Зигмунд Фрейд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зигмунд Фрейд
Sigmund Freud
Відома фотографія з журналу Лайф, 1922 р.
Відома фотографія з журналу Лайф, 1922 р.
Дата народження 6 травня 1856(1856-05-06)
Місце народження Австро-Угорщина Пржибор, Австро-Угорщина
Дата смерті 23 вересня 1939(1939-09-23) (83 роки)
Місце смерті Велика Британія Лондон, Англія
Національність єврей
Рід діяльності психолог, невролог і засновник психоаналізу
Напрямок психоаналіз
Автограф Автограф — Зигмунд Фрейд

Зигмунд Фрейд, також Зигмунд Фройд (нім. Sigmund Freud, МФА: [ˈziːkmʊnt ˈfʁɔʏt]; повне ім'я Сигізмунд Шломо Фрейд; 6 травня 1856, Пржибор — 23 вересня 1939) — австрійський психолог і невролог, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки (Ід, Еґо та Супереґо, або Воно, Я і Над-Я).

Біографія[ред.ред. код]

Дім в Пржиборі - місце народження З. Фрейда

Сім'я. Фрейд та Україна[ред.ред. код]

Зигмунд Фрейд народився в єврейській сім'ї Якоба Фрейда та Амалії Натансон[1]. Батько народився 1815 року в місті Тисмениця (сучасна Івано-Франківська область), в Галичині, і провів там перші 25 років свого життя. У Тисмениці він уперше одружився і дав життя двом старшим братам Зиґмунда — Еммануелю і Філіпу. Мати — Амалія Натансон — народилася в Україні, в місті Броди на Львівщині, виросла в Одесі.

Батьки мешкали в Бучачі[2] (нині Тернопільська область), де жили до переселення в німецьке місто Фрайберґ, що знаходилося поблизу кордонів Прусії та Австрії (нині — місто Пржибор у Чехії).

1860 року родина Я. Фрейда через фінансові труднощі перебралась до Відня. У 9 років Зиґмунд вступає до гімназії Сперл (середня школа), де став одним з найкращих учнів, та закінчив її на відмінно в 17 років.

У статті «Моє життя і психоаналіз» Зиґмунд писав: «Я народився 6 травня 1856 року у Фрайберґу в Моравії, маленькому містечку в нинішній Чехословаччині. Мої батьки були євреї, і сам я залишаюся євреєм. Про моїх предків з батьківського боку я знаю, що вони колись мешкали в рейнських землях, у Кельні; у зв'язку з черговим переслідуванням євреїв у XIV або XV століттях, сімейство перебралося на схід, і впродовж XIX століття воно перемістилося з Литви через Галичину до німецькомовних країн, до Австрії».

Юність[ред.ред. код]

Після завершення гімназії Фрейд планував зробити воєнну або ж політичну кар'єру, але внаслідок антисемітських настроїв та матеріальних труднощів його амбіції були повністю знищені цими причинами.

У 1881 році він на відмінно склав випускні екзамени та отримав ступінь доктора медицини. В березні 1876 року Фрейд під пильним наглядом професора Карла Клауса досліджував статеве життя вугрів. Якщо конкретніше, то він вивчав наявність сім'яників у самців. Це була його перша наукова робота. В 1884 році винайшов метод зафарбовування нервових шляхів хлоридом золота, спосіб такого роду був визнаний недосконалим.

У 1882 році Фрейд приступив до медичної практики. Наукові інтереси привели його до головної лікарні у Відні, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатомії. На початку 1880-тих років зблизився з Йозефом Брейєром та Жаном-Мартеном Шарко, які значно вплинули на вибір Фрейдом напрямку наукової діяльності[3].

У 1886 році Фрейд вступає в шлюб з Мартою Бернейс (Martha Bernays)[4]. У подальшому у них народилось шестеро дітей — Матильда (1887–1978), Жан Мартін (1889–1967, названий в честь Шарко), Олівер (1891–1969), Ернст (1892–1970), Софія (1893–1920) та Анна (1895–1982). Саме Анна Фрейд стала послідовницею батька, заснувала дитячий психоаналіз, систематизувала та розробляла психоаналітичну теорію, внесла значний вклад в теорію та практику психоаналізу в своїх роботах.

