Екотуризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Подорож на слонах в Національному парку Чітван, Непал.
Llano del Muerto waterfall in El Salvador
The Cedars in Lebanon
Gnus and zebras in the Masai Mara park reserve in Kenya.

Зелений туризм (літній туризм) — це відвідування туристської місцевості у період вегетації флори.

Вегетаційний період — найсприятливіший для організації рекреаційної діяльності людей і відповідно характеризується максимальною щільністю туристів і найбільш комфортними умовами для рекреації, до того ж, це час дії найбільш високих тарифів на туристський продукт і послуги.

Згідно з офіційними статистичними даними Всесвітньої туристичної організації "зелені" подорожі займають від 7 до 20 % у загальному об'ємі туристичних поїздок.

Зелений туризм в Україні представлений небагатьома представниками.


Екотуризм або екологічний туризм — тип туризму, що полягає у подорожах до природних недоторканих людиною та, часто, природоохоронних територій, намагаючись не здійснювати великого впливу на цю територію. Екотуризм допомагає освіті туристів та розвиває у них толерантність, дозволяє збирати гроші на заходи зі збереження території, допомогає розвитку ізольованих поселень. Розвиток екотуризму часто розглядається як важливий засіб збереження навколишнього середовища для майбутніх поколінь[1][2]. Екотуризм найбільш привертає тих туристів, яких турбують проблеми екології. Він часто включає волонтерську роботу, інші активні заходи зі збереження навколишнього середовища та навчальні програми, що допомагають зменшувати негативні аспекти впливу людини на природу.


Основна причина виникнення екологічного туризму у невідрегульованості відносин у системі “суспільство-природа”, або в туристичній інтерпретації — “туризм-екологія”. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять “м’який туризм” (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch — дослівно: природний туризм із м’яким дотиком до природи), “зелений туризм” тощо.

Природа — головне джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Усвідомлення цього очевидного факту неминуче ставить людину на позиції любові й поваги до природи. Але це тривалий процес. До того ж відбувається він не автоматично. Потрібно цілеспрямовано формувати дбайливе ставлення до природи, виховувати в людях почуття вдячності до неї за те, що вона дає їм, за її роль у житті нинішнього й прийдешніх поколінь. Щодо цього екологічний туризм має реальні ресурси — невичерпні, як і сама природа.

Люди, через зміни умов життя у великих містах-мегаполісах, усе далі відходять від природи. Незмінними супутниками проживання в таких містах є ізольованість людини, почуття самотності, надмірні навантаження на нервову систему, що породжують постійне психологічне напруження і призводять до стресів. Мешканці великих міст усе частіше потерпають від нервових розладів та захворювань нервової системи. У них з’являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що накопичилися в умовах міського проживання.

Екологічний туризм з його величезними рекреаційними і пізнавальними можливостями покликаний сформувати суспільну свідомість щодо охорони та раціонального використання природних багатств.

Екологічний туризм обов’язково має містити в собі елементи усвідомленого позитивного ставлення до навколишнього природного середовища, а не тільки його використання, нехай навіть в активних формах.

Необхідно зазначити, що внаслідок понятійної плутанини багато експертів із туризму відмовилися від використання терміну, тому що він трактується різними групами споживачів по-різному. Звідси і висновок міжнародного товариства екотуризму (TIES) про те, що ще довго не буде чіткого розмежування між туризмом і екотуризмом.

10 заповідей екотуриста, сформульованих (TIES):

  1. — пам’ятати про вразливість Землі;
  2. — залишати тільки сліди, забирати з собою тільки фотографії;
  3. — пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;
  4. — шанувати місцевих мешканців;
  5. — не купувати вироби, що піддають небезпеці навколишнє середовище;
  6. — завжди ходити тільки протоптаними стежками;
  7. — підтримувати програми захисту навколишнього середовища;
  8. — де можливо, використовувати методи зберігання навколишнього середовища;
  9. — підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;
  10. — подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.

З цих позицій екологічний туризм можна вважати головною концептуальною ідеєю сталого розвитку туристичної індустрії у XXI сторіччі.

Див. також[ред.ред. код]

Критика екотуризму[ред.ред. код]

Останнім часом з боку екологів лунає все більше критики в бік екотуризму, особливо його розвитку на територіях природно-заповідного фонду[3][4][5][6]. Багато фахівців в галузі охорони природи і заповідної справи схиляються до думки, що будь-який вплив туризму, в тому числі і екотуризму, є негативним для дикої природи[3][4][5][6][7]. Це полягає в витоптуванні рослинності, небезпеки виникнення пожеж, факторі занепокоєння для диких тварин, забрудненні водних джерел, засмічуванні території, вандалізмі тощо[3][4][5][6]. Тому вважається, що заповідники взагалі не можна рекламувати в цілях екотуризму[7]. Саме з цих міркувань в січні 2010 р. до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» було додано поправки, які зовсім забороняють всі види туризму на території природних заповідників[8].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Honey, Martha (2008). Ecotourism and Sustainable Development: Who Owns Paradise? (вид. Second). Washington, DC: Island Press. с. 33. ISBN 1597261254 ISBN 978-1597261258. 
  2. Untamed Path | Defining Ecotourism. Отримано 2009-03-24.
  3. а б в Борейко В. Е. Троянский конь экотуризма = смерть для заповедной природы. — К.: КЭКЦ, 2010. — 116 с.
  4. а б в Борейко В. Е. Этика и менеджмент заповедного дела. — К.: КЭКЦ, 2005. — 328 с.
  5. а б в Туризм і охорона природи — мінусыи і плюси [1]
  6. а б в Костюшин В. А. Воздействие рекреации на живую природу. — К.: НЭЦУ, 42 с.
  7. а б Штильмарк Ф. Р. Тропы, которые нельзя прокладывать // Природа. — 1981. — № 9. — С. 121–122.
  8. Закон України «Про природно-заповідний фонд України»

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Сучасні різновиди туризму : навч. посіб. / М. П. Кляп, Ф. Ф. Шандор. — К. : Знання, 2011. — 334 с. — (Вища освіта XXI століття). ISBN 978-966-346-854-9 (серія) ISBN 978-966-346-730-6