Зеленянка (Тульчинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Зеленянка.
село Зеленянка
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Тульчинський район
Громада Крижопільська селищна громада
Код КАТОТТГ UA05100070060045762
Основні дані
Населення 664
Площа 13,72 км²
Густота населення 48,4 осіб/км²
Поштовий індекс 24626
Телефонний код +380 4340
Географічні дані
Географічні координати 48°20′42″ пн. ш. 28°52′28″ сх. д. / 48.34500° пн. ш. 28.87444° сх. д. / 48.34500; 28.87444Координати: 48°20′42″ пн. ш. 28°52′28″ сх. д. / 48.34500° пн. ш. 28.87444° сх. д. / 48.34500; 28.87444
Середня висота
над рівнем моря 		232 м
Водойми річка Зеленянка (притока Кам'янки)
Місцева влада
Адреса ради 24600, Вінницька обл., Тульчинський р-н., смт Крижопіль, вул. Героїв України, 59
Карта
Зеленянка. Карта розташування: Україна
Зеленянка
Зеленянка
Зеленянка. Карта розташування: Вінницька область
Зеленянка
Зеленянка
Мапа
Мапа

Зеленя́нка — село в Україні, у Крижопільській селищній громаді Тульчинського району (до 2020 року — Крижопільського району) Вінницької області. За переписом 2001 року, населення становило 664 осіб. Відомості про існування Зеленянки існують принаймні з XVII століття.

Географія[ред. | ред. код]

Зеленянка знаходиться біля самого хребта Подільської височини, який є вододілом басейну річок Дністра та Південного Бугу, з Дністровського боку, в глибокій долині, що тягнеться з-під смт Крижополя паралельно хребту. У селі бере початок однойменна річка Зеленянка, що тече переважно на південний схід і на південно-східній стороні від селища Вигода впадає у річку Кам'янку, ліву притоку Дністра[1]. За описом, поданим у Сіцінського (1901), село Зеленянка розташоване в долині невеликої річки, що впадає в Дністер; ґрунт на території села частково чорноземний, частково глинистий[2].

Адміністративно-територіальна приналежність[ред. | ред. код]

З 2020 року Зеленянка входить до Тульчинського району Вінницької області та належить до Крижопільської селищної громади[3][4], у межах якої відноситься до Красносільського старостинського округу. Історичні адміністративно-територіальні одиниці, до яких належала Зеленянка в минулому, включають:

Історія[ред. | ред. код]

Заснування та назва[ред. | ред. код]

Час заснування Зеленянки невідомий. За переказами старожилів, наведеними у Сіцінського (1901), село було засноване в лісі, а перший поселенець, який мав хутір і пасіку, називався Іван Зеленецький, від прізвища якого пішла назва села[2]. В'ячеслав Липинський вважав Зеленянку родовим гніздом українського шляхетського роду Зеленських і місцем народження брацлавського полковника Михайла Зеленського[18] (водночас Юрій Мицик вважає, що Михайло Зеленський був родом з Клебані[5]). Крикун (2008) пов'язував Зеленянку з поселенням Зелене (Zielone), зафіксованим в списку маєтків Станіслава Конецпольського, складеному у 1676—1679 роках[19].

Поруч з селом проходив Кучманський шлях, один з так званих татарських (торгово-воєнних) шляхів, що поєднували Дике Поле з лісостеповою частиною України. Згідно з переказами, під час нападів татар жителі ховались у долині, порослій лісом, яка знаходилась за 2 версти на південний схід від села і звалась Козарин Лісок. За свідченням Сіцінського, на цьому місці селяни часто знаходили різноманітні старовинні монети, а в оселі селянина Кушніра в 1843 році під час перебудови будинку було знайдено багато старовинних срібних монет, дві великі срібні ложки та срібний пояс[2].

