Золота кішка

Золота кішка, або Африканська золота кішка (Caracal aurata) - хижий ссавець родини котових. Цей вид традиційно або був уключений в рід Felis (Kral and Zima 1980) або Profelis (Pocock 1917, Wozencraft 2005). Пізніші молекулярні дані однозначно показують, що золота кішка тісно пов'язана з каракалом, їх розділення відбулося близько 1.9 млн. років тому, в свою ці два види генетично пов'язані з сервалом, з яким мали спільного предка 5.6 млн. років тому.

Розповсюдження

Золота кішка є ендеміком тропічних дощових лісів Екваторіальної Африки, від Сенегалу до північної Анголи і від Конго на заході до південної Кенії на сході. Основна її популяція проживає в басейні Конго і на навколишніх територіях.

Зовнішній вигляд

Вона удвічі більша за домашню кішку. Довжина голови й тіла: 616 - 1016 мм, довжина хвоста: 160 - 460; висота в загривку - 380-510 мм; вага: 5.3 - 16 кг. Самці більші за самиць. Вуха закруглені, зовні темні; голова маленька, округла; ноги довгі, ступні великі.

Є два основні варіанти забарвлення: золотистий, каштановий, лисяче-червоний, жовтувато-коричневий або срібно-сірий, синювато-сірий, темно-сірий. Число тварин обох забарвлень рівне. Зазвичай груди, живіт, щоки і горло у золотої кішки світле або білого кольору; навколо очей - світла облямівка. На хвості добре помітна центальна темна лінія; кінчик хвоста - бурий або чорний. На загальному фоні є темний (не чорний) малюнок, який розрізняється у двох різних підвидів:

• Caracal aurata aurata (Temminck, 1827) мешкає в Центральній Африці, від Конго до Уганди; у нього плями є тільки на животі і боках;
• Caracal aurata cottoni (Lydekker, 1907) мешкає в Західній Африці; у даного підвиду плями на спині, шиї і на голові.

Відомі також тварини-меланісти, забарвлені в чорний колір, причому з помітніми темнішими плямами на основному забарвленні - цих кішок налічується 4 % від загального числа. У всіх золотих кішок хутро одразу за лінією від плечей до маківки голови змінює напрямок і спрямовується вперед. Межа зміни у напрямі шерсті відмічена завитками і низьким, подібним до гриви, гребенем.

Спосіб життя і живлення

Звичайним місцем існування золотої кішки є вологі тропічні ліси екваторіальної Африки, включаючи мангрові і бамбукові ліси, проте вона здатна пристосовуватися до змін ландшафту, зустрічаючись також в сухих лісах, надрічкових чагарниках і на вирубках. Також відомо про його присутність у гористому лісі, альпійських вересових заростях, і бамбуковому лісі, до висот 2,000-3,000 метрів. Але частіше за все кішка живе у вкритих лісом областях з дуже щільним, вологим, вторинним підліском, часто уздовж річок.

Існує мало даних про життя цих кішок в природі, оскільки вони ведуть досить непомітний і тихий, до того ж вони досить рідкісні. Вони ведуть поодинокий спосіб життя, полюючи переважно ночами, а вдень відпочиваючи на гілках дерев. Подібно до інших котів, самці та самиці ймовірно підтримують постійні або тимчасові окремі домашні ділянки, і роблять це комбінацією маркувань запахом, тертям об предмети і калом. Спостереження, що золотий кіт не покриває свій кал, але залишає його відкритим на стежках і шляхах, підтримує цей погляд.

Думається, що вокальний репертуар золотих котів широкий, хоча навряд чи перевищує дванадцять, вокальних типів записаних для більшості котячих. Окрім шипіння, нявкання, і гарчання, золоті кішки ймовірно муркотять, і в близько контактних ситуаціях булькають.

