, якого, однак, було звільнено відразу після закінчення невдалого кваліфікаційного турніру до чемпіонату Європи 1976 року, в останньому матчі якого Австрія програла Уельсу 0:1 і опинилася на третьому місці у групі і за межами фінальних змагань. Під керівництвом наступного тренера, Гельмута Сенековича, Австрії нарешті вдалося, вперше за останні 16 років, пробитися до фінальної частини чемпіонату світу 1978 року, що проходив в Аргентині. 30 жовтня 1977 року Австрія виграла 1:0 вирішальний матч проти Туреччини в Ізмірі; єдиний гол у цьому матчі, що відкрив Австрії дорогу до чемпіонату світу, був забитий майбутнім тренером збірної — Гербертом Прохазкою, й увійшов до анналів австрійського футболу як «ізмірський шпіц» (терміном «шпіц» в австрійському футбольному жаргоні позначається удар по м’ячу носком ноги). У груповому турнірі чемпіонату Австрія несподівано посіла перше місце у групі, випередивши Бразилію, Іспанію і Швецію, і в числі восьми найкращих збірних світу пройшла до другого групового турніру. У другому груповому етапі Австрія програла 1:5 збірній Нідерландів, яку тоді тренував австрієць Ернст Хаппель, і 0:1 збірній Італії. В останньому матчі другого групового турніру, який для збірної Австрії вже нічого не вирішував, вона зустрілася з діючим чемпіоном світу — командою Західної Німеччини, якій для потрапляння до фіналу потрібна була лише перемога. Напередодні матчу німецька преса вважала перемогу над позбавленою мотивації Австрією незаперечною, але 21 червня на полі стадіону в аргентинському місті Кордова сталася сенсація: Австрія перемогла 3:2; два голи забив Ганс Кранкль, і ще один німець Берті Фогтс забив у власні ворота. В Австрії цей матч називають «кордовським дивом», у Німеччині він, відповідно, отримав прозвання «кордовської ганьби».

Після успішного виступу на аргентинському чемпіонаті світу Гельмут Сенекович, як і обіцяв напередодні, пішов у відставку, і посаду тренера збірної зайняв Карл Штоц. Хоча йому вдалося цілком впевнено провести збірну Австрії через кваліфікаційний турнір до чемпіонату світу 1982 року в Іспанії, внаслідок суперечок з Австрійським футбольним союзом незадовго до чемпіонату він був звільнений. Його планували замінити на Ернста Хаппеля, але замість знаменитого австрійця, який у 1970 році виграв з голландським «Феєнордом» клубний кубок світу, в Іспанії австрійській команді довелося грати під керівництвом тимчасового тренерського дуету Георга Шмідта і Фелікса Лацке. Груповий турнір почався перемогами над Чилі (1:0) і Алжиром (2:0). У третьому матчі проти збірної ФРН, який проходив у місті Хіхон, Австрія пропустила гол на 11-й хвилині, після чого до самого кінця матчу м’яч катався по середній частині поля, оскільки рахунок 0:1 влаштовував обидві команди, забезпечуючи їм вихід до наступної стадії змагань; багатьма прихильниками обох команд така поведінка була засуджена як неспортивна. У другому груповому турнірі Австрія програла 0:1 збірній Франції і зіграла внічию з Північною Ірландією; цих результатів не вистачило для потрапляння до півфіналу, і Австрія закінчила чемпіонат світу на восьмому місці. Незважаючи на досить високе досягнення, недостойна поведінка команди в хіхонському матчі проти ФРН, який преса охрестила «Хіхонським пактом про ненапад», псувала популярність національної збірної на батьківщині протягом кількох наступних років.

19822007: Очікування і сподівання[ред.ред. код]

