Зелениця Цайллера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зелениця Цайллера

Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Плауноподібні (Lycopodiophyta)
Клас: Плауновидні (Lycopodiopsida)
Порядок: Плауни (Lycopodiales)
Родина: Плаунові (Lycopodiaceae)
Рід: Дифазіаструм (Diphasiastrum)
Вид: Зелениця Цайллера
Diphasiastrum zeilleri (Rouy)
(Rouy) Holub, 1975
Посилання
Вікісховище: Diphasiastrum zeilleri
Віківиди: Diphasiastrum × zeilleri
IPNI: 17435310-1
ITIS: 512324
NCBI: 455317

Зелениця Цайллера (Diphasiastrum× zeilleri (D. complanatum × D. tristachyum) (Rouy) Holub) — багаторічна рослина родини плаунові (Lycopodiaceae). Отримав назву на честь французького палеоботаніка XIX століття Рене Зейллера. Вид занесено до Червоної книги України.

Опис[ред. | ред. код]

Хамефіт. Багаторічна вічнозелена трав'яна рослина з повзучим підземним (точніше, під моховим покривом) кореневищем. Спочатку диференціюються підземні гони, що дозволяє виду переживати часті лісові низові пожежі. Наземні гони зібрані в більш-менш густі, але не досить щільні пучки до 7-20 (інколи 35) см заввишки схожі на рога оленя або струмені фонтану. Стерильні пагони розгалужені під кутом понад 35° (частіше 45-60°), досить вузькі. Кінцеві пагони досить довгі, до верхівки поступово звужені, опуклі із дорсального боку, і плоскі з вентрального. Характерна чітка чотирирядність (перехреснопарне чергування) листочків на сплющених бокових пагонах. Пагони дорсівентральні, ясно розрізняється верхня та нижня частини. Дорсальні листки опуклі, вузько-ланцетні, вужчі за бічні. Вентральні добре відрізняються від дорсальних, трохи опуклі, вузькі, дещо коротші за них; вільна частина їх такої самої довжини як і вільна частина дорсальних. Бічні листки більш-менш опуклі, прилеглі або іноді з трохи відігнутими кінцями. Стробіли з мутовок вицвілих листків (спорофілоїдів) розташовані як на головній осі, так і на бічних. Ніжки стробілів 7-13 см, а їх розгалуження на верхівці 0,4-4 см. Стробілів від 2 до 10, їх довжина 18-24 см. Спорофіли дрібні, завдовжки 1,6-1,9 см, широкояйцеподібні, на верхівці з довгим кінчиком. Спороносить у червні-липні. Розмножується вегетативно та спорами.

Ареал[ред. | ред. код]

Голарктичний гібридогенний вид (походить від гібридизації D. complanatum × D. tristachyum) на південній околиці ареалу. Ареал виду охоплює Атлантичну, Середню та Східну Європу, Північну Америку. Зустрічається в Індії та на Мадейрі. В Україні вид поширений на Поліссі: Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська області.

Мезофіт, субгеліофіт. Популяції, що займають площу до 200 м2, іноді утворюють «відьмині кола» (ймовірно, клони віком 300–400 років)[1], у яких ростуть досить щільно. Зелениця Цайллера росте в неглибоких зниження у соснових лісах зеленомохових, чорничних, орлякових та суборах (асоціації Peucedano-Pinetum, Molinio-Pinetum), переважно на піщаних ґрунтах.

Охорона[ред. | ред. код]

Зникаючий вид. Причинами зміни чисельності виступає: вирубування лісів, витоптування, збирання пагонів для оформлення букетів та вінків. Охороняють зеленицю Цайллера в Україні в Поліському заповіднику, Шацькому та «Деснянсько-Старогутському» національних природних парках, природному заказнику Рівненської області «Острівський». Для кращого розуміння стану популяції та її охорони в Україні варто краще дослідити ареал, створити заказники на Лівобережному Поліссі. Заборонено збирання та продаж рослин, суцільну рубку лісів та облаштування місць рекреації в зоні поширення виду.

Має господарське та комерційне значення як декоративна рослина у флористиці, але відомостей про розмноження та розведення у спеціально створених умовах немає.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (рос.) Зелениця Цайллера [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] на сайті Лабораторії ботаніки Санкт-Петербурзького університету.

Література[ред. | ред. код]

  • Лукаш О. В. Нові місцезнаходження представників роду Diphasiastrum на Лівобережному Поліссі // Актуалні проблеми ботаніки та екології. Матеріали конференції молодих вчених-ботаніків України (13-16 вересня 2000, Чернігів, Седнів). — К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2000. — С. 47-48.
  • Лукаш О. В., Карпенко Ю. О., Прядко О. І. Diphasiastrum complanatum (L.) Holub та D. zeilleri (Rouy) Holub на Лівобережному Поліссі // Український ботанічний журнал. — 1998. — 55, № 4. — С. 410–413.
  • Панченко С. М. Флора національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» та проблеми охорони фіторізноманіття Новгород-Сіверського Полісся. — Суми: Університетська книга, 2005. — 170 с.
  • Протопопова В. В. Нові для України види роду Diphasium C. Presl. // Український ботанічний журнал. — 1974. — 31, № 6. — С. 690–694.
  • Прядко О.I. Флористичні знахідки на території запроектованого Дніпровського природного парку // Український ботанічний журнал. — 1982. — 39, № 5. — С. 93-96.
  • Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я. П. Дідуха — К.: Глобалконсалтинг, 2009.- 900 с. ISBN 978-966-97059-1-4
  • (чеськ.) Hejný S., Slavík B., Květena České republiky 1, Praha, Academia, 1997, ISBN 80-200-0643-5
  • (чеськ.) Krejča J., Velká kniha rostlin: hornin, minerálů a zkamenělin, Bratislava, Príroda a.s., 1997, ISBN 80-07-00989-2