У раціоні у золотих кішок гризуни, дамани, птахи, дрібні антилопи (дуїкери) і дрібні мавпи. Полюють вони як на землі, так і на деревах. Про напади цими кішками на свійську птицю і худобу достовірно невідомо. У південному Судані спостерігалось як самиця з двома дітьми полювала на кажанів, як вони нападали на комах і їли манго, що впали. Природнім мисливцем на золоту кішку є пардус.

Розмноження

Окрім спостереження в лісі Ірурі самиці з єдиним грудним кошеням в лігві у порожнистій колоді, все, що відомо про розмноження золотих кішок йде від спостережень полонених тварин. Два приплоди з двох кошенят кожен народилося в Інституті Макса Планка (Німеччина) після сімдесятип'ятиденної вагітності. Хутро малюків було темно-сірим або сірувато-коричневим. Новонароджені були вагою 180 - 235 грамів. Їх очі були цілком розплющені за шість діб, і з того часу вони демонстрували швидкий розвиток моторних навиків. Одна дівчинка-кошеня встало на ноги за десять діб від народження і добре ходило в тринадцять діб. У шістнадцятиденний вік вона могла залазити в лігво, долаючи стінку в 40 сантиметрів висотою. У 19 діб обидва кошенята зробили свою першу спробу стрибнути на низький пень. У 40 днів вони жували шматки м'яса курчат і мишей, а незабаром вони їли цілих тварин. У порівнянні з іншим малими котовими, кошенята золотого кота досконаліші у фізичній спритності і в інших аспектах також. У дванадцять тижнів від народження кошеня-хлопчик важив 2.9 кілограмів і дівчинка - 2.5 кілограмів, хоча дівчинка була трохи швидша в розвитку, ніж хлопчик. Її постійні зуби почали з'являтися в чотирнадцять тижнів, а його на місяць пізніше. Дівчинка також показала ознаки статевої зрілості в одинадцять місяців, тоді як перші ознаки для хлопчика відбувалися у вісімнадцять місяців від народження. Щодо розмірів, проте, хлопчик зростав швидше, і в шість місяців від народження він був такий же великий як його мама, його сестра залишалася меншою за маму до одинадцяти місяців.

У неволі золоті кішки добре розмножуються. Вагітність у них триває 75-78 днів, народжується всього 1-2 кошенята. Котенята швидко ростуть - очі у них розплющуються через тиждень після народження, мати вигодовує їх молоком до 6 тижнів. У віці 18 місяців вони стають повністю самостійними. У неволі золота кішка доживає до 15-річного віку.

Золота кішка у традиційній культурі

Місцеві жителі називають золоту кішку "хлопчик пардуса" або "пардусів брат", тому що вважають, що вона слідує за пардусом. Люди вважають, що золота кішка дуже навіжена, тому побоюються її і в багатьох частинах Африки вона - тема родового забобону. У Камеруні, наприклад, племена пігмеїв носять стрічку з частин тіла кішки, щоб гарантувати успіх, полюючи на слонів. Шкіри золотої кішки місцеві жителі також використовують під час обрядів духовного очищення, або, щоб завершити дорогі об'єкти.

Статус популяції і охорона

Сучасна популяція золотих кішок (1996 р.) оцінюється в 10.000 дорослих особин, причому ні в одній субпопуляції їх не більше 1.000. Основну небезпеку для них представляє деградація лісів в Екваторіальній Африці. Полювання на золотих кішок заборонена або обмежена у всіх країнах. Цікаво, що подібно названа азіатська золотиста кішка, яка також вважається надзвичайно навіженою, і деякі місцеві племена приписують надприродні здібності цій кішці або її частинам. Проте, еволюційний зв'язок між двома видами досить далекий.

Джерела

• Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 248. — ISBN 0801880327
• Melvin E. Sunquist, Fiona Sunquist Wild cats of the world. — University of Chicago Press, 2002. — С. 113. — ISBN 0226779998
• Don E. Wilson, DeeAnn M. Reeder Mammal species of the world: a taxonomic and geographic reference. — JHU Press, 2005. — Т. 1. — С. 533. — ISBN 0801882214
• Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats - Scientific American. 08/2007; 297(1):68-75