Золота легенда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Свята Маргарита звертає на себе увагу римського префекта» — сюжет з «Золотої легенди», мініатюра з «Часослова Етьєна Шевальє» роботи Жана Фуке, Музей Конде

«Золота легенда» (лат. Legenda Aurea) — збірка христианських легенд і цікавих житій святих (агіографій) Якова Ворагінського, що стала бестселером пізнього середньовіччя. Збереглось більше тисячі манускриптів з текстами збірки, в той час як у її ближчих суперників — близько двадцяти[1]. Скоріш за все, вона була написана близько 1260 року, хоча текст доповнювався у наступні століття[2].

Складання «Золотої легенди»[ред.ред. код]

«Золота легенда» була складена домініканцем Яковом Ворагинським, єпископом Генуї, частково за письмовими джерелами, частково на основі фольклорних переказів.

В якості літературного матеріалу використовувалися як канонічні, так і популярні апокрифічні Євангелія, приміром Від Никодима; історії з «Житій святих отців» Ієроніма, «Церковних історій» Євсевія, «Дзеркала історичного» Вінсента з Бове, праці Амбросія Медіоланського, Альберта Великого, Йосипа Флавія, Григорія Турського, Івана Касіяна, Кассіодора і багато інших середньовічних творів. Всього виявлено понад 130 використаних ним текстів, хоча для багатьох історій визначити джерело, з якого Яків Ворагінський взяв той чи інший сюжет, не вдалося: крім переказу текстів старих авторів, він додав безліч легенд і оповідей, взятих ним з усних оповідань. Ця компіляція створювалася автором без будь-якого критичного підходу. З редакцій житій вибиралися не найбільш достовірні версії, а найбільш цікаві.

Приміром, історія Понтія Пилата викладена так: «якийсь король спокусив дочку мірошника Атуса на ім'я Піла. Народивши позашлюбну дитину, вона дала їй ім'я „Пилат“, складене з імені власного батька і свого. Вже в ранньому дитинстві Пилат вбив свого зведеного брата, законного спадкоємця, і незабаром був відісланий до Риму. Там він потоваришував із сином французького короля, але вбив і його. Згодом Пилат був призначений правителем на „острів Понт“ (звідси його прізвисько „Понтійський“). Жорстокістю свого правління він привернув до себе симпатії царя Ірода, і той зробив Пилата намісником Юдеї.» Про все це, пише Яків Ворагінський із застереженням, «ми читаємо в одній повісті, очевидно, не цілком достовірній»[3].

Зокрема, саме з «Золотої легенди» поширились розповіді про те, як Георгій боровся з драконом, що Марія Магдалина була блудницею, а волхви — не простими магами, а загадковими східними царями Каспаром, Мельхіором і Бальтазаром.

«Святий Бернард і диявол», Жан Фуке

Спочатку книга містила 180 житій найбільш шанованих католицьких святих, протягом наступних століть вона доповнювалася. Загалом до «Золотої легенді» увійшли розповіді про близько 200 святих, включаючи апокрифічні розповіді про діву Марію та Ісуса Христа, кілька епізодів з життя старозавітних персонажів з цікавим переказом Священної історії, а також тлумачення літургійного року і змісту церковних свят. Ймовірно, «Золота легенда» була задумана саме як книга для священнослужителів, з послідовним викладом церковних свят і приведенням житій святих відповідно до церковного календаря[4].

Назва, надана автором — «Legenda Sanctorum» (Святі Сказання), через деякий час в народній традиції перетворилася на «Legenda Aurea», тобто «Золота легенда». Інша назва «Historia Lombardica» — оскільки в збірці також висвітлювалися деякі епізоди з життя лангобардів.

Жанр[ред.ред. код]

«Золота легенда» належала до ряду численних зведених збірок легенд латинською мовою, що виникали в Європі в XIII–XV ст.; вони мали духовно-моральний характер і були розраховані на широкий круг читачів. Історія і доктрини християнства в книзі викладені спрощено і схематично, але при цьому в дуже щирій і виразній манері, завдяки чому легенди часом сприймаються як казки. Додаткова особливість книги випливає зі світогляду середньовічної людини: дивовижне і реальне не розділяються, дива відчуваються як частина повсякденного життя.

Стиль книги, що нагадує конспект завдяки великій кількості використаних джерел, має ще одну особливість: хоча в ній зібрано величезну кількість відомостей, але майже повністю відсутні будь-яка авторська інтерпретація, мораль або висновки. При порівнянні з першоджерелами легенд у Якова Ворагінського майже завжди в наявності спрощення, його цікавлять стійкість святих, їх віра і дива, але не їх людська природа, характер або шлях духовного становлення. Характерна риса оповідача: час від часу Яків Ворагінський може згадати про недостовірність розказаної ним історії або про те, що до неї «не можна відноситься серйозно».

По суті компілятивна, «Золота легенда» завдяки своїй цікавості і насиченості деталями стала енциклопедією середньовічного життя, що дає можливість таким дослідникам як Ле Гофф спиратися на неї при відновленні побуту XIII–XIV ст.

Популярність у Середні віки[ред.ред. код]

Вплив на європейську культуру[ред.ред. код]

Історія про Святого Георгія і дракона є однією з багатьох історії, збережених через «Золоту легенду».

Ця збірка здійснила неймовірний вплив на формування європейської культури, ставши джерелом великого числа сюжетів для літературних і живописних творів, а також для великої кількості пізніших переробок агіографічного матеріалу (аж до «Легенди про Юліана Милостивця» Г. Флобера і «Таїс» А. Франса).

Найбільш значимі з іконографічних сюжетів релігійного живопису, популяризовані «Золотою легендою»:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Hilary Maddocks, «Pictures for aristocrats: the manuscripts of the Légende dorée», in Margaret M. Manion, Bernard James Muir, eds. Medieval texts and images: studies of manuscripts from the Middle Ages 1991:2; дослідження і систематизація Латинських манускриптів — B. Fleith, «Le classement des quelque 1000 manuscrits de la Legenda aurea latine en vue de l'éstablissement d'une histoire de la tradition» in Brenda Dunn-Lardeau, ed. Legenda Aurea: sept siècles de diffusion", 1986:19-24
  2. Вступ до «Легенди», її велика популярність у добу пізнього середньовіччя і наступний крах репутації в XVI столітті — Sherry L. Reames, The Legenda Aurea: a reexamination of its paradoxical history, University of Wisconsin, 1985.
  3. Джаспер Гріффін.Посмертна доля Понтія Пилата//The New York Review of Books
  4. Топорова А. В. Глава восьмая. Мистики и агиографы // История итальянской литературы В 4 т. Т.1: Средние века / Под ред. М. Л. Андреева, Р. И. Хлодовского. — М.: ИМЛИ РАН, «Наследие», 2000. — 590 с.