Знахідний відмінок
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Відмінки | |
|---|---|
| Називний | |
| Знахідний | |
| Родовий | |
| Давальний | |
| Орудний | |
| Місцевий | |
| Кличний | |
Знахідний відмінок відповідає на питання «Кого?», «Що?».
Об'єкт, що зазнає прямої дії з боку аґенса, яка позначаться перехідним дієсловом, висловлюється за допомогою знахідного відмінку (або акузатива). Слово у знахідному відмінку відповідає на питання кого? що?: Козак знайшов свого коня. Програміст має скласти програму.
Зміст |
[ред.] Типові приклади
- Кота
- Київ
- Василя
[ред.] Знахідний відмінок у латинській мові
Знахідний відмінок (Casus Accusativus) у латинській мові утворюється наступними закінченнями:
[ред.] Утворення
| Відміна | Однина | Множина |
|---|---|---|
| 1 | filiam дочок | silvās ліси |
| 2 | filium сина | deōs богів |
| 3 | Venerem Венеру | colores кольори |
| 4 | portum ворота | magistratūs магістратів |
| 5 | spem надію | res справи, речі |
У середньому роді знахідний відмінок завжди співпадає з називним: monstrum диво, чудовисько (множина monstra), exemplar зразок (множина exemplaria), gelu лід (множина gelua).
[ред.] Значення
Окрім того ж значення, что і в українській мові, він може висловлювати:
- місце, куди направлена діяльність: Romam veni — я прийшов в Рим.
- часу, multos annos — багато років,
[ред.] Оборот акузатив з інфінітивом
Оборот акузатив з інфінітивом (Accusativus cum infinitivo) складається з: керуючого слова, як правило дієслова, акузатива та інфінітива.
Перекладається за допомогою введення нового речення зі словами «що», «щоб»: Dicit me insanum esse. Він сказав, що я божевільний.
[ред.] Двійний акузатив
Якщо дієслово має значення «зробити», «вибрати», то отримується конструкція з двух слів у знахідному відмінку (accusativus duplex): Populus eum senatorem facit. Народ зробив його сенатором.
У пасивних реченнях в таких випадках використовується два слов у називному відминку: Is senator factus est. Його зробили сенатором.
[ред.] Література
- Вихованець І. Р. Знахідний відмінок // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9 — С. 193—194.
 |
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