Після чемпіонатів світу в Аргентині та Іспанії більшість провідних гравців збірної закінчили спортивну кар’єру, внаслідок чого результати команди значно погіршилися. Австрія програла два наступних кваліфікаційних турніри поспіль — до чемпіонату Європи 1984 року, де програла Північній Ірландії і Туреччині, і до чемпіонату світу 1986 року, де двічі програла Угорщині; по закінченні кожного відбірного циклу змінювався головний тренер збірної (відповідно Еріх Гоф і Бранко Елснер). Їм на зміну у 1988 році прийшов Йозеф Хіккерсбергер, який до того тренував молодіжну збірну (U-21). Хіккерсбергер повернув до команди перевірених ветеранів, таких як Прохазка, і доручив їхній опіці зовсім молодих гравців, таких як Андреас Герцог, що до свого дебюту у національній збірній встиг відіграти у вищій лізі чемпіонату Австрії лише три матчі. Методи нового тренера принесли плоди, і Австрії нарешті вдалося кваліфікуватись до чемпіонату світу 1990 року в Італії. Вирішальний матч кваліфікаційного турніру проти НДР Австрія виграла з рахунком 3:0; усі три голи були забиті молодим форвардом Тоні Польстером, новою зіркою національної збірної. На чемпіонаті, однак, збірна Австрії виступила не дуже вдало: розраховуючи спочатку якнайменше на вихід до ⅛ фіналу, вона програла з мінімальною різницею командам Італії та Чехословаччини, і єдиної перемоги над збірною США не вистачило для виходу з групового турніру. Згідно з формулою змагань того часу до ⅛ фіналу потрапляли також чотири найкращих команди з восьми, що посіли у групах треті місця, і Австрія не входила до числа цієї четвірки лише наразі досить неймовірного збігу результатів останніх матчів в інших групах; австрійське телебачення, впевнене в тому, що збірна Австрії проб’ється до плей-оф, встановила додаткові камери для зйомок радіючих австрійських гравців. Однак коли через два дні після перемоги над США стали відомі усі 16 фіналістів, Австрії серед них не було.

Тоні Польстер

Невдовзі після чемпіонату кар’єрі Йозефа Гіккерсбергера у національній збірній раптово настав скандальний кінець — 12 вересня 1990 року у Ландскруні збірна Австрії програла 0:1 Фарерським островам, і 14 вересня Хіккерсбергер подав у відставку. Два наступні відбірні цикли були для збірної невдалими; наступного разу Австрія потрапила на чемпіонат світу лише у 1998 році. У кваліфікаційному турнірі збірна перемогла у восьми матчах з десяти і посіла перше місце у відбірній групі; вирішальний матч проти Швеції був виграний завдяки голу Андреаса Герцога. Але у фінальному розіграші австрійська збірна, очолювана Гербертом Прохазкою, зігравши внічию 1:1 з Камеруном і Чилі і програвши 2:1 Італії, посіла у групі третє місце і до ⅛ фіналу знову не потрапила. Усі три австрійських голи в цих матчах були забиті в доданий арбітром час після закінчення основного часу другого тайму. З 1998 року і до сьогодні збірна Австрії більше не пробивалась до фінальних розіграшів чемпіонатів світу.

З 2006 року збірну знову тренує Йозеф Гіккерсбергер, який змінив на посаді головного тренера Ганса Кранкля після програного кваліфікаційного турніру до чемпіонату світу 2006 року.

Австрія (разом із Швейцарією) — господар ЄВРО-2008, до фінальної частини якого вона потрапляє автоматично без проходження кваліфікації. Замість матчів кваліфікаційного турніру між 2006 і 2008 роками була запланована серія товариських матчів. Австрійська команда виглядала у цих зустрічах не дуже впевнено: до перемоги над збірною Кот-д’Івуару 17 жовтня 2007 року з рахунком 3:2 їй не вдавалося виграти протягом дев'яти ігор поспіль. У фінальній частині чемпіонату Європи Австрія грала в одній групі з Хорватією, Німеччиною і Польщею і здобула лише одне очко, не вийшовши з групи. Після чемпіонату Європи тренер збірної Йозеф Гіккерсбергер подав у відставку.

Спортивна форма[ред.ред. код]

Починаючи зі свого першого матчу у 1902 році збірна Австрії традиційно грала у білих футболках, чорних трусах і чорних гетрах. У 2002 році за ініціативою тодішнього тренера Ганса Кранкля офіційною домашньою формою збірної стала червона футболка, білі труси і червоні гетри — комплект, який до того використовувався як «виїзний» і в якому команда здобула багато гучних перемог, зокрема у матчі «кордовського дива», а чорно-білий комплект, навпаки, став «виїзним». Червоно-біла-червона кольорова гама пов'язується з кольорами австрійського прапора. З 2006 року в якості виїзного збірна зрідка використовує третій комплект мішаних червоно-чорних кольорів.