Зрілість[ред.ред. код]

У 1891 році видана робота Фрейда «Про афазію», в якій він уперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятої на той час концепції локалізації функцій мозку в певних його центрах і запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки та її фізіологічних механізмів. У статті «Захисні невропсихози. Спроба психологічного пояснення.» (1894) та роботі «Дослідження істерії» (1895, спільно з Йозефом Бреєром) було засвідчено, що існує зворотна дія психічної патології на фізіологічні процеси та залежність соматичних симптомів від емоційного стану пацієнта.

З початком XX століття починають виходити основоположні наукові роботи:

У 1923 році у Фрейда виявлений рак піднебіння. Вчений переніс 33 тяжкі операції, але продовжував працювати до останніх днів свого життя. У 1930 році Фрейд став лауреатом премії Ґете.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

З.Фрейд з матір'ю Амалією

Зиґмунд Фрейд навчався у Віденському університеті (медичний факультет, зараз Віденський медичний університет).

У 18761882 — працював в лабораторії психології Ернеста Брюкке, вивчаючи гістологію нервових клітин, також працював в Інституті фізіології, де займався вивченням проблем психоаналізу. Потім перейшов до головного шпиталю Відня. Одержав звання приват-доцента з неврології. Стажувався у доктора Шарко в Парижі, перекладав німецькою мовою праці видатного медика. Відкрив приватну практику психоаналітика.

З. Фрейд, жартуючи, називав себе Мойсеєм психоаналізу. У цьому зобразилося його життєве кредо: антагоніст Риму Ганнібал мріяв про завоювання Риму, а Фрейд — про інтелектуальне завоювання світу.

Вчений вірив у розумне й гармонійне облаштування світу під егідою диктатури еліти. У праці «Майбутнє однієї ілюзії», сповідуючи платонівські принципи раціонального влаштування держави, обстоював антидемократичні засади, заперечував визначальну роль народу у суспільному житті й державобудівництві.

5 березня 1902 року до Фрейда нарешті прийшла слава й визнання: найясніший цісар Франц Йосиф I підписав офіційний указ про присвоєння вченому звання професора-асистента.

1908 — він відкриває Віденське психоаналітичне товариство, де збиралися не лише медики, але й творча інтелігенція.

1922 року Лондонський університет вшановував п'ятьох геніїв людства, зокрема й Зиґмунда Фрейда та Альберта Ейнштейна. Відтепер психоаналітик стає популярним не лише у Європі: його запрошують на лекції в США, гонорари за це досягають десятків тисяч доларів.

Зиґмунд Фрейд — вчитель та ідейний натхненник європейського філософа Карла Юнга.

Відхід[ред.ред. код]

1923 року у З.Фрейда оперували ракову пухлину. 1933 рік: у Німеччині до влади прийшли нацисти; донька вченого Анна, яка очолювала Всесвітнє психоаналітичне товариство, заарештована. Родина Фрейда втекла до Лондона. У 1938 році, після приєднання Австрії до Німеччини та й наступних переслідувань євреїв з боку нацистів, становище Фрейда значно ускладнилось. Після арешту доньки Анни та допиту в гестапо, Фрейд прийняв рішення покинути Третій рейх. Однак влада не поспішала випускати його з країни. Він був змушений не тільки підписати принизливу подяку гестапо «за ряд добрих послуг», але й виплатити правлінню Рейху неймовірно величезний «викуп» в сумі 4000 доларів за право покинути Німеччину. Багато в чому завдяки зв'язкам грецької та данської принцеси Марі Бонапарт — пацієнтки та учениці Фрейда — йому вдалось зберегти життя і разом з дружиною та донькою емігрувати до Лондона. Дві сестри Фрейда були вислані в концентраційний табір, де загинули у 1942 році. Нестерпно страждаючи від раку ротової порожнини, який був викликаний курінням, у 1939 році він просить свого лікаря та друга Макса Шура допомогти йому здійснити евтаназію, ідея якої була на той час досить популярною. Той дав йому дозу морфію, від якої Зиґмунд Фрейд і помер 23 вересня у віці 83 років.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Народження психоаналізу[ред.ред. код]