XVII століття[ред. | ред. код]

До 1648 року Зеленянка була у складі Брацлавського воєводства Польського королівства. У ході Великого повстання 1648 року Зеленянка увійшла до української держави у складі Горячківської сотні Брацлавського полку. Внаслідок Білоцерківської україно-польської угоди 1651 року Зеленянка разом з усім Брацлавським полком відійшла до Польського королівства, але 1652 року усі ці землі були знову повернені до складу української держави. Проте Горячківську сотню не було відновлено і Зеленянка увійшла до складу Містківської сотні. Після скасування Містківської сотні внаслідок руйнувань, яких вона зазнала під час походу 1654-55 років Станіслава Потоцького на Умань, Зеленянка увійшла до складу Вільшанської сотні. Після припинення існування української держави Зеленянка разом з іншими поселеннями колишнього Брацлавського полку на підставі Журавненської польсько-турецької угоди 1676 року увійшла до складу Турецького цісарства[5].

XVIII — початок XX століття[ред. | ред. код]

Події

Під час російсько-турецької війни (1768—1774) граф Рум'янцев-Задунайський в 1770 році в реляції до імператриці Катерини II повідомляв про напад татар 27 квітня (8 травня за новим стилем) на польські селища, серед яких згадував Зеленянку. Згідно з реляцією, татари взяли місцевих жителів в полон, чому не змогла перешкодити мала команда малоросійських козаків, розташована в Жабокричках: полонивши одного татарина, але втративши двох козаків, вона не в змозі була переслідувати ворога у переважаючих перед собою силах[20].

30 червня (12 липня за новим стилем) 1846 року на полях Зеленянки за сильної бурі випав «незвичайної величини» град, який вибив поміщицькі та селянські хлібні посіви; крім того, винищив значну кількість лісових та фруктових дерев, від чого власники та селяни Зеленянки зазнали збитків на 900 срібних рублів[21].

У квітні 1861 року селяни Зеленянки доєднались до виступу селян містечка Жабокрич, які відмовилися від виконання повинностей на користь поміщиків внаслідок незадоволення умовами селянської реформи 1861 року. Виступ розповсюдився на сусідні села, такі як Попелюхи, Тернівка, Соколівка, Торканівка, Китайгород, Павлівка, а згодом і на інші населені пункти Ольгопольського, Брацлавського та Гайсинського повітів, з сукупним населенням до 40 тисяч повсталих селян. Виступ був придушений введеними місцевою владою військами[22][23].

У 1870 році крізь околиці Зеленянки було прокладено дільницю Києво-Балтської залізниці (Жмеринка — Бірзула), під яку місцевий поміщик Дземишкевський продав ділянку землі[24]; найближчу станцію було відкрито у селищі Крижопіль у 4 верстах від Зеленянки[7].

Церква

За Сіцінським, церква в Зеленянці була збудована в 1744 році за кошти парафіян. Освячена в ім'я святого апостола Іоана Богослова, вона була трибанною, складеною з квадратних дубових брусів, обшальованою та обведеною навколо навісом. У 1850 році були зняті два крайні куполи над вівтарем і притвором, залишався лише один середній купол. В 1871 році була побудована нова дзвіниця замість попередньої, яка стояла на чотирьох стовпах. У 1876 році було встановлено новий двоярусний іконостас. У церкві зберігався список з Іверської ікони Божої Матері, привезений для церкви місцевою селянкою Качучкою з прощі на Афон. З настоятелів парафії Зеленянки відомий Василій Чайковський, при якому було проведено капітальний ремонт церкви, встановлено новий іконостас та побудовано нову дзвіницю. Церковної землі було 43 десятини 720 сажнів, у тому числі садибної 3 десятини та сіножаті з лісом 10 десятин 720 сажнів. У 1864 році було відкрито церковнопарафіяльну школу; у 1888 році для неї було виділено нову будівлю[2]. У «Географічному словнику Королівства Польського» (1895), мабуть помилково, зазначалось існування в Зеленянці церкви святої Трійці 1749 року побудови[25].

