Хутрова промисловість
 | Ця стаття описує становище лише в окремій країні чи регіоні, але не в усьому світі. (листопад 2008) |
Хутрова́ промисло́вість — галузь легкої промисловості, що виробляє хутряні вироби зі шкур диких та свійських тварин.
Довгий час хутра вироблялися ремісничим і кустарним способом (кушнірство).
Перша невелика хутрова фабрика була закладена у 1891 році в Тисьмениці на Станиславівщині (тепер Івано-Франківська область). Основну масу виробів із хутра і хутрову сировину вивозили з України за кордон, натомість імпортували хутра.
Активно розвиватися хутрова промисловість почала розвиватися вже в УРСР з 1930-х років. 1931 року постала хутрова фабрика в Харкові, яку в 1960-их pp. цілком реконструювали. Найбільше об'єктів хутрової промисловості виникло у 1960-их pp.
На 1971 рік найважливішими підприємствами хутрової промисловості були: Харківське хутрове об'єднання (йому підпорядковані хутрові фабрики в Балті Одеської області та філія у місті Червонограді Львівської області) і Тисменицьке (йому підпорядкована фабрика у Львові), Одеська і Жмеринська фабрики.
За СРСР на українських підприємствах хутрової промисловості переробляли шкурки норки, песця, сріблясто-чорної лисиці, каракуля, хутрові смушки, що їх заготовляли як на місці, але також і додатково завозили з республік Середньої Азії та Казахстану. Про обсяги УРСРівської хутрової промисловості можна судити з даних, що 1970 року вироблено 3,4 млн комірів і 3,7 млн головних уборів.
На початку 1990-х з розпадом СРСР і економічним колапсом вітчизняна хутрова промисловість зазнала значних фінансових потрясінь і збутових проблем. Труднощів додавало і засилля з середини 1990-х неякісної, надалі якіснішої хутряної та шкіряної продукції (переважно з Туреччини і Греції).
Усі радянські підприємства змінили форму власності (причому крім приватних деякі або були, або є і зараз спільними підприємствами), і зуміли пристосуватися до ринку, або переорієнтувавшись на західний ринок, або запропонувавши конкурентоспроможний на місцевому ринку продукт.
На 2008 рік збережені не тільки усі радянські хутряні фабрики (у Тисмениці, Балті, Жмеринці і Харкові), а й відкрилися нові підприємства і цехи, в т.ч. великі виробництва (наприклад, фабрика АНТ у Черкасах). Сировина для хутрового виробництва в Україні зараз є як імпортованою, так і отриманою з українських спеціалізованих підприємств з вирощування хутрових звірів.
Критика хутрової індустрії[ред. | ред. код]
Зоозахисні організації піддають хутрову індустрію серйозній критиці[1] [2]. Це пояснюється жорстоким поводженням з хутровими тваринами, що утримуються в клітинах. Повітря, яким дихають тварини, отруєнє постійними випорожненнями, тварини знаходяться в маленьких клітках, що обмежують їх пересування. Замкнутий простір, тіснява, бруд призводять до того, що у тварини впадають у невротичний стан. Вони самі себе гризуть, дряпають, перебуваючи в постійному перезбудженні або впадають в апатію[1]. Під впливом громадськості у Великій Британії, Голландії, Австрії, Швейцарії, Італії існує повна або часткова заборона на звіроферми[1].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Література і посилання[ред. | ред. код]
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Російська хутряна ферма: погляд зсередини. Матеріал містить кадри, які можуть шокувати. BBC Україна. 29 квітня 2016 року. |
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.