Історія психоаналізу бере свій початок в 1880-тих роках у Відні, коли Зиґмунд Фрейд працював над розробкою ефективнішого способу лікування неврологічних та істеричних захворювань. Дещо раніше Фрейд зіткнувся з тим фактом, що частину розумових процесів він не усвідомлював як результат його неврологічних консультацій у дитячій лікарні, і при цьому він виявив, що у багатьох дітей, які мають розлади мовних функцій, відсутні органічні причини для виникнення таких симптомів. Пізніше у 1885 році Фрейд проходив стажування в клініці Сальпетрієр під керівництвом французького невролога та психіатра Жана-Мартена Шарко, який справив на нього дуже сильний вплив. Шарко звернув увагу на те, що його пацієнтки часто страждали такими соматичними захворювання, як параліч, сліпота, пухлини, не маючи при цьому ніяких характерних в таких випадках органічних порушень. До роботи Шарко вважалось, що жінки з істеричними ознаками мали блукаючу матку (hystera по-грецьки означає «матка»), але Фрейд встановив, що у чоловіків також могли виникати подібні психосоматичні симптоми. Фрейд також ознайомився з експериментами в галузі лікування істерії, які проводив його наставник та колега Йозеф Бреєр. Це лікування було поєднанням гіпнозу та катарсису, пізніше у цьому методі процеси розрядки емоцій отримали назву «абреакція».

Попри те що більшість вчених вважала сновидіння або набором механічних спогадів про минулий день, або безглуздим набором фантастичних образів, Фрейд розвивав точку зору інших дослідників про те, що сновидіння є зашифрованими повідомленнями. Аналізуючи асоціації, які виникали у хворих у зв'язку з тією чи іншою частиною сновидіння, Фрейд робив висновки про етіологію розладів. Усвідомлюючи виникнення свого захворювання, пацієнти, як правило, виліковувались.

У молоді роки Фрейд зацікавився гіпнозом та його використанням для допомоги душевнохворим. Пізніше він відмовився від гіпнозу, надаючи перевагу своєму власному методу вільних асоціацій та аналізу сновидінь. Ці методи стали основою психоаналізу. Фрейд також цікавився тим, що називали істерією, а зараз відомо нам як конверсійний синдром.

Уперше термін «психоаналіз» Фрейд використав французькою мовою 30 березня 1896 року в опублікованій ним статті про етіологію неврозів у «Неврологічному Журналі». В 1900 році він видав свою першу самостійну роботу «Тлумачення сновидінь», яка присвячувалась аналізу неврозів з допомогою вивчення сновидінь аналізанта (пацієнта). Здійснюючи дослідження з використанням методу вільних асоціацій, він дійшов висновку, що джерелом неврозу більшості аналізантів є пригнічені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо (наприклад при фіксації на матері — едіпів комплекс) воно не може бути вдоволене і проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також невгамований потяг може бути перенаправлено на несексуальні цілі (сублімація). Відповідно, у цій концепції прояви заглушених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в снах та неврозах, але й в літературі та мистецтві (а також і в інших породженнях людської свідомості).

У своїх ранніх роботах (до 1920 року) Фрейд у якості джерела неврозів розглядає конфлікт несвідомого стану (який керується «принципом задоволення») та свідомості, яка прагне до самозбереження («принцип реальності»). Внаслідок цього головна увага зосереджується на конфлікті всередині психічної інстанції, яка керується принципом реальності. У праці «Я та Воно» Фрейд виділяє в структурі психіки три компоненти — «Воно» (ід), «Я» (его) та «Над-Я» (супер-его). «Воно» відповідає за позасвідомий потяг, «Я» — принцип реальності. «Над-Я» формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування над психікою стає неусвідомленим, приводить до виникнення так званої «совісті» і неусвідомленого почуття провини.