Офіційним виробником спортивної форми збірної вже понад 30 років є німецька фірма «Пума»; виробника бутсів гравці мають право обирати на власний розсуд.

Участь у міжнародних турнірах[ред.ред. код]

До сього дня збірна Австрії ніколи не виборювала чемпіонських титулів. Її найвищим досягненням станом на 2008 рік залишаються третє місце на чемпіонаті світу 1954 року і четверте місце на чемпіонаті світу 1934 року. Збірна Австрії виборювала Кубок Європи для збірних в 1932 році, випередивши Італію, і зупинялася у кроці від перемоги в 1930 і 1935 роках. Найвищим досягненням збірної на чемпіонатах Європи залишається чвертьфінал його першого розіграшу у 1960 році (чвертьфінальні матчі тоді проводились у рамках кваліфікаційного турніру); чемпіонат Європи 2008 року, одним з господарів якого є Австрія, став її першою появою у фінальних розіграшах континентальної першості.

Чемпіонати світу[ред.ред. код]

Рік Країна Досягнення В Н П Голи Примітки
1930 Уругвай Не брала участі
1934 Італія Четверте місце 2 0 2 7:7
1938 Франція 1/8 фіналу 0 1 1 3:5
1950 Бразилія Не брала участі
1954 Швейцарія Третє місце 4 0 1 17:12
1958 Швеція Груповий етап (15-е місце) 0 1 2 2:7
1962 Чилі Відмовилась від участі
1966 Англія Не пройшла кваліфікацію
1970 Мексика Не пройшла кваліфікацію
1974 ФРН Не пройшла кваліфікацію
1978 Аргентина Другий груповий етап (7-е місце) 3 0 3 7:10
1982 Іспанія Другий груповий етап (8-е місце) 2 1 2 5:4
1986 Мексика Не пройшла кваліфікацію
1990 Італія Груповий етап 1 0 2 2:3 Докладніше
1994 США Не пройшла кваліфікацію
1998 Франція Груповий етап 0 2 1 3:4 Докладніше
2002 Південна Корея / Японія Не пройшла кваліфікацію
2006 Німеччина Не пройшла кваліфікацію
2010 Південно-Африканська Республіка Не пройшла кваліфікацію
2014 Бразилія Не пройшла кваліфікацію

Чемпіонат Європи[ред.ред. код]

Рік Країна Досягнення В Н П Голи Примітки
1960 Франція Не пройшла кваліфікацію (чвертьфінал) 2 0 2 10:11
1964 Іспанія Не пройшла кваліфікацію (1/8 фіналу) 0 1 1 2:3
1968 Італія Не пройшла кваліфікацію
1972 Бельгія Не пройшла кваліфікацію
1976 Югославія Не пройшла кваліфікацію
1980 Італія Не пройшла кваліфікацію
1984 Франція Не пройшла кваліфікацію
1988 Західна Німеччина Не пройшла кваліфікацію
1992 Швеція Не пройшла кваліфікацію
1996 Англія Не пройшла кваліфікацію
2000 Бельгія / Нідерланди Не пройшла кваліфікацію
2004 Португалія Не пройшла кваліфікацію
2008 Австрія / Швейцарія Груповий етап 0 1 2 1:3 Докладніше
2012 Польща / Україна Не пройшла кваліфікацію

Кубок Європи для збірних[ред.ред. код]

Роки Досягнення В Н П Голи Примітки
1927—1930 Друге місце 5 0 3 17:10
1931—1932 Чемпіон 4 3 1 19:9
1935—1935 Друге місце 3 3 2 17:15
1936—1938 Розіграш дочасно завершено через аншлюс Австрії Німеччиною 2 1 3 13:14
1948—1953 Третє місце 4 1 3 15:19
1955—1960 Третє місце 4 3 3 21:21

Поточний склад[ред.ред. код]

Збірна Австрії перед товариським матчем проти збірної України 1 червня 2012 року

Склад збірної на дві товариські зустрічі 1 червня (матч проти збірної України) і 5 червня (матч проти збірної Румунії) 2012 року.

