Знання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
ἐπιστήμη, Персоніфікація знань. Бібліотека Цельсія у Ефесі, Туреччина

Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.

Знання́ — суб'єктивний образ, об'єктивна реальність, тобто адекватне віддзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу в свідомості людини у формі уявлень, понять, думок, теорій.

Знання́ у широкому сенсі — сукупність понять, теоретичних побудов і уявлень.

Знання́ у вузькому сенсі — дані, інформація.

Знання́ (предмету) — упевнене розуміння предмету, уміння самостійно поводитися з ним, розбиратися в ньому, а також використовувати для досягнення поставленої мети.

Знання́ в теорії штучного інтелекту — сукупність даних (у індивідуума, суспільства або у системи штучного інтелекту) про світ, що включають інформацію про властивості об'єктів, закономірності процесів і явищ, а також правила використання цієї інформації для ухвалення рішень. Правила використання включають систему причинно-наслідкових зв'язків. Головна відмінність знань від даних полягає в їхній активності, тобто поява в базі нових фактів або встановлення нових зв'язків може стати джерелом змін в ухваленні рішень.

3нання фіксується в знаках природних і штучних мов. Знання протилежне незнанню, тобто відсутності перевіреної інформації про що-небудь.

Класифікація знань[ред.ред. код]

За природою[ред.ред. код]

Знання можуть бути:

Декларативні знання містять в собі лише уявлення про структуру певних понять. Ці знання наближені до даних, фактів. Наприклад: вищий навчальний заклад є сукупністю факультетів, а кожен факультет у свою чергу є сукупністю кафедр.

Процедурні знання мають активну природу. Вони визначають уявлення про засоби і шляхи отримання нових знань, перевірки знань. Це алгоритми різного роду. Наприклад: метод мозкового штурму для пошуку нових ідей.

За ступенем науковості[ред.ред. код]

Знання можуть бути науковими і позанауковими.

Наукові знання можуть бути:

Теоретичні знання — абстракції, аналогії, схеми, що відображають структуру і природу процесів, що протікають у предметній сфері. Ці знання пояснюють явища й можуть використовуватися для прогнозування поведінки об'єктів.

Ненаукові знання можуть бути[1]:

  • паранаукові — знання несумісні з наявним гносеологічним стандартом. Широкий клас паранаукового (пара від грец. — біля, при) знання включає вчення або роздуми про феномени, пояснення яких не є переконливим з погляду критеріїв науковості;
  • лженауковими — свідомо експлуатують домисли і забобони. Лженаукове знання часто представляє науку як справу аутсайдерів. Як симптоми лженауки виділяють малограмотний пафос, принципову нетерпимість до спростувальних доводів, а також претензійність. Псевдонаукове знання дуже чутливо до злості дня, сенсації. Його особливістю є те, що воно не може бути об'єднане парадигмою, не може володіти систематичністю, універсальністю. Лженаукові знання співіснують з науковими знаннями. Вважається, що псевдонаукове знання виявляє себе і розвивається через квазінаукове;
  • квазінауковими — вони шукають собі прихильників, спираючись на методи насильства і примушення. Квазінаукове знання, як правило, розцвітає в умовах строгої ієрархированной науки, де неможлива критика можновладців, де жорстко проявлений ідеологічний режим;
  • антинауковими — як утопічні і свідомо спотворюючи уявлення про дійсність. Приставка «анти» звертає увагу на те, що предмет і способи дослідження протилежні науці. З ним зв'язують одвічну потребу у виявленні загального легко доступних «ліків від всіх хвороб». Особливий інтерес і тяга до антинауки виникає в періоди соціальної нестабільності. Але хоча даний феномен достатньо небезпечний, принципового позбавлення від антинауки відбутися не може;
  • псевдонауковими — є інтелектуальною активністю, що спекулює на сукупності популярних теорій, наприклад, історії про стародавніх астронавтів, про снігову людину, про чудовисько з озера Лох-Несс;
  • повсякденно-практичними — що доставляли елементарні відомості про природу і навколишню дійсність. Люди, як правило, мають в своєму розпорядженні великий обсяг буденного знання, яке проводиться повсякденно і є початковим пластом всякого пізнання. Іноді аксіоми розсудливості протирічать науковим положенням, перешкоджають розвитку науки. Іноді, навпаки, наука довгим і важким шляхом доказів і спростувань приходить до формулювання тих положень, які давно затвердили себе в середовищі буденного знання. Буденне знання включає і здоровий глузд, і прикмети, і повчання, і рецепти, і особистий досвід, і традиції. Воно хоч і фіксує істину, але робить це не систематично і бездоказово. Його особливістю є те, що воно використовується людиною практично не усвідомлено і в своєму застосуванні не вимагає попередніх систем доказів. Інша його особливість — принципово неписьменний характер.
  • особистісними[en] — залежні від здібностей того або іншого суб'єкта і від особливостей його інтелектуальної пізнавальною діяльності.

«Народна наука» — особливою формою позанаукового і ірраціонального знання, яка в наш час стала справою окремих груп або окремих суб'єктів: знахарів, цілителів, екстрасенсів, а раніше шаманів, жерців, старійшин роду[1]. При своєму виникненні народна наука виявляла себе як феномен колективної свідомості і виступала як етнонаука. У епоху домінування класичної науки вона втратила статус інтерсуб'єктивності розташувалася на периферії, далеко від центру офіційних експериментальних і теоретичних досліджень. Як правило, народна наука існує і транслюється в неписьменній формі від наставника до учня. Вона також іноді виявляється у вигляді заповітів, повчань, ритуалів і ін.

