Звенигородка
| Звенигородка | |||
|---|---|---|---|
|
|||
 |
|||
  |
|||
| Звенигородка на карті Звенигородського району | |||
| Основні дані | |||
| Країна |  Україна |
||
| Регіон |  Черкаська область |
||
| Район/міськрада | Звенигородський район Звенигородська міськрада |
||
| Код КОАТУУ | 7121210100 | ||
| Засноване | 1394 | ||
| Магдебурзьке право | 30 квітня 1792 | ||
| Статус міста | з 1938 року | ||
| Населення | ▼18 330 (01.01.2011)[1] | ||
| Площа | 20,8[2] км² | ||
| Поштові індекси | 20200-20207 | ||
| Телефонний код | +380-4740 | ||
| Координати | 49°04′11″ пн. ш. 30°58′04″ сх. д. / 49.06972° пн. ш. 30.96778° сх. д.Координати: 49°04′11″ пн. ш. 30°58′04″ сх. д. / 49.06972° пн. ш. 30.96778° сх. д. | ||
| Висота над рівнем моря | 148 м | ||
| Водойма | р.Гнилий Тікич | ||
| День міста | 23 серпня | ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція | Звенигородка | ||
| До станції | 12 км | ||
| До обл./респ. центру | |||
| - фізична | 88,5 км [3] | ||
| - залізницею | 125 км | ||
| - автошляхами | 114 км | ||
| До Києва | |||
| - фізична | 154 км | ||
| Міська влада | |||
| Адреса | 20200 м.Звенигородка,, просп.Шевченка, 63 | ||
| Веб-сторінка | http://www.zven.gov.ua | ||
| Міський голова | Олександр Саєнко | ||
Звенигоро́дка (Звенигород) — місто в Україні, районний центр Звенигородського району Черкаської області. Розташоване на річці Гнилий Тікич за 114 км від обласного центру — міста Черкаси та 12 км від залізничної станції Звенигородка. Населення — 18,3 тисяч осіб (2011). У межах сучасного міста виявлено кам'яні знаряддя праці доби бронзи, предмети скіфських часів та поселення черняхівської культури.
Зміст |
Історія [ред.]
За існуючою легендою середини XIX століття давній замок був розташований за 3 км від сучасного міста, навколо конусоподібної гори. На одній з його веж нібито висів дзвін, яким населення повідомлялось про напад ворогів. Згідно з легендою, назва міста походить від назви гори (Звенигора — Звенигород).[4]
Початковою назвою було Звинигород. Перша згадка про Звинигород відноситься до 1394 року.
Каленик Мишкович був намісником Свидригайла в Звинигороді.
1484 Менґлі I Ґерай спустошив київські землі і спуштошив околиці Звинигорода також, але замок вистояв. В цей цас перестали існувати також торгові шляхи.
1498 Олександр Ягеллончик назначив князя Констянтина Острозького намісником в Звинигороді,Вінниці та Браславлі. В зв'язку з тим, що князь Острозький попав на сім років в московський полон, намісником на той час був назначений князь Михайло Васильович Збаражський. Після повернення з Московщини князь Острозький знову отримав Звинигород, а після нього його син Ілля.
В цей час посилилисьтатарські напади і старі торгові шляхи між містами перетворені були на Чорний шлях. Звинигород стояла на самому Чорному шляху. 1541 татари вщент знищили Звиногород, в люстрації 1545 Звиногородький замок не існував. Замок був відбудований, але на ін. місці, там де зараз сучасне місто. Намісником на замку проти татарських нападів був князь Федір Сангушко.
З 1569 Звинигородщина відійшла до щойно утвореного Брацлавського воєводства. Першим тутешнім старостою — вочевидь, номінальним (оскільки сталого населення не було), був тоді князь Корецький, після нього з 1579 Юрій Струс. В тому часі татари знищили Звенигогодський замок і Звенигородка стояла пусткою. В 1616 ці землі привласнив собі руський воєвода Ян Данилович і приєднав до свого корсуньського староства. В 1633 король дав Звенигородки подільському воєводі Мартину Казановському.
Після захоплення Правобережної України шляхетською Польщею 1569 року посилюється соціально-економічний гніт населення, яке зазнавало великих утисків від феодалів. Жителі сплачували панам численні податки: чопове, подимне, шкіряне, що спричиняло заворушення пригноблених. Під час визвольної війни українського народу 1648–1654 під проводом Богдана Хмельницького жителі міста повстали й вигнали польську шляхту. У 1648–1667 роках Звенигородка входила до складу Корсунського полку.
