Золотий вік голландського живопису

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Золоте століття голландського живопису — найвидатніша доба в живопису в Голландії (Нідерландах), що приблизно припадає на усе 17 століття.

Історичні умови[ред.ред. код]

Людолф Бакхейзен. «Док Ост-Індської кампанії в Амстердамі», 1696 рік.
Корнеліс де Ман. Мануфактура з переробки китового жиру
Ніколас Пікеной та Томас де Кейзер. ««Урок з вивчення кісток людини доктора Себастьяна Егбертца»
Худ. Йоханнес ван Війкерслот (1625–1687) «Алегорія на вторгнення Франції 1672 року »
Гербранд ван ден Екхоут. Ботанічний гурток за роботою.

У 1579 р. сім бунтівних провінцій Нідерландів в місті Утрехт створили так звану Республіку Семи Об'єднаних Провінцій. Під час війни з Іспанією вдалося відстояти свою незалежність. Іспанці помстилися убивством 10.000 громадян міста Антверпен, що привело до масової еміграції в " Об'єднані Провінції " з теріторій Фландрії, контрольованих Іспанією. Вестфальська мирна угода 1648 р. визнала незалежність «Республіки Семи Об'єднаних Нідерландів».

Мистецтво Нідерландів логічно виросло на мистецтві всіх регіонів, що входили до території Історичних Нідерландів 15-16 століть, коли вони разом з Фландрією входили до єдиних державно-політичних формувань. З 17 століття пройшло державне і мистецьке розмежування, що спонукало формування двох національних мистецьких шкіл, єдиних за походженням, але різних за ознаками. Свій внесок в мистецьке розмежування внесли і конфесійні розбіжності. Фландрія залишилась в лоні католицизму, де релігійне мистецтво мало новий розквіт в 17 ст.

В XVII столітті нідерландська нація лише починала свою історичну ходу. Саме в цей період стався рішучий розрив нідерландського мистецтва з мистецтвом попередньої епохи. Просте життя нідерландських бюргерів породжувало примітивні, практичні та приземленні смаки в мистецтві, в роботах художників вони прагнули бачити відображення власного життя, позбавленого шляхетності, широкої освіти, витончених смаків і шанування попередніх,середньовічних традицій.

Адже на початку 17 століття Нідерланди пережили низку років самоствердження і бадьорості. Бо успішно закінчувалася боротьба за власну незалежність від могутньої імперії Іспанії. Залишалася довга праця щодо визнання молодої держави, яка щойно з'явилася на політичній мапі Західної Європи. Самоствердження і бадьорість були притаманні і поведінці мешканців, і національному мистецтву, що активно позбавлялося релігійних обмежень, які йшли від католицької Італії. Панування протестантизму, що не визнавав релігійні образа, привело до значного скорочення замов на релігійний живопис. І, навпаки, це приведе до вибухового поширення світських за тематикою жанрів. Саме в мистецтві Нідерландів значної міці і розвитку набули портрет, пейзаж, побутовий жанр, натюрморт, подібного котрому не знали навіть визначні центри мистецтва у Італії чи Франції. Мистецтво Нідерландів 17 століття стало своєрідним феноменом в мистецькій ситуації Європи 17 століття. Шляхом, започаткованим митцями Нідерландів, підуть митці інших національних художніх шкіл Європи.

Таке бачення спрямувало нідерландських живописців до нового різновиду художньго реалізму, який поступово з'явився у всіх художніх жанрах — портретах, інтер'єрах, пейзажах, натюрмортах. Мода на ці роботи набула небаченого розмаху серед всіх верств суспільства, що породило колосальний попит на картини. Саме ці події призвели до того, що саме XVII століття стало «золотим» для нідерландського мистецтва.

Активне засвоєння наукових досліджень, технічних навичок, вивчення природних явищ, природних ресурсів океану і віддалених куточків світу, колоніальні війни і еміграція з країни — характерні ознаки 17 століття. В портретному жанрі з'явились зображення адміралів і офіцерів Ост-Індської кампанії. Якщо в 16 столітті кепкували з алхіміків, в 17 столітті чільне місце посіли зображення кабінетів, де працюють богослови, ботаніки, астрономи — тепер вже без жодних натяків на кепкування. Отримали поширення відвідини анатомічних театрів, де до анатомічних знань навернулись не потайки, а цілком відкрито — усі охочі з дозвіллям. На всі ці події відгукнувся і нідерландський живопис. Сюжетами картин нідерландських художників стають також доки Ост-Індської кампанії, мануфактури по переробці жиру китів, засідання ботанічних товариств. Низку "анатомчних уроків " створили — Міхіль Міревелт, Рембрандт, Корнеліс Трост, Ян ван Нек.