Гравець Клуб (у 2012) Дата народження Вік Ігор Голів
  Воротарі
1   Крістіан Ґрацай Австрія «Штурм» (Грац) 19 вересня 1981 32 10
12   Лукас Кенігсхоффер Австрія «Рапід» (Відень) 16 березня 1989 25
23   Роберт Альмер Німеччина «Фортуна» (Дюссельдорф) 20 березня 1984 30 2
24   Хайнц Лінднер Австрія «Аустрія (Відень)» 17 липня 1990 23 1
  Захисники
2   Дьордь Гаріч Італія «Болонья» 8 березня 1984 30 26 1
3   Александр Драґовіч Швейцарія «Базель» 6 червня 1991 22 16 0
4   Мануель Ортлехнер Австрія «Аустрія (Відень)» 4 березня 1980 34 8 0
5   Маркус Шуттнер Австрія «Аустрія (Відень)» 16 квітня 1987 27 3 0
15   Себастьян Предль Німеччина «Вердер» (Бремен) 21 червня 1987 26 33 4
16   Пауль Шарнер Англія «Вест-Бромвіч» 3 листопада 1980 33 40 0
17   Флоріан Клеїн Австрія «Ред Булл» (Зальцбург) 17 листопада 1986 27 11 0
19   Мартін Хінтерреґер Австрія «Ред Булл» (Зальцбург) 7 вересня 1992 21 0 0
  Півзахисники
6   Ясін Пехліван Туреччина «Газіантепспор» 5 січня 1989 25 15 0
8   Якоб Янчер Австрія «Ред Булл» (Зальцбург) 8 січня 1989 25 9 1
10   Златко Юнузович Німеччина «Вердер» (Бремен) 26 вересня 1987 26 19 2
13   Велі Кавлак Туреччина «Бешикташ» (Стамбул) 3 листопада 1988 25 17 0
14   Юліан Баумгартлінгер Німеччина «Майнц» 2 січня 1988 26 21 0
20   Ґвідо Бурґсталлер Австрія «Рапід» (Відень) 29 квітня 1989 24 3 0
24   Крістоф Ляйтгеб Австрія «Ред Булл» (Зальцбург) 14 квітня 1984 30 27 0
25   Андреас Іваншиц Німеччина «Майнц» 15 жовтня 1983 30 55 9
27   Давід Алаба Німеччина Баварія (Мюнхен) 24 червня 1992 21 19 0
  Нападники
7   Марко Арнаутович Німеччина «Вердер» (Бремен) 19 квітня 1989 24 19 7
9   Патрік Бюргер Австрія «Маттерсбург» 27 червня 1987 26 2 0
11   Марсель Сабітсер Австрія «Адміра)» 17 березня 1994 20 1 0
21   Марк Янко Португалія Порту 25 червня 1983 30 27 11
  Головний тренер
Швейцарія Марсель Коллер 11 листопада 1960 53

Тренерський штаб[ред.ред. код]

Головний тренер збірної призначається правлінням Австрійського футбольного союзу. Він керує підготовкою національної збірної до міжнародних матчів і одноособово приймає рішення щодо комплектації команди. У перші роки існування збірної, з 12 жовтня 1902 по 14 червня 1913, комплектацією команди займався безпосередньо АФС (і його попередники); починаючи з 1913 року ці повноваження були надані особисто головному тренеру. З 1 січня 2006 року до червня 2008 посаду головного тренера обіймав Йозеф Хіккерсбергер. Це його другий термін на посаді, він вже тренував австрійську збірну у 19881990 роках, коли вивів її до фінальних змагань чемпіонату світу 1990 року в Італії. У 19681978 роках Йозеф Гіккерсбергер відіграв за збірну 38 матчів, забивши п'ять голів. Асистент головного тренера Петер Персідіс, тренер воротарів Клаус Ліндербергер і менеджер команди Андреас Герцог також в минулому грали за збірну Австрії.

Гравці-рекордсмени[ред.ред. код]

На початку футбольної ери міжнародні матчі проводились значно рідше, ніж зараз. Тривалий час звання як гравця з найбільшою кількістю ігор, так і найкращого бомбардира утримував Ян Студніцка, який у 19021917 роках відіграв 28 матчів, забивши в них 17 голів. Рубіж в 40 матчів за збірну вперше подолав Йозеф Брандштеттер (42 матчі у 19121924 роках), у 1932 році це досягнення поліпшив Йозеф Блум (51 матч у 19201932). Рекорд, встановлений Гергардом Ганаппісом (93 гри у 19481962) утримувався більше тридцяти років, поки не був покращений у 1998 році Тоні Польстером (95 ігор протягом 19822000) і у 2003 Андреасом Герцогом (103 гри з 1988 по 2003 рік).