За Андрусівським перемир'ям 1667 Правобережна Україна лишилась у складі Польщі, і населенню Звенигородки довелося й далі терпіти гноблення з боку польської шляхти.
Після придушення Коліївщини Звенигородка неодноразово переходила від одного власника до іншого. 1792 року король Понятовський Станіслав-Август затвердив Звенигородці герб і надав статусу міста за магдебурзьким правом.
У 1793 році правобережні землі України приєднано до лівобережних в складі Росії. З 1795 року Звенигородка ввійшля до складу Вознесенського намісництва, а з січня 1798 року стала повітовим містом Київської губернії.[5]
Після повалення самодержавства в Звенигородці почала діяти Рада робітничих і солдатських депутатів.[6] Восени 1917 року в місті виникла більшовицька організація із 17 чоловік. Протягом 1917 створилися профспілкові організації друкарів та швейників.
Водночас з цим на Звенигородщині заявила про себе ще одна сила — Вільне козацтво. Звенигородський кіш Вільного козацтва тривалий час тримав владу на теренах повіту у своїх руках.
З ліквідацією волостей в 1923 році Звенигородка стає центром однойменного району, а з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу.
1938 року Звенигородку було віднесено до категорії міст районного підпорядкування.
Транспорт [ред.]
Через місто проходить автошлях Черкаси—Умань—Гайсин—Брацлав (317 км), побудований у 1961 році під керівництвом інженера-автошляховика Степана Кожум'яки.
Музеї [ред.]
Пам'ятники [ред.]
Пам'ятний знак воїнам Армії УНР [ред.]
25 червня 2011 року з ініціативи благодійної ініціативи «Героїка» у місті було урочисто освячено та відкрито Пам'ятний знак воїнам Армії УНР. Відкрив урочистий захід пан Станіслав Лячинський, науковий співробітник місцевого краєзнавчого музею, який розповів про козацькі традиції Звенигородщини. Після виступу пана Лячинського розпочалась панахида за воїнами Армії УНР, яку відправив панотець Василь Карп'юк (УАПЦ).[7]
Відомі люди [ред.]
- У Звенигородці народився Іван Криницький, український зоолог-фауніст, професор Харківського університету.
- Звенигородку неодноразово навідував і жив там філолог, сходознавець, історик, академік, перший секретар Академії Наук України Кримський Агатангел Юхимович. Протягом 40 років ним було зібрано матеріали і підготовлена до друку працю «Звенигородщина: Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектичного».
- На початку 20-х років 19 століття на службу в гусарський полк у Звенигородці за сатиричні вірші переведено поета-партизана Вітчизняної війни 1812 року Дениса Давидова.
- В місті часто бував російський байкар Іван Крилов, що з 1797 по 1801 проживав у селі Козацькому Звенигородського повіту. Тут він написав трагедію «Тріумф» та комедію «Пиріг».[8]
- Проїздом, повертаючись з Кам'янки на службу до міста Кишинева, зупинявся О. С. Пушкін.
- Двічі місто відвідав Т.Г.Шевченко.
- 1883 року в Звенигородці народився Магазинер Яків Самійлович — український скрипаль, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (1938), від 1922 року — професор Київської консерваторії.
- 1925 року в Звенигородці народився Забочень Михайло Степанович — український колекціонер (філокартист).
- 1957 року в місті народився Кармазін Юрій Анатолійович — український політик.
- Теліженко Микола Матвійович — Заслужений художник України.
- Теліженко Олександра Василівна — Заслужений художник України.
- Іщенко Олександр Борисович — громадський діяч.
- Шульга-Шульженко Михайло Іванович — український поет; репресований.
- 1978 року звенигородський лікар Адольф Черненко успішно зробив операцію на очах видатному автошляховику, борцю за мовні й культурні права українського народу Степану Кожум'яці.
- уродженцем міста є народний артист УРСР Маняченко Анатолій Олексійович.
Примітки [ред.]
- Стаття Zwinogródka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIV (Worowo — Żyżyn) з 1895 року (пол.)
- ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
- ↑ Сайт Верховної Ради
- ↑ maps.vlasenko.net(рос.)
- ↑ рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанiя о населенныхъ мѣстностяхъ Кiевской губернiи. — Кіевъ, 1864. стор. 377.
- ↑ Полное собрание законов Российской империи, т.25, СПб., 1830, стор.26.
- ↑ Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні, т.2, стор. 15 — 16.
- ↑ У Звенигородці відкрили пам'ятник воїнам Армії УНР
- ↑ И. А. Крылов. Сочинения, т.1. Москва., 1969, стор.64.
