Звенигора (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Звенигора
Плакат для фільму
Жанр драма
Режисер Олександр Довженко
Юлія Солнцева (режисер відновлення)
Сценарист Майк Йогансен, Юрко Юртик, Олександр Довженко (переробка сценарію)
У головних
ролях
Семен Свашенко
Микола Надемський
Георгій Астаф'єв, Лесь Подорожній, Володимир Уральський
Оператор Борис Завєлєв
Композитор В'ячеслав Овчинников (музика до відновленого фільму)
Кінокомпанія ВУФКУ (Одеса), відновл. «Мосфільм», 1973 р.
Тривалість  97 хв.
Країна  СРСР
Рік  1927
IMDb ID 0019611

Звенигора — український радянський художній кінофільм (чорно-білий, німий)

Сюжет[ред.ред. код]

Сценарій був написаний у харківський період життя Довженка Юрком Тютюнником (під псевдонімом Юртик) та Майком Йогансеном. У славного отамана Тютюнника визріла ідея написати сценарій до фільму-легенди про скарби, закопані гайдамаками у надрах гори. Сценарій «Звенигори» був прийнятий художньою редакцією кіностудії до постановки і навіть розпочалась робота над його реалізацією. Одну з ролей виконував той же Ю. Тютюнник. Та з невідомих причин виробництво припинилось і О. Довженко практично переписав сценарій заново (на 90 %), а Ю. Тютюнник і М. Йогансен зникають не лише з титрів остаточного варіанту фільму, а й знімається з головної ролі генерал Ю. Тютюнник. Але те, що сценаристи самі зняли свої прізвища з титрів на знак протесту, залишається спірним. У час тотальних чисток імена розстріляних (Тютюнника розстріляли у 1930, Йогансена — у 1937) були під забороною, і редактори змушені були постійно вдаватися до фальсифікацій у виданнях, присвячених автобіографії та фільмографії Довженка.

В пошуках натури Довженко подрожує з Василем Кричевським Україною і зупиняється в селі Яреськи Полтавської області і вирішує зробити з нього «штаб-квартиру» українського кіно.

Сюжет фільму охоплює дві тисячі років буття і розповідає про багато етапів історії України: скіфи і варяги, війни українських козаків з польською шляхтою, гайдамацька вольщина, світова війна 1914—1918 р.р.,боротьба Української Народньої Республіки з більшовиками, революційний рух і протистоячий йому рух гайдамаків-націоналістів на чолі з Симоном Петлюрою, білоукраїнська еміграція. Ці етапи, викладені у 12-ти епізодах, об'єднані однією постаттю діда, що є уособленням патріархального селянства з його вірою у минулі цінності та байдужого до революційних змін. Онуки діда — Павло і Тиміш — традиційно в дусі аґітпропу протиставлені один одному. Молодший — контрреволюціонер, націоналіст, у конфлікті з владою і законом, емігрує до Праги і отримує диверсійне завдання. Старший, Тиміш, приєднується до більшовиків, зрозумівши глибинну суть легенди про гайдамацький скарб — все багатство земля. Сам дід не впорається з завданням, що його доручає молодший онук — підірвати більшовицький потяг. Його підбирають молоді пасажири і він погоджується їхати з ними у непевне світле майбутнє.

Оцінки «Звенигори» радянських часів з плином часу змінилися. З однобокої оцінки фільму як тріумфального зображення будівництва нової соціалістичної держави він постає тепер як зображення міфічної України, сила і вічність якої, як гайдамацький скарб, заховані у історичній пам'яті народу. Цікаво, що саме молодшому онукові розкриває дід таємницю старої гробниці, яку мистецтвознавці ототожнюють з метафоричною скарбницею культурно-історичної пам'яті народу. Але скарб не знайдений, щасливе майбутнє нездійснене, а Павло стріляє собі в голову з попередженням діду: «Ось наближається антихрист!». Це ніби передвіщення до хвилі страшних репресій, до безжального та апокаліптичного Молоха, що пожирає своїх дітей. Довженко добре знав про репресії, адже й сам ледве уникнув їх у 1923 році.
Колись позитивний (у трактуванні радянських мистецтвознавців) образ більшовика Тимоша теж нині переоцінюється. Цей чоловік, який вбиває свою кохану заради святих цілей революції, є вельми проблематичним образом у низці архетипів Довженка. Мотив зради у його творах займає особливе місце: зрада коханих, зрада ідеалів, зрада інтересів викликає у нього однозначну і однакову відразу. Він не просто вбачає у своїх земляків потяг до зради, а й висловлюється щодо її причин. А вона полягає у недостатньому знанні свого минулого і небажанням його пам'ятати. «Їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців», — говорить Довженко у своєму щоденнику.
За картину Довженко був «таврований» клеймом буржуазний націоналіст.

24 вересня 1927 р. газета «Кіно» друкує статтю «Обличчя ворога» — «Про шкідливу діяльність буржуазних націоналістів в українській кінематографії». «Сценарії для українських студій», — говориться в статті, — писали такі «автори», як терорист Фальківський («Леся»), бандит Тютюнник, контрреволюціонер Буревій та подібні їм… Петлюрівський отаман Тютюнник, сховавшись під псевдонімом «Юртик», разом з українським поетом М. Йогансеном, скритне використаним націоналістами, здає на Одеській кінофабриці сценарій «Звенигори», в якому проповідується ідея «буржуазної української нації». Сценарій «Звенигори» ставив Довженко, який не зміг до кінця подолати шкідливі засади сценарію, і картина вийшла з грубими політичними помилками".

С. Ейзенштейн писав про цей фільм: «Фільм усе більше починає звучати невимовною чарівністю. Чарівністю своєрідної манери мислення. Дивним переплетенням реального з глибоко національною поетичною вигадкою. Гостросучасного і разом з тим міфологічного. Гумористичного і патетичного. Чогось гоголівського. В повітрі носилося: серед нас нова людина кіно, майстер з власним обличчям.»
«Звенигора» був останнім фільмом О.Довженка, знятим за чужим сценарієм. Фільм вийшов на екрани Києва 13 квітня 1928 року, на московські — 08 травня того ж року.

Знімальна група[ред.ред. код]

Актори[ред.ред. код]

Джерело інформації[ред.ред. код]

Мережа[ред.ред. код]