Наступними після Студніцки найкращими бомбардирами збірної стали: у 1934 році — Ганс Горват і Антон Шалль (по 28 голів, причому Шалль забив їх у 28 іграх), у 1969 році це досягнення повторив Ерік Хоф. Цей рекорд також утримувався дуже довго, поки у 1980-х роках не був покращений Гансом Кранклем (35 голів у 19731985). На рубежі століть Тоні Польстер встановив рекорд, який дійсний донині — 44 голи за збірну у 19822000.

Дані наведені станом на 15 жовтня 2013 року.

Найбільша кількість виступів Найкращі бомбардири
Гравець Матчів Голів Роки
1 Андреас Герцог 103 26 19882003
2 Антон Польстер 95 44 19822000
3 Гергард Ганаппі 93 12 19481962
4 Карл Коллер 86 5 19521965
5 Фрідріх Конциліа 84 0 19701985
Бруно Пеццей 9 19751990
7 Герберт Прохазка 83 10 19741989
8 Ганс Кранкль 69 34 19731985
9 Герберт Вебер 68 1 19761989
10 Петер Штьогер 65 15 19881999
Андреас Іваншиц 65 12 2003
 
Гравець Матчів Голів Голів/матч Роки
1 Антон Польстер 95 44 0,46 19822000
2 Ганс Кранкль 69 35 0,50 19731984
3 Еріх Гоф 37 28 0,76 19571969
Ганс Горват 46 0,61 19241934
Антон Шалль 28 1,00 19271934
6 Маттіас Зінделар 43 27 0,63 19261937
7 Андреас Герцог 103 26 0,25 19882003
8 Карл Цишек 40 24 0,60 19311945
9 Вальтер Шахнер 64 23 0,34 19761994
10 Теодор Вагнер 46 22 0,49 19461957

Статистика двосторонніх зустрічей[ред.ред. код]

У наступній таблиці перелічені національні збірні, з якими Австрія за свою історію зіграла щонайменше десять матчів. Всього австрійська збірна зіграла 669 міжнародних матчів проти 68 команд. Вона виграла 278 ігор, програла 247 і 144 завершились нічиєю. Дані наведені станом на 6 лютого 2008 року.

Країна Матчів В Н П Голи Вперше Востаннє
Угорщина Угорщина 136 40 30 66 252:297 12 жовтня 1902 16 серпня 2006
Чехословаччина Чехословаччина і Чехія 40 9 12 19 57:77 24 травня 1925 22 серпня 2007
Швейцарія Швейцарія 40 25 5 10 104:57 23 грудня 1917 13 жовтня 2007
Італія Італія 34 8 6 20 51:75 3 липня 1912 23 червня 1998
Німеччина Німеччина (в т.ч. ФРН) 34 8 6 20 51:75 7 червня 1908 6 лютого 2008
Швеція Швеція 30 15 5 10 46:45 26 березня 1921 29 березня 2000
Франція Франція 21 8 2 11 36:35 19 квітня 1925 28 березня 2007
Шотландія Шотландія 20 8 6 6 33:25 16 травня 1931 30 травня 2007
Англія Англія 18 4 4 10 27:58 6 червня 1908 16 листопада 2006
Югославія Югославія 18 6 4 8 38:39 10 лютого 1924 13 листопада 1991
Нідерланди Нідерланди 16 6 4 6 20:27 30 червня 1912 6 вересня 2003
СРСР СРСР і Росія Росія 16 4 4 8 13:22 11 червня 1958 25 травня 2004
Іспанія Іспанія 15 4 3 8 21:38 21 грудня 1924 1 вересня 2001
Бельгія Бельгія 12 9 2 1 37:12 13 грудня 1925 2 травня 1979
Ірландія Ірландія 12 8 2 2 33:15 7 травня 1952 6 вересня 1995
Туреччина Туреччина 11 7 0 4 13:14 30 травня 1948 14 листопада 2001
Греція Греція 10 3 5 2 15:15 4 жовтня 1967 26 березня 2003
Норвегія Норвегія 10 7 1 2 21:8 1 липня 1912 20 листопада 2002
Португалія Португалія 10 3 5 2 19:11 26 січня 1936 11 жовтня 1995