Власники

Протягом певного часу у XVIII столітті Зеленянка належала родині Пулаських (Пулавських), активних учасників Барської конфедерації[2], зокрема Юзефу Пулаському, якому належав Голубецький ключ з селами Голубече, Зеленянка, Новосілка і Тернівка[26][27]. Через великі борги майно Пулаських, зокрема й Зеленянка, почало поступово переходити у розпорядження орендних власників[2]. У 1861 році власником Зеленянки значився Рубчинський[22]. Наприкінці XIX — початку XX століття структура власників Зеленянки змінювалась таким чином:

  • За даними на 1895 рік, серед власників Зеленянки були Вейдліх (250 десятин), Рубчинські (239 десятин), Демешкевич (260 десятин), також Волк-Ланевські, Кнотте та ін.[25];
  • Станом на 1898 рік, у Зеленянки було троє власників: дворянин Василій Дзелишкевич (282 десятини), дворянин Волинської губернії Леонід Кнотте (115 десятин) і дворянка Подільської губернії Марія Волк-Ланевська (63 десятини); всі три маєтки знаходились в оренді[28];
  • У 1905 році серед власників Зеленянки значились С. В. Дземишкевич, М. В. Волк-Ланевська, нащад. Чайковського, Доремидонт Яновський та товариство селян[8].

При селі Зеленянка також знаходився маєток Віктора Турковського на 15 десятин землі, вся площа якого була зайнята розплідниками плодових дерев та деревних порід. Станом на 1901 рік, тут розводилось понад 200 сортів яблунь, понад 100 сортів груш, 50 сортів слив, 25 сортів вишні та черешні та інші[29].

Населення

Станом на 1861 рік, у Зеленянці налічувалося 305 душ (чоловіків)[22]. За переписом 1897 року у Зеленянці проживало 1091 жителів (526 чоловіків та 565 жінок), з яких 1066 православних[30]. На початок XX століття у Зеленянці було 1172 жителів обох статей; всі вони були українцями (записаними як малороси), за станом поділялися на військових, міщан та селян. Головним заняттям місцевих жителів було землеробство; було також кілька ремісників. Населення було переважно православного віросповідання; також налічувалося 15 католиків[2].

XX—XXI століття[ред. | ред. код]

Ситуація на фронті 3-ї Залізної дивізії від 28 липня і до вечора 31 липня 1919 р.

Наприкінці липня 1919 року поблизу Зеленянки тривали бої між 3-ю дивізією Армії УНР та 45-ю стрілецькою дивізією РСЧА за здобуття та утримання станції Вапнярка й її найближчих околиць, також відомі як бої за Вапнярку, що закінчились перемогою 3-ї дивізії армії УНР та за результатом яких дивізію офіційно було названо «Залізною»[31][32]. У жовтні 1919 року по лінії сіл Жидівка (нині Красносілка) — Зеленянка — Жабокрич стояли Богунівський і Сагайдачний полки від Запорізької групи армії УНР[33].

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 44 жителі села[34]. Під час Другої світової війни 23 липня 1941 року Зеленянка була окупована гірським корпусом 3-ї румунської армії та згодом включена в губернаторство Трансністрія, що знаходилось під тимчасовою румунською цивільною управою. Під час окупації було вбито 2 жителів села. 16 березня 1944 року Зеленянка була повернена радянськими військами (303-ю стрілецькою дивізією 73-го стрілецького корпусу 52-ї армії 2-го Українського фронту)[35].

В 1964 році у Зеленянці було побудовано будинок культури на 350 місць[36]. У 1980-х роках була зруйнована дерев'яна церква XVIII століття. До відкриття нової церкви мешканці Зеленянки протягом кількох десятиліть ходили в церкву в сусіднє село Голубече або в Крижопіль. У 2007 році у Зеленянці почали будувати та у жовтні 2009 року освятили зведену на честь Іоана Богослова церкву. Храм освятив патріарх Філарет[37][38].

