Зенітна артилерія

Німецька 105-мм зенітна гармата FlaK-38 часів Другої світової війни у військовому музеї Белграда

130-мм зенітна гармата КС-130. СРСР

Радянська 57-мм зенітна гармата С-60.

Зенітна самохідна установка ЗСУ-23-4 «Шилка».

ЗУ-23-2

Зені́тна артиле́рія — вид артилерії, призначений для знищення повітряних цілей. Організаційно входить до складу підрозділів і частин Сухопутних військ, а також військ ППО країни.

Історія розвитку

Перша світова війна

Розвиток зенітної артилерії пов'язаний з виникненням військово-повітряних сил. Вперше з'явилася перед Першою світовою війною 1914—1918 рр.

Першу відому зенітну гармату створив німецький промисловець і винахідник Альфред Крупп у 1870 році під час Французько-пруської війни для боротьби з повітряними кулями, якими обложений Париж налагодив сполучення з рештою країни.

У Царській Росії, перша батарея зенітної артилерії (називалася також протилітаковою артилерією) була сформована і направлена на фронт у 1915 р.

У СРСР формування підрозділів зенітної артилерії розпочалося 1918 року, зенітних артилерійських полків у 1924; у 30—40-х прийняті на озброєння 25-, 37-, 76- і 85-мм зенітні гармати. У зенітних частинах встановилася єдина організаційна структура — батарея, дивізіон, полк (бригада).

Друга світова війна

У Другій світовій війні 1939—1945 рр. зенітна артилерія стала важливим засобом боротьби з повітряним противником, а також використовувалася для боротьби з танками та стрільби по інших цілях. Разом із винищувальною авіацією вона застосовувалася для ППО військ, а також життєво важливих центрів держав. У багатьох країнах на озброєння зенітної артилерії поступили гармати великого (більше 100-мм), середнього (від 60 до 100-мм) і малого (від 20 до 60-мм) калібрів, снаряди з механічними та радіопідривниками, прилади керування артилерійським зенітним вогнем, станції радіолокаційної розвідки і цілевказання, а також станції гарматного наведення.

Повоєнний період

У післявоєнний період, удосконалення Зенітної артилерії, дозволило значно підвищити ефективність стрільби та автоматизувати ведення вогню. Наприкінці 40-х років, у СРСР поступили на озброєння 57-, 100- і 130-мм зенітні гармати (разом з приладами управління артилерійським зенітним вогнем і станціями гарматного наведення вони складали зенітні артилерійські комплекси), в 1950-х рр. — зенітні ракетні комплекси. У сухопутних військах почали застосовуватися багатоствольні скорострільні зенітні артилерійські установки переважно на самохідному шасі, оснащені автономними радіолокаторами і рахунково-обчислювальними приладами, що забезпечують можливість ведення ефективного вогню за будь-яких погодних умов — як з місця, так і під час руху.

Див. також

• Протиповітряна оборона
• Зенітна гармата

• Міномет
• Самохідна артилерійська установка
• Артилерійська батарея
• Реактивна зброя
• 25-мм автоматична зенітна гармата зразка 1940 року (72-К)
• С-60

Посилання

• Зенитная артиллерия
• Зенитная артиллерия [Архівовано 22 червня 2010 у Wayback Machine.]