Знедолені (фільм, 1925)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Знедолені
Les Misérables
Жанр драма
Режисер Анрі Фекур
Продюсер Луї Нальпа, Анрі Фекур, Жан Сапене
Сценарист Анрі Фекур
На основі однойменного роману Віктора Гюго
У головних
ролях
Габріель Габріо
Поль Жорж
Оператори Жорж Лафон, Рауль Обурдьє, Каремін Меробіан, Леон Донно
Композитор Гуго Різенфельд
Кінокомпанія Société des Cinéromans
Дистриб'ютор Pathé
Тривалість 359 хв.
Мова німий
Країна Франція Франція
Рік 1925
Дата виходу Франція Франція: 25 листопада 1925
IMDb ID 0016112
Рейтинг IMDb: 6.9/10 stars
CMNS: Знедолені у Вікісховищі

«Знедолені» (фр. Les Misérables) — французький німий чорно-білий кінофільм, поставлений у 1925 році режисером Анрі Фекуром. Екранізація однойменного роману Віктора Гюго 1862 року.

Синопсис[ред. | ред. код]

Франція, Дінь, 1815 рік. Єпископ Мірієль, добра й милосердна людина, влаштував у своїй резиденції лікарню. Жан Вальжан, що вийшов на волю після 19 років каторги, приходить до мерії міста та пред'являє документи. Він виснажений, його виганяють з двох таверн. Діти кидаються в нього камінням. Він іде у в'язницю, але і там він не потрібен. Якась жінка радить йому постукати у двері монсеньйора Мірієля, який саджає його за свій стіл.

До свого засудження Жан Вальжан, обрубувач гілок, вимушений був годувати сімох дітей своєї овдовілої сестри. З безвиході він вкрав буханець хліба і був засуджений до каторжних робіт у Тулоні. Там він підняв віз, навантажений каменями, і врятував життя людині, що потрапила під колеса. Його богатирську силу примітив наглядач на ім'я Жавер…

В ролях[ред. | ред. код]

 Актор(ка)   Роль 
Габріель Габріо Жан Вальжан
Поль Жорж єпископ Мірієль
Сандра Мілованофф Фантіна / Козетта
Жан Тулю Жавер
Франсуа Розе Маріус Понмерсі
Шарль Бадіоль Гаврош
Жорж Сайяр Тенардьє
Сюзанн Ніветт Епоніна
Рене Карл мадам Тенардьє
Мейлар Жильнорман
Люк Дартаньян Понмерсі (в титрах не вказаний)

Художні особливості[ред. | ред. код]

З усіх інтерпретацій роману Віктора Гюго у кіно стрічка Анрі Фекура найвдаліша. Вона зберігає епічну структуру роману, використовує великі полотна, в яких загальне враження ніколи не стирає окремі деталі, поєднує простоту з величчю[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]