Як ван Нек портретував доктора і колекціонера анатомічних препаратів — Фредеріка Рюйша. Його колекція була добре знаною в Нідерландах, яку відвідували і земляки, і іноземці. За фантастичну ціну у 30.000 гульденів цю колекцію придбав для Санкт-Петербурга у 1717 році російський цар Петро І.

Утрехтські караваджисти[ред.ред. код]

Особливу групу в мистецтві Нідерландії 17 століття посіли так звані утрехтські караваджисти. На відміну від більшості художників протестантської Голландії, мешканці Утрехта залишились в лоні католицької церкви і довгі роки підтримували зв'язки з осередком католицизму і витончених мистецтв Римом. Тут залюбки працювали представники нідерландського маньєризму попередньої доби, тобто 16 століття. Зв'язок з Римом і новітною течією в мистецтві — караваджизмом — успадкували саме утрехтці. Деякі з них десятиліттями жили і працювали в Римі — Хонтхорст, Дірк ван Бабюрен, багато обдарований Тербрюгген. До того ж Тербрюгген зустрічався в Римі з самим Караваджо і бачив, вивчав його твори.

Навіть серед талановитих утрехтських живописців особливе місце посів утаємничний Матіас Стомер, католик-фламандець, що переселився в Італію на все життя. А картини Стомера, надзвичайно високих мистецьких якостей, стали надбанням культури двох країн — Італії і Голландії 17 століття.

Відомими представниками голландського живопису цього часу є Халс, Рембрандт, Рейсдал, Ян Вермер з Дельфту, Герард Терборх, Пітер Клас, Ян Стен, Віллєм Хеда та ціла армія менш обдарованих майстрів.

Голландці і колоніалізм[ред.ред. код]

Голландці не припиняли колонізації східних земель в Північній Америці, випередивши в цьому англійців. Перша назва Нью-ЙоркаНовий Амстердам, надана голландцями-колонізаторами. Другорядний художник Франс Пост відвідав Бразилію, мешкав там роками і спокійо зафіксував використання рабів в усіх галузях побуту і тамтешнього виробництва. Художник Альберт Якобс Кейп писав родинні портрети на тлі з вітрильниками голландської Ост-індської кампанії, що колонізували острови в Індонезії [1]. Серед картин голландських художників 17 століття — « Гвалтування голландськими молодиками рабині-африканки» (художник Кристіан ван Ковенберг.)

Умовність назви «золотого століття»[ред.ред. код]

Стата на вогнищі Аннекен Хендрікс в Амстердамі 1571 р., яку визнали еретичкою. Гравер Ян Луйкен.
Корнеліс ван Харлем. «Католицькі чернець і черниця», 1590 рік

Умовність назви «золотого століття» добре відчутна навіть зараз, коли вулиці і площі голландських міст вичищені, прибрані, насаджені деревця. Відверто безжально було колись, бо «золота» епоха знала непримиренні ідейні суперечки, викривання недоліків католицької церкви, нищення релігійних образів, трагічні наслідки дикого капіталізму в Голландії 17 століття, самогубства зайвих людей, початок еміграції з країни в голландські колонії Азії та Північної Америки. Серед самогубців того часу — художник Еммануель де Вітте. Серед голландських емігрантів була і дочка Рембрандта — Корнелія.

Про непримиренність позицій католиків і протестантів того часу свідчить і незвичний для нас твір музею Франса Галса — картина художника Корнеліса ван Харлема «Католицькі чернець і черниця». Для нас на перший план вийшла сміливість еротичної сцени 1590 року створення, для сучасників — це перш за все осуд розкошів і гріховності католицької церкви, що забула про важливіші заповіти первісного християнства. Усі важливіші заповіти і настанови первісного християнства і намагалися повернути в реальне життя протестанти Голландії як в країні, так і в її колоніях.