Більша частина сучасних психоаналітиків не визнає пригнічену сексуальність джерелом всіх психічних розладів, переважно сексуальне трактування образів у снах також викликає сумніви. Водночас запроваджене Фрейдом поняття несвідомого, метод пророблення прихованих причин симптомів та «економічний» розгляд психічних процесів, як взаємодії відособлених інстанцій, лежить в основі більшості шкіл сучасного психоаналізу, психотерапії та теорії особистості. Ідея в тому, що твори мистецтва можна розглядати як результат невротичних переживань творця та прояву неусвідомленого. Таке тлумачення мало величезний вплив на культуру ХХ століття. Теорії Фрейда та його методи лікування викликали полеміку у Відні у XX столітті і досі залишаються предметом гарячих суперечок. Ідеї Фрейда часто обговорюють та аналізують в літературних та філософських роботах на додачу до неспинних дискусій в наукових та медичних роботах. Його часто називають «батьком психоаналізу».

Метод вільних асоціацій[ред.ред. код]

Усупереч традиціям критичного мислення XIX століття Фрейд запропонував відмовитись від ролі свідомості як контролера при нагляді за психічними процесами. На його думку, свідомість відсікає думки, що виникають на периферії, а також образи ще до того, як вони потраплять у поле уваги суб'єкта, тоді як при аналізі душевних рухів саме ці думки та образи можуть виявитись важливими. Фрейд став використовувати метод вільних асоціацій. Пацієнтам пропонувалось розслабитись на кушетці і говорити все, що спаде їм на думку, якими би абсурдними, неприємними або непристойними вони не здавались з точки зору повсякденних стандартів. Коли це відбувалось, виявлялось, що потужні емоційні потяги виводили неконтрольоване мислення в напрямку до психічного конфлікту. Фрейд стверджує, що перша випадкова думка утримує в собі якраз те, що потрібно, і є по суті забутим продовженням спогаду. Пізніше він робить застереження, що це не завжди так буває. Те, що думка, яка виникає у хворого, не може бути ідентична з забутим уявленням, повністю пояснює душевний стан хворого. У хворого під час лікування діють дві сили — одна проти іншої: з одного боку, його свідоме прагнення згадати забуте, а з іншої — опір, який перешкоджає витісненому або його похідній повернутись у свідомість. Якщо цей опір дорівнює нулю або є незначним, то забуте без будь-яких змін виникає у підсвідомості. Чим сильніше спотворення під впливом опору, тим менше схожості з думкою, яка виникає — замінником витісненого та самим витісненим. Все ж, ця думка повинна мати хоч якусь схожість із тим, що шукали в силу того, що ця думка має те ж саме походження, що й симптом. Якщо опір не дуже інтенсивний, то за цією думкою можна дізнатись так звану «істину». Випадкова думка повинна мати відношення до витісненої як певний натяк.

Поняття «асоціація» — одне з найдавніших у психології. Його можна зустріти у Платона та Арістотеля. Подібно тому, як стовбур дерева, розвиваючись, обростає новими кільцями, ці поняття, які передаються від епохи до епохи як мудрість століть, збагатились новим змістом. Правило утворення асоціацій століттями вважалося головним законом психології. Воно стверджує: якщо будь-які об'єкти сприймаються одночасно або в безпосередньому взаємозв'язку, то поява одного з них спричиняє за собою усвідомлення іншого. Якщо глянути на яку-небудь річ, людина згадує її відсутнього власника, оскільки раніше вона ці два об'єкти сприймала одночасно, в силу чого між їхніми слідами зміцнився асоціативний зв'язок. Різноманітним видам асоціацій було присвячено велику кількість психологічних трактатів. Коли психологія перетворилась на науку, асоціації стали вивчати екстремально, щоб виявити закони пам'яті, уяви та інших психічних процесів. Було з'ясовано, з якими уявленнями асоціюються у різних людей різні слова, скільки разів потрібно повторити список слів, щоби між ними виник зв'язок, який би дав змогу цілком або частково запам'ятати це слово та ін. В усіх випадках стояло завдання вивчення роботи свідомості. Фрейд використовував матеріал асоціацій в інших потребах. Він шукав у цьому матеріалі шлях до ділянки тих спонук, які не усвідомлюються, натяки на те, що відбувається в «киплячому казані» афектів, потягів. Для цього, він вважав, асоціації варто вивести з-під контролю свідомості. Вони повинні були вільними. Так народилася процедура психоаналізу, тобто його технічне використання.