За місцем знаходження[ред.ред. код]

Виділяють : особові (неявні, приховані) знання і формалізовані (явні) знання;

Неявні знання:

  • знання людей

Формалізовані (явні) знання:

  • знання в документах
  • знання на компакт-диск дисках
  • знання в персональних комп'ютерах
  • знання в Інтернеті.

Особливі характеристики знання[ред.ред. код]

Докладніше: Теорія пізнання

Особливі характеристики знання все ще є предметом невизначеності у філософії. Згідно з більшістю мислителів, для того, щоб щось вважалося знанням, це щось повинне задовольняти три критерії:

Проте, як ілюструють приклади проблеми Гетьєра, цього недостатньо. Запропонований ряд альтернатив, включаючи доводи Роберта Нозіка на користь вимоги «дослідження істини» і додаткову вимогу Саймона Блекберна, що ми не стверджуватимемо, що кожен, хто задовольняє будь-якому з цих критеріїв «через несправність, ваду, помилку» володіє знанням. Річард Кіркхем робить припущення, що наші визначення знання повинне вимагати, щоб свідоцтва віруючого були такі, щоб вони логічно спричиняли за собою істину переконання.

Управління знаннями[ред.ред. код]

Управління знаннями (англ. Knowledge Management) передбачає розуміння способів, яким знання використовується і розповсюджується в організаціях і розглядає знання як те, що співвідноситься з самим собою і можливе для повторного використання. Повторне використання означає, що визначення знання перебуває в стані постійної зміни. Управління знаннями трактує знання як форму інформації, яка наповнена контекстом, заснованому на досвіді. Інформація — це дані, які істотні для спостерігача через їхню значущість. Дані можуть бути предметом спостереження, але не обов'язково повинні бути ним. У цьому сенсі знання складається з інформації, підкріпленої наміром або напрямом. Цей підхід знаходиться у згоді з DIKW моделлю, яка розташовує дані, інформацію, знання, мудрість у вигляді піраміди за ступенем корисності.

Безпосереднє знання[ред.ред. код]

Докладніше: Інтуїція

Безпосереднє (інтуїтивне) знання є продуктом інтуїції — здатності осягнення істини істини шляхом прямого її спостереження і без обґрунтування за допомогою доказів.

Процес наукового пізнання, а також різні форми художнього освоєння світу не завжди здійснюються в розгорненому, логічно і фактично доказовому вигляді. Нерідко суб'єкт схоплює думкою складну ситуацію, наприклад під час військової битви, визначення діагнозу, винуватості або невинуватості обвинуваченого. Роль інтуїції особливо велика там, де необхідний вихід за межі існуючих прийомів пізнання для проникнення в невідоме. Але інтуїція не є щось безрозсудне або надрозумне. В процесі інтуїтивного пізнання не усвідомлюються всі ті ознаки, за якими здійснюється висновок, і ті прийоми, за допомогою яких він робиться. Інтуїція не складає особливого шляху пізнання, що йде в обхід відчуттів, уявлень і мислення. Вона є своєрідним типом мислення, коли окремі ланки процесу мислення проносяться в свідомості більш-менш несвідомо, а гранично ясно усвідомлюється саме підсумок думки — істина.

Інтуїції буває достатньо для розсуду істини, але її недостатньо, щоб переконати в цій істині інших і самого себе. Для цього необхідно доказ.

Життєві знання[ред.ред. код]

Докладніше: Здоровий глузд

Життєві знання, як правило, зводяться до констатації фактів і їхнього опису, тоді як наукові знання піднімаються до рівня пояснення фактів, осмислення їх в системі понять даної науки, включаються до складу теорії.

Наукові (теоретичні) знання[ред.ред. код]

Докладніше: Наука

Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, відтворюваність пізнавальних результатів.

Емпіричні (досвідні) знання[ред.ред. код]

Емпіричні знання отримують в результаті застосування емпіричних методів пізнання — спостереження, вимірювання, експерименту. Це знання про видимі взаємозв'язки між окремими подіями і фактами в наочній області. Воно, як правило, констатує якісні і кількісні характеристики об'єктів і явищ. Емпіричні закони часто носять ймовірнісний характер і не є строгими.

Теоретичні знання[ред.ред. код]

Теоретичні уявлення виникають на основі узагальнення емпіричних даних. В той же час вони впливають на збагачення і зміну емпіричних знань.

Теоретичний рівень наукового знання припускає встановлення законів, що дають можливість сприйняття, що ідеалізується, описи і пояснення емпіричних ситуацій, тобто пізнання сутності явищ. Теоретичні закони мають більш суворий, більш формальний характер, в порівнянні з емпіричними.

Терміни опису теоретичного знання відносяться до ідеалізованих, абстрактних об'єктів. Подібні об'єкти неможливо піддати безпосередній експериментальній перевірці.

Для експертних оцінок процесу появи нових знань використовують обсяг знання, накопичений в бібліотеках. Експериментальним шляхом вивчають здатність людини видобувати інформацію в процесі самонавчання на нормованих за інформацією середовищах. Поки не представляється можливим в повному обсязі зміряти темпи виробництва знання, оскільки немає адекватних універсальних моделей.

Цитати[ред.ред. код]

Імануїл Кант:

«В наш час накопичилась величезна кількість знань, гідних вивчення. Скоро наші здібності будуть надто слабкими, а життя надто коротким, щоб засвоїти хоча б одну найкориснішу частину цих знань».

С. Джонсон

«Знання буває двох видів. Ми або знаємо предмет самі, або знаємо, де можна знайти про нього відомості.»

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • а б Философия для аспирантов: учебное пособие / В. П. Кохановский [и др.]. — 2-е изд. — Ростов н/Д. : Феникс, 2003. — 448 с. — (Высшее образование). — ISBN 5-222-03544-1