Не тільки живопис[ред.ред. код]

Офорт 17 ст[ред.ред. код]

Матриця для офорту «Мадонна з немовлям та котом», мідь, твір Рембранта та відбиток офорту на папері. Музей Вікторії й Альберта Лондон.
Пітер Брейгель старший. Катастрофа алхіміка.
Рембрандт після Сегерса. Втеча Св. Родини в Єгипет

Розвиток гравюри 16 століття в Нідерландах (Лука Лейденський, Ієронімус Вьєрікс, Пітер Брейгель старший) підготував розквіт техніки голландського офорту в 17-ому. Початківцями на цьому шляху були художники Харлемської гільдії Св. Луки — Есайас ван де Вельде, Віллем Бейтевег та Геркулес Сегерс (або Герард Сегерс) [2].

Есайас ван де Вельде розпочав в офорті тему голландського сільського пейзажу. Дещо наївні зображення поступалися панорамним зображенням його співвітчизників-послідовників (Ян ван Акен, Адріан Остаде, Антоні Ватерло), але були першими за часом. Більш обдарованим був художник Віллем Бейтевег. Значна художня обдарованість зробила несхожими між собої як його картини, так і малюнки, так і офорти. Це ніби різні іпостасі майстра. Він відрізнявся прихильністю до камер риторів (тогочасного голландського театру), до перебільшень і гротеску, приятелював з комедіографом Бредеро. Сучасники прозвали його «Хитромудрим Віллемом». 1621 року вийшла з друку його серія офортів з пейзажами. Здебільшого прості мотиви його пейзажів оживляли або рідкі персонажі, або порив вітру, що нахилив верхівки дерев. Сюжети прості, селянські — порожній шлях, кущі біля каналу, хижки селян серед дерев. Настрій офортів Бейтевега — неквапливий, спокійно-роздумливий, іноді з присмаком нудьги. Але аркуші Віллема Бейтевега стануть кроком уперед в порівнянні зі спрощеними опусами краєвидів на офортах Есайаса ван де Вельде. Але Віллем Бейтевег помер у віці 30 років і подальші шляхи голландського офорту розвивали без нього. Про внесок Бейтевега в голландську гравюру свідчать зацікавленість до його творів Герарда Сегерса і Рембрандта, що збирав його офорти, а в роки навчання — копіював їх.

Підняти на новий щабель голландський офорт зумів Геркулес Сегерс. Ніякого спокою, ніякої неквапливості — він умів бути різним і несподіваним. Його панорамні пейзажі кличуть у далечинь, спонукають до довгого споглядання, лякають невідомим майбутнім, далеким від небезпеки. Прості мотиви офортів ван де Вельде чи Бейтевега лише напомацки шукали сюжети та відповідність їм технічних можливостей самої офортної техніки. Зразки офортів Сегерса, упевнені, самостійні за сюжетами — вже дорівнюють зразкам нідерландського живопису. Вони могли бути точним відтворенням і конкретного краєвиду («Панорама Амерсфорту»), і умовним поєднанням реальних елементів гірських долин з хижками, деревами і човнами в дальніх затоках (« Річка в гірській долині»), так і цілком фантастичними, тривожними фантасмагоріями(" Скеляста долина з річкою і дорогою "). Іноді Сегерс відчував втому від тривожних фантасмагорій власний пейзажів, тоді виниками офорти — натюрморти («Книги»). Фанатично відданий гравюрі митець був схильний до новацій, до експериментів, що не завжди приводило до знахідок, приємних і прийнятних сучасниками. Він не користувався популярністю, а його офорти не берігли. Залишилось приблизно п'ятдесят (50) його графічних творів, а деякі — взагалі в одиничних зразках, що покажчик і малих накладів офортів майстра, і значної кількості знищених творів.

Рембрант. Автопортрет. Спираючись на кам'яне підвіконня, 1639

Якщо широкий загал мало поціновував знахідки Герарда Сегерса (1589–1638), то художники, навпаки, і поціновували, і розвивали далі, незважаючи на гнитючий, драматичний настрій його творів. Серед поціновувачів творчого доробку Сегерса — сам Рембрандт. Зацікавлений в підвищенні власної майстерності, Рембрандт, що не був на стажуванні в Італії, придбав на аукціоні дошки-матриці Геркулеса Сегерса, а матрицю « Втеча Св. Родини в Єгипет» — переробив на власний офорт. Засмучує дослідників творчості Рембрандта і панорамність уславленого аркушу Рембрандта « Три дерева», бо вона — цілком Сегерсова. Ймовірно, і цю дошку-матрицю переробив Рембрандт з оригіналу Сегерса. Поціновував офорти Сегерса і талановитий пейзажист Якоб ван Рейсдал, що теж іноді звертався до техніки офорту.