Теорія сновидінь[ред.ред. код]

Основні позиції теорії сновидінь Фрейда стверджують:

1. Сновидіння — це спотворений замісник чогось іншого, несвідомого; крім явного сновидіння, існує несвідоме приховане сновидіння, яке і проявляється в свідомості у вигляді явного сновидіння. Вміст несвідомого — це так звані витіснені бажання.

2. Функція сновидінь — оберігати сон. Сновидіння — це компроміс між потребою у сні та намаганнями порушити його несвідомими бажаннями; галюцинаційні використання бажань, функція якої — оберігати сон.

3. Сновидіння проходять обробку: перетворення думок в зорові образи, згущення, зміщення, вторинна обробка, заміна символом.

Теорію сновидінь Фрейд докладно виклав у книзі «Тлумачення сновидінь» (1900), — його першій великій роботі з психоаналізу, яка залишилась однією із основних його робіт.

Сенс сновидінь[ред.ред. код]

«Щоб зрозуміти природу сновидіння, які з'являються в стані сну, насамперед потрібно вияснити сенс самого сну, — каже Фрейд. Його сенс — це відпочинок: змучений за день організм у стані сну відпочиває. Психологічний же сенс сну є у втраті цікавості до зовнішнього середовища». Можна було припустити, що сновидіння — реакція душі на зовнішні або соматичні подразники, котрі діють на людину, котра спить. Однак ці подразники не можуть пояснити всього сновидіння, і Фрейд висунув наступну фундаментальну пропозицію: свідоме сновидіння — це «спотворений замісник чогось іншого, несвідомого». Окрім явного сновидіння, існує підсвідоме приховане сновидіння, яке проявляється в свідомості у вигляді явного сновидіння. Іншими словами: окрім зовнішніх та соматичних подразників, є ще подразники, котрі мають психічну, хоча і несвідому природу, які діють на людину, котра спить, породжуючи в її свідомості сновидіння.

Приховане сновидіння[ред.ред. код]

Позасвідомі психічні подразники (приховані сновидіння) діляться на дві групи. Частина прихованого сновидіння — це враження за день, залишки, уривки яких проявляються у сновидінні.

Друга — головна — частина прихованого сновидіння знаходиться у позасвідомому (у вузькому сенсі цього слова) — у тій сфері психіки, де мешкають позасвідомі бажання. У денний період часу ці бажання витісняються, не допускаються в свідомість певною інстанцією. (цензура сновидіння, або — в термінах пізнішої моделі Фрейда — Над-Я). Вночі ж, коли людина нерухома і фізично не спроможна здійснити бажання, котрі витісняються, дія цензури ослаблюється і несвідомі бажання проникають в свідомість, тобто в сновидіння. Позасвідомі, витіснені бажання — це бажання, просто неприйнятні «в етичному, соціальному відношенні».

Ці бажання егоїстичні. Це:
1) сексуальні бажання (в тому числі — і особливо — заборонені етичними та громадськими нормами — наприклад, інцест);
2) ненависть (бажання помсти та смерті найближчим та коханим в житті — батькам, братам і сестрам, чоловіку чи жінці, навіть власним дітям).

Несвідомі бажання, вдягаючись у фрагменти денних вражень, використовуючи їх як матеріал, з'являються у сновидінні. Саме несвідоме бажання є активною, рушійною силою прихованого сновидіння, яка проштовхує його в явне сновидіння; воно віддає психічну енергію для створення сновидіння.

Щодо явного сновидіння, однак, неважко помітити, що нам сняться не одні наші бажання, але й галюцинаторне виконання бажань, тобто ми бачимо наші бажання, які здійснились в образній формі (з використанням матеріалу денних вражень), неначе вони здійснились наяву. Пояснити цей факт допомагає наступна фундаментальна теза Фрейда: функція сновидіння — оберігати сон. Саме цим пояснюється видозміна подразників, таких, як дзвоник будильника, потрапляючи в сон, в сновидіння — сновидіння захищає сон від цього дзвінка, який би мав перервати його. Так само і несвідоме психічне подразнення — бажання, яке прорвалось в сновидіння, — мало б розбудити людину — для того щоб здійснити це бажання, людина мала б прокинутись і діяти. Але сновидіння уявляє бажання, вже коли воно здійснилось, та дає змогу спати далі. Таким чином, сновидіння є галюцинацією, яка виконує бажання, його функція — захищати сон.