Традиційний одяг[ред. | ред. код]

  • Сорочка. Наприкінці ХІХ — початку XX століття жителі Зеленянки, чоловіки та жінки, носили гребінні сорочки з конопляного полотна. Сорочки були «святешні» (з довгими рукавами) і буденні (з короткими). Сорочки оздоблювали вишивкою, виконаною техніками мережка, хрестик і гладь. Серед кольорів вишивок були чорний, червоний, зелений, синій, фіолетовий, голубий, рожевий, жовтий, сивий. У давніх сорочках використовувався, зокрема, геометричний орнамент з «вужів». У другій половині XX століття орнаменти вишивалися нитками муліне; переважали в основному рослинні мотиви: польові квіти, троянди й рожі та колоски[1].
  • Жіноче вбрання. В 1920-30 роках жінки носили сорочки, вовняні спідниці зі зборками, «польки» (верхній одяг), хустини. Поверх сорочки на плечах носили кофту з довгими рукавами. Спідниці були чорного, зеленого, вишневого, коричневого кольору. Святкове вбрання відрізнялося від буденного багато вишитими рукавами сорочки та «святешною» (святковою) спідницею. Також носили святкові фартухи із білого ситцю, з вибитим або вишитим орнаментом. У жінок були вовняні зелені та червоні пояси, по два метри, які носились також і поверх верхнього одягу (кожуха, манти, польки). Дівчатка з 4 до 13 років носили «ротію» (сарафан з чорного сатину). Дівчата на голову одягали стрічку, хустку, «коду» (вінок, вишитий з дрантя й обшитий пацьорками, та квіточки волошок) і вінок[1].
  • Чоловіче вбрання. Чоловіки носили недовгі сорочки, штани широкого крою — вовняні взимку або полотняні влітку, а також пояс — шкіряний, плетений чи тканий, до двох метрів довжини. Чоловічі пояси були червоного, синього, зеленого, рябого (білого з синім) кольорів. Тонкий пояс одягали поверх сорочки, грубий — по манті, чугаєві, кожусі. В дорослих чоловіків були чорні шапки, які носили прямо, тоді як у хлопців були сірі смушеві шапки, які носили набік. У 1940-50-ті роки чоловіки вже не ходили у полотняних штанах[1].
  • Верхній одяг. Чоловіки, як правило, носили польки чорного кольору, жінки — рудого. Чоловіки й жінки також носили такий верхній одяг як свити, манти, чугаїни, кожухи зі збирками, тулупи та фуфайки. Манту і чугай виготовляли із сукна, а кожухи шили із виправлених шкір овець. Верхній одяг був довжиною нижче колін, двобортний. У 1940-50-ті роки чоловіки та жінки ходили у фуфайках, піджаках, шинелях[1].
  • Взуття. Жінки носили чоботи, черевики на високих корках з довгими халявами та з «застьожками», які засилялися шнурками; взували постоли, личаки й солом'яники. Чоловіки носили чоботи, постоли, личаки, солом'яники, туфлі, черевики. Чоботи, туфлі та черевики виготовлялися зі шкіри, личаки — з лика, солом'яники плелися із соломи, а постоли зі шматка шкіри та ремінців. Висота халявок жіночих чобіт була у пів литки, постоли були гостроносі; чоловічі чоботи були до коліна та тупоносі. Взуття у багатших жінок було червоного, чорного та жовтого, у бідніших — лише чорного кольору; чоловічі чоботи були чорні та коричневі. Щоб взути чоботи, постоли, личаки або солом'яники, ноги обмотували онучами, які робили зі старого дрантя (ганчірок). Постоли та личаки закріплювались на «ушкурнятах» (ремінцях). У 1940-50-ті роки чоловіки та жінки взували валянки, калоші, чоботи, черевики[1].
  • Зачіски та вбрання для голови. Зачіска жінок складалася із заплетеного у дві коси волосся, яке закладали на голову вчетверо, з проділом посередині. Дівчата носили на голові дві коси заплетеного волосся, складеного віночком, або волосся, заплетене в одну косу. Весільним головним убором молодої був вінок, який виготовлявся із воску і сухих квітів, барвінку, часнику, з різнокольоровими «биндами» (стрічками). У дівчат волосся могло виглядати з-під хустки, у жінок — було сховане під хустку та «каптур» (чепець). Жінки носили вовняні хустки взимку і полотняні — влітку, білого, червоного, зеленого, жовтого і чорного кольорів. Також носили суконні та пухові хустки. Чоловіки стригли волосся під польку. Взимку на голові носили шапки, а влітку одягали бриль, виплетений із соломи власноруч. У 1950-х роках почали носити картузи, пізніше капелюхи[1].

