Земляний вовк
| Земляний вовк | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
| Proteles cristata Sparrman, 1783 |
||||||||||||||||||||
 Мапа поширення виду Proteles cristata |
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
Земляний вовк (Proteles cristata) — ссавець родини Гієнових (Hyaenidae). Земляний вовк має роз'єднаний розподіл в Африці, що складається з двох дискретних областей, за 1500 км один від одного, один у східній та північно-східній Африці і один у південній частині Африки. Їх розподіл значною мірою визначається розподілом термітів роду Trinervitermes, які є їх принциповою їжею. Також в значній мірі Proteles cristata залежить від води.[1]
Зміст |
Морфологія [ред.]
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 550-800 мм, довжина хвоста: 200-300 мм, висота в плечах: 450-500 мм, вага: 9-14 кг.
Опис. Підшерстя довге, пухнасте, м'яке, хвилясте і перемежоване більш великим, грубішим покривним волоссям. Тіло жовто-сіре з чорними смугами. Ноги з чорними смугами й частина нижче коліна і підколінок повністю чорні. Хвіст пухнастий з чорним кінчиком, волосся по спині довге й гребнеподібне, про що й свідчить англо-бурська народна назва "гривастий шакал". Великі ікла й відносно потужні щелепи, служать більше для внутрішньовидової боротьби і самооборони, ніж для харчування. [2]
Поведінка, життєвий цикл [ред.]
Земляний вовк найпоширеніший на відкритих піщаних рівнинах або в чагарниковій місцевості. Він селиться у отворах в землі, як правило, це покинуті нори Трубкозуба (Oryctcropus). Веде в основному нічний спосіб життя. Раціон складається майже цілком з термітів і личинок комах. Земляний вовк не має потужних кігтів для риття, тому спеціалізується на термітах роду Trinervitermes, які годуються у щільних концентраціях на поверхні грунту і виділяють хімічну речовину, що відштовхує більшість іншими хижаків. Хоча полонені земляні вовки - підлітки вбивали птахів, немає ніяких суттєвих даних про таку поведінку в дикій природі. Територія проживання еквівалентна захищуваній території і використовується круглий рік парою та їх нащадками, хоча є деякі варіації в соціальній структурі. Самиці з потомством можуть жити в одній норі, але зазвичай одна тварина займає одну нору, хоча нори можуть бути менше ніж за 50 метрів одна від одної. Особи з різних територій іноді утворюють тимчасові скупчення, і там можуть бути навіть спаровування між самицями й самцями з різних територій, хоча в цілому дорослі самці ворожі один до одного й можуть люто боротися. Обидва статі маркують їх території виділеннями з анальних запахових залоз. Волосся гриви може бути підняте, щоб земляний вовк виглядав удвічі більшим за його нормальний розмір для захисту від хижаків та ворожих співплемінників. Напрочуд голосно гарчить й реве при загрозі. При нападі собак, земляний вовк виділяє мускусну рідину і може ефективно боротися його грізними іклами. [2]
Життєвий цикл [ред.]
Вагітність триває 90-110 днів, лактація до 145 днів. Як правило народжується двоє чи троє (може бути від одного до п'яти) дитинчат. Молодь вперше виходить з нори в одномісяному віці, починає супроводжувати дорослих у, приблизно, 4 місяці і залишає батьківську територію у, приблизно, 13 місяців. Один земляний вовк жив у Франкфуртському зоопарку 18 років і 11 місяців.[2]
Генетика [ред.]
Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=40.[3]
Загрози та охорона [ред.]
На даний час нема серйозних загроз для виду. У Південній Африці земляний вовк раніше переслідувався деякими фермерами, які помилково вважали, що він був хижаком великої рогатої худоби, курей і яєць, мабуть в результаті помилкової ідентифікації як гієн чи шакалів і, на щастя, це сприйняття в наш час[Коли?] змінилося. Втрата місць проживання, через урбанізацію і розвиток сільського господарства, може бути, має значний негативний вплив. Також значною є смертність на дорогах. Земляні вовки присутні в численних добре керованих охоронних районах по всьому їх ареалу. [1]
Джерела [ред.]
