Здоровий глузд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Здоровий глузд - одне з провідних початків людського життя, яке розгортається не під дією науки, філософії чи якихось загальних принципів, а під вирішальним впливом здорового глузду. Саме тому він необхідний в гуманітарних і соціальних науках, які досліджують моральне та історичне існування людини.

Здоровий глузд проявляється в судженнях про правильне і неправильне, придатних і непридатних. «Володар здорового судження не просто здатний визначати особливе з точки зору загального, але знає, до чого воно дійсно відноситься, тобто бачить речі з правильною, справедливою точки зору. Авантюрист, правильно розраховує людської слабкості і завжди вірно вибирає об'єкт для своїх обманів, проте не є носієм здорового судження в повному сенсі слова »(Г.Г. Гадамер). Ми ,спираемося на   здоровій глузд насамперед у громадських, практичних справах. З його допомогою судять, спираючись не на загальні приписи розуму, а швидше на переконливі приклади. Тому вирішальне значення для нього мають історія і досвід життя,здоровий глузд  не можна вивчити, в ньому можна тільки вправлятися. Він має двоїстий, описово-оцінний характер: з одного боку, він спирається на минулі події, а з іншого - є начерком, проектом майбутнього.

Таким чином можна сказати, що здоровий глузд — критерій оцінки події на підставі бази знань, накопичених людством за час свого існування. Якщо подія не укладається в рамки даної бази, вважається що воно суперечить здоровому глузду і така оцінка буде доти, доки база знань не поповниться додатковою інформацією, що підтверджувала б істинність даної події. Таким чином здоровий глузд, як критерій оцінки, не дає однозначної відповіді істинний — помилковий, реальний — нереальний, але визначає ймовірнісне значення даної події в цей час. Ступінь здорового глузду індивідіума в конкретній ситуації визначатиметься об'ємом необхідних для даної ситуації знань, якими володіє індивідуум, умінням їх аналізувати і робити правильні висновки.

Часто цим терміном позначають припущення або вірування, для пояснення яких не треба користуватися спеціальними знаннями або термінологією (наприклад, науковою).

У філософії цей термін має дещо відмінний сенс — раціональність в плані забезпечення життєвих (як матеріальних, так і духовних) потреб індивідуума.

Можна сказати також, що це інтуїтивна здатність ухвалювати розумні рішення, вільна від емоційної упередженості або інтелектуальної витонченості.

Висловлювання митців[ред.ред. код]

В схоластиці, наприклад у Хоми Аквінського, З.С. (здоровий глузд ) - Це загальна основа зовнішніх почуттів, а також заснована на них здатності судити про даний, властивій всім людям.

Важливу роль відводив З.С. Дж. Віко, витлумачувати його як загальне почуття істини і права. На цьому почутті Віко засновував значення красномовства і його право на самостійність. Виховання не може йти шляхом критичного дослідження і потребує образів для розвитку фантазії. Вивчення наук не здатно дати цього ,тому має бути доповнене топікою - мистецтвом знаходити аргументи.

З.С, по Віко, - це почуття правильності і загального блага, яке живе у всіх людях, але в ще більшому ступені це почуття, одержуване завдяки спільності життя, її укладу і цілей. З.С. спрямований проти теоретичних спекуляцій філософів і визначає своєрідність дослідження в гуманітарних науках. Їх предмет - моральне та історичне існування людини, що виявляється в його працях і діяннях. Само це існування вирішальним чином визначається З.С.

А. Шефтсбері витлумачував З.С. як розуміння загального блага і одночасно як прихильність громаді або суспільству, як природні почуття, гуманність, люб'язність. Здоровий глузд - це правда скоріше серця, ніж розуму, не просто є обихідною чеснотою, але припускає деяку моральну і навіть метафізичну основу. В філософії шотл. школи поняття З.С. знайшли центральну систематизуючу функцію.

Моральні мотиви в понятті З.С. підкреслював А. Бергсон. Він вказував, що хоча З.С. пов'язаний з почуттями, але реалізується він на соціальному рівні. Почуття ставлять нас в якесь відношення до речей, З.С. керує нашими відносинами з людьми. Він не стільки дар, скільки постійне коректування вічно нових ситуацій, робота по пристосуванню до дійсності загальних принципів.

Про роль З.С. в філософії Б. Рассел пише: «... Ясно, що правильний умовивід з істинних посилок не може привести до помилок; але посилки можуть бути настільки близькі до істини, наскільки це потрібно в теоретичному відношенні, і проте вони можуть привести до практично абсурдним наслідкам. Тому для здорового глузду в філософії мається виправдання, але тільки в тому відношенні, що він показує, що наші теоретичні положення не можуть бути абсолютно правильними доти,доки їх слідства засуджуються здоровим глуздом, який виявляється непереборним ».

Здоровий глузд, закони і правила[ред.ред. код]

Юриспруденція переводить твердження і правила, спочатку засновані на здоровому глузді, в площину писаних законів і підзаконих актів, поправок і коментарів. Це пов'язано з численністю реалізацій різних варіантів тих або інших ситуацій. У юриспруденції найважливішим пунктом є судовий прецедент.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]