Рембрадту було тридцять, коли помер Геркулес Сегерс. Він вже 10 років займався офортом, хоча і не був ні фанатично відданим офортній техніці (як Сегерс), ні схильним до значних експериментів із самою технікою. Але художник приніс у офорт різнобарвність і глибину людських почуттів, відчайдушних прагнень і злетів, пафос пошуків і трагізм долі, навіть героїзм вчинків, драму старості і прощання зі світом. Рембрандт вніс в офорти стільки майстерності і психологічної глибини, що той перестав бути технічним курйозом і рідкою забавою поодинаких диваків-художників, якою був поряд з іншими графічними техніками в 16 столітті. До того ж Рембрандт займався офортом практично усе життя, залишивши близько двохсот дев'яноста зразків (адже ще були кохання, живопис, смерті дітей і депресії, малюнок, хвороби і самотність). Тому його офорти увібрали і його сюжетні пошуки, і зростання технічної майстерності, і художню розкутість останніх, драматичних років життя. По рембрандтовим офортам почали вимірювати високий щабель і художню якість офортів інших митців, якщо ті звертались до цієї техніки. Після Рембрандта стало соромно робити погані офорти.

Голландський офорт після Рембрандта — більш різнобарвний, широкий за сюжетами і спокійніший. Майстри охоче беруться за топографічні мапи, портрети, краєвиди різних міст, побутовий жанр. Офорт наприкінці 17 століття дещо втрачав статус високого мистецтва, на який його підняли твори митців, серед яких — * Геркулес Сегерс

Офорт стає допоміжною технікою в створенні ілюстрацій до багатьох книжок, анатомічних чи ботанічних трактатів, в створенні титульних сторінок (Фронтиспіс), якими починали видання. Офорт іде в услужіння як аристократії, так і практичному пристосуванню, далекому від мети звеличення людського духу, головної мети мистецтва взагалі. Офорт стає побутовим ремеслом в руках другорядних митців, гідних за невелику платню використовувати які завгодно стилістики (пізній маньєризм, реалізм, бароко), обслуговуючи чи то багатія бюргера на батьківщині, чи то тирана московитів — Петра І, в столиці якого працювала ціла низка офортистів-ремісників (Пітер Схенк, Адріан Шхонебек, Питер Пікарт, Х. Марселлус). Адріан Шхонебек (як на виробництві) робив по замові царя — мапи, штурми фортець, захоплених московитами, фейєрверки і бенкети царя з наближеними вельможами в Санкт-Петербурзі, мета офортів якого — пропаганда війни і успіхів російського царя на цій дільниці. Другорядний офортист і картограф з міста Амстердам Якоб Кайзер (Jacob Kayser) працював по замовам з царського двору, не покидаючи столиці Голландії.

Ювелірні вироби з екзотичної сировини[ред.ред. код]

Сади голландського бароко[ред.ред. код]

Колишній сад палацу Хонсхолердік, план до 1650 р. Знищений.
Ганс Вредеман де Вріс. Типовий голландський ренесансний сад (відокремленість парканами, асимерично вибудований палац, нескладний фонтан в центрі саду). 1601 р.
Ганс Вредеман де Вріс. «Голландський садок», гравюра 1583 року.

Сади голландського бароко багато чого наслідували від доби Відродження. Залишаючись в межах барокової стилітики, сади Голландії мали значні національні особливості, не втратили ренесансну камерність, невеликі розміри і призначення для дозвілля родини і її близьких. В середині 16 століття в Німеччину з Туреччини дипломат Бусбек привіз тюльпани. Вже 1559 р. новими квітами милувались мешканці міста Аугсбург. Квітка швидко розповсюдилася Західною Європою, а в Голандії набула епідемічного захоплення і небаченої популярності. Їх вирощуванням займались як ботаніки та аристократи, так і селяни, рибалки і навіть найманці. В країні виникла спеціалізована біржа тюльпанів, де продаж рідкісних сортів викликав ажиотаж як на продажах екзотики. Ботаніки і аматори діяльно займалися виведенням нових сортів. Коли якийсь садівник отримав тюльпан небаченого темно-фіолетового (майже чорного) кольору, в місті Гарлем (Нідерланди) влаштували свято. Новий тюльпан пронесли триумфальною ходою, а принц Оранський вітав садівника і дав тому в нагороду 100.000 гульденів. (Порівняння. Чотириповерховий будинок Рембрандта в Амстердамі коштував 13.000, а продали його за — 11.000 гульденів).

