Золото Рейну

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Опера
Золото Рейну
нім. Das Rheingold'
Bayreuth-Rheingold-1876.jpg
На прем'єрі «Золота Рейну», 1876
Композитор Ріхард Вагнер
Автор(и)
лібрето
Ріхард Вагнер
Мова лібрето німецька
Жанр музична драма
Кількість дій 4
Рік створення 1854
Перша постановка 1869
Місце першої постановки Мюнхен

Зо́лото Ре́йну (нім. Das Rheingold) — опера Ріхарда Вагнера, пролог циклу Кільце Нібелунга.

Лібрето всього циклу було написано Вагнером в Цюріху в 1849-52. Музика до опери складена в 1852 — 54 там же. Вперше опера була поставлена 22 вересня 1869 р. в Мюнхені під орудою Франца Вюльнера; Вагнер залишився незадоволений цим, оскільки був переконаний, що тетралогія повинна ставитися в повному обсязі, але цей задум здійснився лише в 1876 р. на першому Байройтському фестивалі: «Валькірія» була представлена 13 серпня, диригував Ганс Ріхтер.

Опера «Золото Рейну» відрізняється надзвичайно довгим часом знаходження в одній тональності — тональність мі-бемоль мажор асоціюється у автора з зорею світу, в цій тональності (без жодних відхилень) опера звучить від початку протягом 136 тактів. Крім того, це одна з найдовших опер без антракту — її тривалість варіюється від 2 годин 20 хвилин до 2 годин 50 хвилин, в залежності від взятих диригентом темпів.

Дійові особи[ред.ред. код]

Боги:

  • Вотан, владика богів і людей — бас або баритон
  • Фрікка, дружина Вотана — мецо-сопрано
  • Доннер, бог грому — бас
  • Ерда, богиня землі — контральто
  • Логе, бог вогню — тенор
  • Фрея, богиня любові і молоді — сопрано
  • Фро, бог дощу — тенор

Гіганти:

  • Фафнер, гігант — бас
  • Фазольта, гігант — бас або баритон

Нібелунги:

  • Альберіх, карлик — баритон
  • Міме, брат Альберіха — тенор

Доньки Рейну:

  • Воґлінда, дочка Рейну — сопрано
  • Вельґунда, дочка Рейну — сопрано
  • Флосхільда, дочка Рейну — мецо-сопрано

Дія[ред.ред. код]

Сцена перша[ред.ред. код]

У глибинах Рейну. Русалки Воґлінда, Вельґунда і Флосхільда весело базікають. Несподівано з'являється Нібелунг Альберіх (потворний гном - король карликів-нібелунгів, мешканців земних надр), домагаючись їх кохання. Русалки знущально насміхаються над ним. Несподівано промінь сонця падає на вершину скелі, і та починає світитися - це Золото Рейну. Русалки зачаровані його блиском. Вражений побаченим, Альберіх випитує у них таємницю золота: той, хто відкине любов і скує кільце з цього золота, стане володарем світу. Хоча Дочки Рейну повинні зберігати таємницю скарбу, вони не бачать в Альберіху загрози, адже він більше всіх бажає любові, а значить не здатний вкрасти золото. Але жадібний Альберіх проклинає любов і заволодіває золотом («Bangt euch noch nicht?», «Я вам смішний?») під відчайдушні вигуки дочок Рейну.

Сцена друга[ред.ред. код]

О. Я. Головін. Фафнер. Ескіз для постановки в Маріїнському театрі (1905)

Одноокий верховний бог Вотан, його дружина Фрікка і її сестра Фрейя (богиня юності) милуються стінами замку, спорудженого для богів велетнями Фазольтом і Фафнером за договором, згідно з яким Вотан повинен подарувати їм за це Фрею і вічну молодість.

Фрікка в тривозі: вона знає, що, якщо Фрея піде від них, боги постаріють і помруть. Велетні вимагають свою нагороду («Sanft schlob Schlaf dein Aug '»; «Твій сон солодкий був»). До Фреї ідуть на допомогу брати: Фро (бог радості) і Доннер (бог грому), але вони безсилі, бо Вотан присягнувся велетням на своєму списі.

Верховний бог закликає хитрого Логе, бога вогню. Логе говорить, що тільки золото Рейну, що дає неосяжну владу, може замінити Фрею («Immer ist Undank Loges Lohn!»; «Вічно всі невдячні мені»). Велетні згодні на заміну: поки золота немає, вони беруть Фрею в заручниці. Розлучившись з нею, боги одразу ж старіють. Вотан і Логе спускаються в край нібелунгів.

Сцена третя[ред.ред. код]

У глибокій підземній ущелині в кузні працюють карлики, поневолені Альберіхом. Брат Альберіха Міме скував для нього чарівний шолом, що робить того, хто його одягає, невидимим або міняє його зовнішність. Міме сам відкриває це Логе і Вотану, що з'являються на сцені. Альберіх змушує нібелунгів, яких кільце зробило рабами, добувати і переплавляти величезну кількість золота. Вотан і Логе дізнаються про наміри Альберіха: завоювати весь світ, підкорити людей і богів. Нібелунг розхвалює свій шолом і перетворюється в дракона. Логе робить вигляд, що дуже злякався, і просить перетворитися у що-небудь поменше. Коли карлик виконує їх прохання, перетворюючись на жабу, боги забирають у нього шолом і беруть його в полон.

Сцена четверта[ред.ред. код]

Палац богів. Альберіх, зв'язаний, наказує за допомогою чарівного кільця, щоб нібелунги принесли всі скарби як викуп за його життя. Логе змушує нібелунга віддати і чарівний шолом, а Вотан забирає в нього останній талісман - перстень. Альберіх в безсилій люті вивергає прокляття: нехай кільце принесе загибель його власникові («Wie durch Fluch er mir geriet, verflucht sei dieser Ring!»; «Ти прокляттям був народжений, - будь проклятий, перстень мій!"). Вотан не слухає його. Повертаються велетні і Фрея, а з нею юність богів. Велетні обсипають Фрею золотом, яке має повністю покрити богиню: золота не вистачає, в справу йде шолом. Але з невеликої щілини Фазольт все ще бачить сяючий погляд богині. Він вимагає кільце. Вотан відмовляє йому. Із земної глибини виходить Ерда, богиня землі і мудрості. Вона суворо дорікає Вотана, вимагаючи, щоб він віддав прокляте кільце («Wie alles war, weiß ich»; «Про все, що сталося, я знаю»). Вотан кориться. І велетні тут же вступають у сутичку один з одним за володіння кільцем: Фафнер вбиває Фазольта і уходить з кільцем. Тепер становище богів стає ненадійним. Доннер збирає хмари, і починається гроза. Потім ударами блискавок він розсіює хмари, і між скелею і прекрасним сяючим замком, Фро простягає міст веселки до замку, Вотан радісно вітає свою фортецю, яку називає Валгаллою. Однак Дочки Рейну, невидимі, просять повернути їм їхнє золото, звинувачуючи безсмертних у брехні і малодушності. Боги урочисто направляються по мосту до свого нового палацу.

Посилання[ред.ред. код]