Робота сновидіння[ред.ред. код]

У найпростішій формі сновидіння трапляється у маленьких дітей і почасти у дорослих. Це нічим не замасковане галюцинаційне виконання бажань або вираження вдоволення актуальних соматичних потреб: наприклад, коли спляча людина страждає від спраги і бачить у сні, як вона п'є. Однак зазвичай приховані сновидіння, перед тим як з'явитись в свідомості сплячої людини у вигляді явних сновидінь, проходять певну обробку (робота сновидіння). Робота сновидіння складається з чотирьох компонентів: перетворення думок на зорові образи, згущення, зміщення, вторинна обробка.

1. Перетворення думок на зорові образи. Ця операція дуже складна, оскільки потребує зображення абстрактних відношень, які утримуються в думках у вигляді конкретного, яке тільки і може зберігатись в образах. Логічні елементи, те, що в мові виражається абстрактними поняттями та логічними кон'юнкціями, при цьому випадають, і при тлумаченні сновидіння їх доводиться відновлювати.

2. Цензура сновидіння, яка в денний час не пропускає неприйнятні бажання в свідомість, вночі хоча і пропускає їх, але при цьому перекручує до неможливості, користуючись механізмом згущення та зміщення.

a). Згущення. Дія згущення проявляється в тому, що декілька елементів прихованого сновидіння в явному сновидінні втілюються в одному елементі (наприклад, декілька різних людей згущаються в одне обличчя). Деякі з елементів прихованого сновидіння можуть зовсім не зобразитись в явному сновидінні.

b). Зміщення. Робота зміщення виражається в заміні елемента прихованого сновидіння натяком. Окрім того, цей механізм може робити зміщення акценту з одних елементів сновидіння на інші, так що, найважливіші елементи прихованого сновидіння виявляються майже не помітними в явному сновидінні, та навпаки.

c). Вторинна обробка. Вторинна обробка зв'язує явне сновидіння в більш чи менш усвідомлене ціле — адже механізми, які перетворюють приховане сновидіння в явне, працюють з кожним елементом прихованого сновидіння окремо, тому зв'язки, які в прихованому сновидінні були між його елементами, руйнуються. Вторинна обробка приводить до порядку все це, пригладжує отримане явне сновидіння, надає йому видимість свідомості.

Символи[ред.ред. код]

Окрім всього вище перерахованого, існує ще один спосіб уявити в явному сновидінні елементи прихованого. Це заміщення прихованого елемента символом. Символи, на відміну від звичайних елементів явного сновидіння, мають узагальнене (одне і теж для різних людей) і стале значення. Символи зустрічаються не тільки в сновидіннях, але і в казках та міфах, в буденній мові, поетичній мові. Число предметів, які зображаються в сновидіннях символами, обмежене.

Табу на теорії Фрейда та психоаналіз[ред.ред. код]

Концепції та вчення Фрейда нерідко опинялось під забороною в Радянському Союзі та нацистській Німеччині, оскільки йшли в розріз з державними ідеалами та консервативною мораллю тоталітарних держав. Концепції Фрейда зачіпають такі гостро-етичні проблеми як:

  • інцест (едіпів комплекс) та гомосексуалізм, з точки зору Фрейда табу на проявлення подібних зносин є продуктом культури,
  • причини виникнення табу,
  • поява вождя,
  • походження монотеїстичних релігій (висування власної версії також зустрічало неприйняття у релігійних громадян).

У Радянському Союзі після революції використання психоаналізу віталось, був відкритий державний психоаналітичний університет. В середині 20-х точилась бурхлива полеміка навколо Фрейда та психоаналізу, питання про те, чи потрібна ця наука молодій радянській країні. Врешті-решт психоаналіз був оголошений брехнею та буржуазним вченням, несумісним з марксизмом. Так, А. Вар'яш вказував, що Фрейд «ігнорує економічну структуру суспільства», фрейдівське розуміння позасвідомого «не здатне пояснити появу класів», а фрейдизм в цілому не може прийти «до правильних висновків».