На масовому тлі невеличких приватних садів з регулярним розплануванням виділялися розкішніші садово-паркові ансамблі багатіїв і купки голландських аристократів. Ці сади займали значну площу і орієнтувались на відомі французькі зразки — але без їх гігантоманії. В цих зразках були і партери (водні, мережеві), і скульптури, і фонтани, але їх кількість була обмежена. Палац посідав геометричний центр ділянки і крізь нього таки проходила центральна вісь ділянки, якщо за зразок брався французький сад. Але національною особливістю часто була асиметрія в розташуванні помешкання володаря, його бічне розташування, а сад мав додаткові ділянки, де окрім квітів вирощували запашні трави, овочі, фруктові дерева. У садовій зоні відпочинку облаштовували зелені кабінети, кожний з власним наповненням (запашні трави, фонтан, ягідні кущі, плодові дерева). Центральна алея не була широкою, хоча добре поєднувала кабінети між собою. Парадними були невеликі ділянки партерів. Голландський сад не гнався за парадністю, а надавав перевагу відокремленості.

Слугувало відокремленості і саме розпланування. Трипроменеве розпланування в Версалі мало на меті розкриття широкої перспективи на королівський палац, що підкоряв собі сад. Діагональні алеї голландських садів, навпаки, облаштовували подалі від садибного маєтку і часто вони не розкривали перспектив на споруду. Лише унікальні вельможні садиби в Голландії наслідували французьким зразкам, залишаючись швидше винятками чи варіантами з іноземними впливами.

Сади голландців швидко стали сюжетами для картин. Численні гравюри садової тематики створювали Ганс Вредеман де Вріс та його син. Метода голландських садівників мала значне поширення в північних країнах Європи, вплинувши на декоративне садівництво Східної Англії, Данії, Швеції, Прибалтики, а згодом і Московії. Андре Молле написав трактат з садівництва (« Сад насолод») для королеви Швеції Христини на основі голландського досвіду. Сад бароко (Літній сад (Санкт-Петербург)), що розпланували в новій столиці за наказом Петра І, був розпланований саме за голландськими зразками, які так полюбляв цар. Голландцем був і перший його садівник — Ян Роозен. Чотирнадцять років працював і голландський ландшафтний архітектор Леонард ван Гарніхфельд над розплануванням і створенням саду бароко в Петергофі.

Архітектура[ред.ред. код]

Камери риторів(театр)[ред.ред. код]

Докладніше: Бредеро
Докладніше: Камери риторів
Докладніше: Пітер Хофт
Пітер Кодде. «Актори камери риторів»
Пам'ятний знак на честь поета Пітера Хофта

Камери риторів розпочали власну діяльність ще в 15 столітті. Особливе поширення вони мали в католицькій Фландрії 16 століття. Під політичним і релігійним тиском Іспанії фламандці масово переселялися у Півничні проівнції, відоміші як Голландія. В місцях найбільшого скупчення емігрантів-фламандців камери риторів оживають і продовжують власну діяльність. Ці товариства об'єднують літераторів, поетів, драматургів, але всі вони — аматори, що займаються цим в дозвілля. Їх головний фах — ремесла, торгівля, створення картин чи гравюр. Наприкінці 16 століття в Італії виникає опера і театр, як окрема, спеціалізована на виставах споруда (Театр Фарнезе, Театр Саббіонета). Аристократична забава, оперний театр підтриманий місцевим володарем, тому має розкішні костюми, пишні декорації, музикантів і художників по створенню декорації.

Товариські об'єднання аматорів не мали ні окремих, спеціалізованих приміщень, ні розкішних, створених уславленими художниками декорацій. Вони розігрують примітивні фарси, співають пісень, часто просто імпровізують на пристосованій сцені перед глядачами. Рівень аматорських вистав і текстів в камерах риторів невисокий, часто брутальний і грубий. Хоча до створення текстів звертались навіть значні обдарування на кшталт Бредеро, Ремера Вісхера, Пітера Хофта.

Дивним чином камери риторів отримали довге життя і існують в голландських містах і в 21 столітті.