Населення[ред. | ред. код]

Населення села Зеленянка
Рік Жителів Дворів
1885 рік[6] 841 98
1893 рік[7] 918 189
1897 рік[30] 1091 -
1905 рік[8] 1160 238
1989 рік[39] 738 -
2001 рік[39] 664 -

За переписом 2001 року населення Зеленянки становило 664 особи[39].

Історична динаміка чисельності населення Зеленянки
  • За даними на 1861 рік, у Зеленянці було 305 душ (чоловіків)[22].
  • За даними на 1885 рік, у Зеленянці було 98 дворів та 841 житель[6].
  • За даними на 1893 рік, у Зеленянці було 189 дворів та 918 жителів[7].
  • За даними на 1901 рік, у Зеленянці було 1172 жителів обох статей[2].
  • За даними на 1905 рік, у Зеленянці було 238 дворів та 1160 жителів[8].

Відомі особи[ред. | ред. код]

  • Годований Євген Федорович (нар. 1949) — педагог, кандидат історичних наук (2007), перекладач, поет і краєзнавець. Народився у Зеленянці.
  • Телелим Василь Максимович (нар. 1950) — генерал-лейтенант, начальник Національний університет оборони України імені Івана Черняховського (2010—2016). Народився у Зеленянці.
  • Хімей Володимир Васильович (нар. 1957) — генерал-лейтенант, кандидат історичних наук, автор книг: повісті в новелах «Вікнами на полудень», науково-популярного видання «Зеленянка. Село на Кучманському шляху історії» (у співавторстві з Євгеном Годованим), повісті «Вміння прощати». Народився у Зеленянці.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и Гончарук Т. Український народний одяг із с. Зеленянки (Крижопільський район Вінницької області) // Матеріали до етнології Поділля : польові дослідження : зб. Вип. 1 / ред. В. А. Косаківський. — Вінниця : ВДПУ, 2005. — С. 46-49.
  2. ↑ а б в г д е ж и Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — С. 817-818. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.)
  3. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області».
  4. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  5. ↑ а б в г Коваленко С. С. Україна під булавою Богдана Хмельницького : енциклопедія. У 3 т. Т.1 / С. С. Коваленко. — Київ : Стікс‑Ко, 2007. — С. 161, 192.
  6. ↑ а б в Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 277. (рос. дореф.)
  7. ↑ а б в г Гульдманъ В. Населенные мѣста Подольской губерніи: Алфавитный перечень населенныхъ мѣстъ губерніи с указаніемъ нѣкоторыхъ справочных о нихъ свѣдѣній / Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1893. — С. 169.(рос. дореф.)
  8. ↑ а б в г Крыловъ А. Населенныя мѣста Подольской губерніи / Изданіе Подольского губернскаго статистического комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1905. — С. 327.(рос. дореф.)
  9. ↑ Постанова ВУЦВК від 31 січня 1923 року «Про адміністративно-територіяльний поділ Поділля»
  10. ↑ Постанова ВУЦВК від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіяльний поділ Поділля»
  11. ↑ Постанова ВУЦВК від 3 червня 1925 року «Про ліквідацію губерень й про перехід на трьохступневу систему управління»
  12. ↑ Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 13 червня 1930 року «Про реорганізацію округ УСРР»
  13. ↑ Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 2 вересня 1930 року «Про ліквідацію округ та перехід на двоступневу систему управління»
  14. ↑ Постанова ВУЦВК від 9 лютого 1932 року «Про утворення областей на території УСРР»
  15. ↑ Protoiereul Grigore Demideţchi. Dare de seamă despre activitatea bisericească a protoierlei judeţului Jugastru // Transnistria Creştină. — 1943. — Anul II. Nr. 3-4 (Iulie-Decembrie). — С. 22. (рум.)
  16. ↑ Левченко Ю. І. Адміністративний устрій губернаторства «Трансністрія» // Особливості реалізації політики окупаційної влади в адміністративно-територіальних одиницях України 1941–1944 рр. : Монографія / За науковою редакцією К. П. Двірної. — Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2017. — С. 365. — 401 с.