А. Залкінд відзначав «властивий його вченню, „сексуальований“ гегелівський ідеалізм» та еклектизм, з «сильним метафізичним присмаком». Сталін безпосередньо приклав руку до цього повороту в науці, вірніше ініціював процес її політизації та деідеологізації.

Апогеєм всіх цих знущань з Фрейда є нацистські переслідування. У третьому рейху за дослідження в сфері психоаналізу Фрейда таврували як людину, яка хворіє статевими розбещеннями, непристойну та аморальну. Тільки завдяки особистому втручанню Франкліна Рузвельта та інших впливових осіб, а також досить великому викупу, який оплатили нацистам, його вдалось вивезти до Англії.

Основні праці[ред.ред. код]

Меморіальна дошка на будинку у Пржиборі (Чехія), де народився Зигмунд Фрейд
  1. 1887 Студії про дигіталізат коки(Studie Über Coca Digitalisat)
  2. 1893 Про психічні механізми феномену істерії (Über den psychischen Mechanismus hysterischer Phänomene zusammen mit Breuer)
  3. 1895 Entwurf einer Psychologie (рукопис; спільно з Броєром)
  4. 1895 Дослідження істерії (Studien über Hysterie).
  5. 1896 Етіологія істерії (Zur Ätiologie der Hysterie)
  6. 1900 Тлумачення сновидінь (Die Traumdeutung)[5]
  7. 1904 Психопатологія повсякденного життя (Zur Psychopathologie des Alltagslebens)
  8. 1905 Дотепність та її відношення до несвідомого
  9. 1905 Три нариси з теорії сексуальності (Drei Abhandlungen zur Sexualtheorie)
  10. 1908 «Культурна» соціальна мораль та сучасна нервозність(Die 'kulturelle' Sexualmoral und die moderne Nervosität)
  11. 1910 Леонардо да Вінчі — Спогад дитинства
  12. 1913 Тотем і табу (Totem und Tabu)
  13. 1914 Історія психоаналітичного руху (Zur Geschichte der psychoanalytischen Bewegung)
  14. 1915 Роздуми про війну та смерть (Zeitgemäßes über Krieg und Tod)
  15. 1916 Сум і меланхолія (Trauer und Melancholie)
  16. 1917 Вступ лекцій до психоаналізу (Vorlesungen zur Einführung in die Psychoanalyse)
  17. 1920 По той бік принципу задоволення (Jenseits des Lustprinzips)
  18. 1921 Психологія мас і аналіз Я людини (Massenpsychologie und Ich-Analyse)
  19. 1923 Я і Воно (Das Ich und das Es)
  20. 1925 Представлення себе" (Selbstdarstellung)
  21. 1927 Майбутнє однієї ілюзії (Die Zukunft einer Illusion)
  22. 1930 Невдоволення культурою (Das Unbehagen in der Kultur)
  23. 1933 Чому війна? (Warum Krieg?)
  24. 1933 Новий наслідок лекцій з вступу до психоаналізу (Neue Folge der Vorlesungen zur Einführung in die Psychoanalyse)
  25. 1937 Аналіз кінцевий та безкінечний (Die endliche und die unendliche Analyse)
  26. 1939 Мойсей та монотеїзм (Der Mann Moses und die monotheistische Religion)

Переклади українською[ред.ред. код]

  • Фрейд З. Вступ до психоаналізу. — пер. з нім. Петра Таращука, — К.: Основи, 1998. — 709 с.
  • Фрейд З. Три нариси з теорії сексуальності // Психологія і суспільство. — 2008. — N 4. — С. 45-91.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Gresser, Moshe. Dual Allegiance: Freud As a Modern Jew. SUNY Press, 1994, p. 225
  2. Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл).— С. 477
  3. Joseph Aguayo, PhD. «Joseph Aguayo ''Charcot and Freud: Some Implications of Late 19th century French Psychiatry and Politics for the Origins of Psychoanalysis'' (1986). Psychoanalysis and Contemporary Thought, 9:223–260». Pep-web.org. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-02-06. 
  4. Gay, Peter. Freud: A Life for Our Time. London: Papermac, 1988, p.5
  5. а б Номер 86 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік(рос.))

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

  • 4342 Фрейд — астероїд, названий на честь науковця[1].



  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.