Зразки біблійних композицій голландських художників[ред.ред. код]


Галерея — картини Рейсдала[ред.ред. код]

Галерея — картини Рембрандта[ред.ред. код]

Галерея — картини Халса Франса[ред.ред. код]

Аристократизація голландського мистецтва наприкінці 17 ст[ред.ред. код]

Корнеліс Трост. Забави в парку.
Саймон Пітерс Верелст. «Принц Руперт». Бріджмен Арт бібліотека.

Елементи аристократизації були присутні в мистецтві Голландії і раніше, але не домінували. Ці риси притаманні і раннім портретам Рембрандта, і творам менш обдарованих митців. Навіть Франс Халс подає збагатишихся підприємціві і торгашів як аристократів (володар пивоварні Віллем Хейтхейзен). Особливо помітні вишукані, аристократичні риси в портретах місцевих і іноземних вельмож (і нової купи багатіїв, що купували собі дворянські титули). Тип парадного, репрезентативного портрета став складатися ще в Італії 16 століття — портрети римських пап, портрети володарів дрібних італійських князівств, венеціанських аристократів. Особливо помітними були риси аристократизму в мистецтві Фландрії (герцогство Брабант), а художники-фламандці Рубенс і Годфрі Неллер, особливо Антоніс ван Дейк сприяли розвитку і становленню репрезентативного портрета в Італії і Англії. Велика Британія стрімко розвивалась і ставала новою супердержавою Західної Європи, витісняючи зі сфер впливу Нідерланди, Іспанію, Францію. Антоніс ван Дейк настільки вплинув на композиції і образний устрій репрезентативного портрету, що ті стали зразками. В русі знахідок ван Дейка почала працювати і низка голландських митців. Стару і нову аристократію в Голландії теж обслуговують здебільшого портретисти, серед яких — * Бартоломеус ван дер Гелст(1613–1370)

  • Герріт ван Гонтгорст (1590–1656)
  • Абрахам Ламберт ван ден Темпел(1622–1672)
  • Саймон Пітерс Верелст((1644–1721)
  • Адріан Ханнеман (1604–1671).

Багатії на портретах кінця 17 ст. демонструють модні сукні і шляпи з перами, коштовну зброю, мають гордовиті жести, паньонки — демонструють мереживо і перли, засідають на нарадах, грають на музичних інструментах чи слухають музику в дозвілля в розкішних інтер'єрах. Голландець Адріан Ханнеман настільки довершено наслідує образи ван Дейка, що його портрети приймають за твори самого фламандця. Саймон Пітерс Верелст пише німецького принца Руперта в манері тендітного аристократа-інтелектуала французького зразка, ігноруючи і його жорстокість, і войовничість, і аморальність. Риси аристократизму настільки переважають в мистецтві Голландії на зламі 17-18 ст., що впливають і на жанровий живопис, який (як і голландський портрет) втрачає демократичні риси (Корнеліс Трост, «Забави в парку», «Портрет Єроніма Тоннемана з сином»).

Джерела[ред.ред. код]

  • История мировой живописи. Голландская живопись XVII века. Том 10. Издательство Белый город. Год выпуска: 2008. ISBN 978-5-7793-1556-2(рос.)
  • «Очерки по истории и технике гравюры», М, «Изобразительное искусство», 1987, раздел «Голландский офорт 17 века» (рос)
  • Сборник «Русское искусство первой четверти 18 века. Материалы и исследования», под ред. Т. В. Алексеевой, М, «Наука», 1974, статья «Из истории гравюры петровского времени» (рос)
  • Поль Декарг Рембрандт — Молодая гвардия, 2000(рос)
  • Мелисса Рикетс Рембрандт — Айрис-Пресс, 2006.
  • Фехнер Е. Ю. Якоб ван Рейсдаль и его картины в Государственном Эрмитаже., Л., 1958 (рос.)
  • Сененко М. С. «Франс Хальс», М., 1965 (рос)
  • Линник И. «Франс Хальс», Л., 1967 (рос)
  • Лазарев В. Н. Франс Гальс в книге «Старые европейские мастера». М., 1974, с. 119 — 55 (рос)
  • Линник И.в. «Голландская живопись 17 века и проблема атрибуции картин», Л, «Искусство», 1980 (рос)

Примітки[ред.ред. код]

  1. журнал «Курьєр ЮНЕСКО», июнь, 1990
  2. Каталог выставки «Сто офортов», Л._М., 1964. с. 5


Див. також[ред.ред. код]

Абрахам Хондіус. «Авантюрна подорож в Арктику», 1677 р. Фіцвільям музей.