  17. ↑ Красносі́лка // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 352. — 15 000 прим.
  18. ↑ Z dziejów Ukrainy. Księga pamiątkowa ku czci Włodzimierza Antonowicza, Paulina Święcickiego i Tadeusza Rylskiego / Pod redakcyą Wacława Lipińskiego. — Kraków : Kraków : D. E. Friedlein ; Warszawa : E. Wende i Sp., 1912. — С. 278. (пол.)
  19. ↑ Микола Крикун. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях : статті і матеріали. — Львів : Видавництво Українського католицького університету, 2008. — С. 224.
  20. ↑ Архивъ военно-походной канцеляріи графа П. А. Румянцева-Задунайскаго: Часть II (1770-1774) / Сообщилъ М. О. Судіенко. — С. 67. (рос. дореф.)
  21. ↑ Журнал министерства внутренних дѣл: Часть 15. — Санктпетербургъ : Въ типографіи министерства внутренних дѣл, 1846. — С. 540. (рос. дореф.)
  22. ↑ а б в г Отмена крепостного права на Украине. Сборник документов и материалов. — К. : АН УРСР, 1961. — С. 187, 198. (рос.)
  23. ↑ Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60-90-ті рр. XIX ст.). — К. : Наук. думка, 1970. — С. 99. — 304 с.
  24. ↑ Фонд № 486, опис № 13, справа № 108. Центральний державний історичний архів України (Київ).
  25. ↑ а б Zielenianka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 591. (пол.)
  26. ↑ Eu...... Heleniusz. Pamiątki polskie z różnych czasów. — Kraków : Nakł. autora, 1882. — С. 154. (пол.)
  27. ↑ Kazimierz Pułaski. Kronika Polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy : monografie i wzmianki. — Brody : Księgarnia Feliksa Westa, 1911. — Т. 1. — С. 175. (пол.)
  28. ↑ рос. дореф. Помѣстное землевладѣніе въ Подольской губерніи. Составилъ В. К. Гульдманъ. Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій, 1898. — 362 + 46 + 26 + 3 с., (стор. 219)
  29. ↑ Краткія справочныя свѣдѣнія о нѣкоторых русских хозяйствах. — 2. — С.-Петербургъ : Типографія В. Киршбаума, 1901. — Вип. 2. — С. 281. (рос. дореф.)
  30. ↑ а б в Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 161. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  31. ↑ Олександер Удовиченко. Третя залізна дивізія / ген. О. Вишнівський. — Ню Йорк : Червона калина, 1971. — С. 126-146.
  32. ↑ Жанна Денисюк. 3-тя Залізна дивізія Армії УНР. Начерк бойового шляху. // Військово-історичний альманах. — 2002. — С. 7-9.
  33. ↑ Короткий нарис історії Запорозького куреня ім. отамана Янка Кармелюка // Кармелюки: До історії Запорозького полку ім. отамана Янка Кармелюка Армії УНР / Р. М. Коваль. — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр»; Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2012. — С. 77.
  34. ↑ Зеленянка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.[недоступне посилання]
  35. ↑ Зеленянка. Друга світова на мапі України. Національний музей історії України у Другій світовій війні.
  36. ↑ В. Д. Добротвор. Зміцнення матеріально-технічної бази культурного будівництва на селі між ХХІІ і XXIII з’їздами КПРС // Український історичний журнал. — 1966. - Вип. 9. — С. 89.
  37. ↑ Василь Снігур (7 вересня 2007). У Крижопільському районі зводять першу церкву Київського патріархату. Gazeta.ua.
  38. ↑ Тамара Тисячна (8 жовтня 2009). Завдяки Володимиру Хімею збудували церкву. Gazeta.ua.
  39. ↑ а б в г Перепис населення. Банк даних Державноі служби статистики України. Державна служба статистики України.
Селища
Села
Населені пункти ліквідованого Крижопільського району (1923—2020)
Смт
Селища
Села
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зеленянка_(Тульчинський_район)&oldid=42258872