Стадіон[ред.ред. код]

Завдяки великій популярності гри вже на ранньому етапі історії австрійського футболу у країни почали будуватись великі стадіони. Але будівництво власного стадіону для національної збірної тривалий час залишалося на стадії планування. Свої перші матчі збірна грала на аренах найбільших віденських клубів. Спочатку це були поля клубів «Вінер» і «Крікетер» у районі Пратер; свою першу гру у 1902 році збірна зіграла саме на полі «Вінера». Коли «великі клуби» стали дедалі частіше відмовляти збірній в оренді своїх стадіонів, все більше матчів доводилося проводити на меншому стадіоні «Рудольфшаймер», стан якого був дуже незадовільний. Із зростанням кількості глядачів на міжнародних зустрічах і ростом популярності збірної Футбольний союз залучав до влаштування матчів збірної все більшу кількість клубів, які, зважаючи на це, почали будувати нові стадіони зі значно більшою місткістю. Так, у травні 1920 року клуб «Зіммерінгер» відкрив новий стадіон на 50000 глядачів, який, окрім матчів національної першості, повинен був стати місцем проведення домашніх матчів збірної. Однак першим офіційним базовим стадіоном збірної став віденський «Хохе-Варте», стадіон клубу «Вьєнна», який був відкритий роком пізніше і став найбільшим і найсучаснішим футбольним стадіоном тогочасної Європи. Його офіційна місткість перевищувала 80000 глядачів.

Напередодні 2-ї робітничої Олімпіади у 1931 році був відкритий стадіон «Пратер» (зараз — «Ернст-Гаппель-Штадіон»), найбільший за теперішнього часу стадіон Австрії. У подальшому він був переданий Австрійському футбольному союзу і до сього дня використовується як базовий стадіон національної збірної. Вперше на новому стадіоні збірна грала 13 вересня 1931 року проти команди Німеччини, яка хотіла взяти реванш за принизливу поразку 0:6, яку вона зазнала на своєму полі в Берлині у травні того ж року. Австрійці перемогли і цього разу з рахунком 5:0, перший гол на новому стадіоні був забитий Матіасом Зінделаром вже на 2-й хвилині матчу. «Ернст-Гаппель-Штадіон» отримав від УЄФА класифікацію «п’ять зірок». Раніше він вміщував 90000 глядачів, але після скасування стоячих місці згідно з вимогами безпеки УЄФА його офіційна місткість зменшилася до 50000.

Свої товариські матчі збірна подеколи проводить на менших клубних стадіонах інших міст Австрії, даючи нагоду подивитись на гру збірної і провінційним уболівальникам. Перша домашня зустріч збірної за межами Відня відбулася 1 травня 1965 року на стадіоні «Гугль» у Лінці, пізніше місцем проведення міжнародних матчів ставали також інсбрукський «Тіволі», зальцбурзький «Леенер», «Лібенау» у Граці та інші. Станом на 6 лютого 2008 року домашні міжнародні зустрічі австрійської збірної (всього 323) проходили у таких містах:

Місто Матчів Вперше Востаннє
Відень 285 12 жовтня 1902 6 лютого 2008
Грац 12 10 вересня 1970 24 березня 2007
Зальцбург 9 30 квітня 1977 29 травня 1996
Лінц 9 1 травня 1968 18 березня 1997
Інсбрук 6 27 серпня 1986 17 жовтня 2007
Клагенфурт 2 17 серпня 1994 7 вересня 2007

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Johann Skocek: Das Spiel ist das Ernste. Ein Jahrhundert Fußball in Österreich. Echomedia, Wien 2004, ISBN 3-901761-33-0
  • Peter Linden, Karl H. Schwind: 100 Jahre ÖFB. Lindeverlag, Wien 2004, ISBN 3-7142-0009-6
  • Anton Egger: Österreichs Fußballänderspiele – Chronik 1902–1993. Anton Egger, Wasendorf 1994, ISBN 3-9500332-0-3
  • Karl Kastler: Fußballsport in Österreich. Trauner, Linz 1972, ISBN 3-85320-111-3

Посилання[ред.ред. код]