Золочівський район (Львівська область)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Золочівський район
Zolochiv district emblem.png Flag of Zolochiv raion (Lviv oblast).png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Львівська область
Код КОАТУУ: 4621800000
Утворений: 1939
Населення: 69 799 (на 1.08.2013)
Площа: 1097 км²
Густота: 63.8 осіб/км²
Тел. код: +380-3265
Поштові індекси: 80700—80762
Населені пункти та ради
Районний центр: Золочів
Міські ради: 2
Селищні ради: 1
Сільські ради: 32
Міста: 2
Смт: 1
Села: 107
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 80700, Львівська обл., Золочівський р-н, м. Золочів, вул. В. Чорновола, 3, 4-24-91
Веб-сторінка: Золочівська районна рада
Голова РДА: Окрепкий Ярослав Романович
Голова ради: Недзельський Володимир Йосипович

Зо́лочівський райо́н — район Львівської області в Україні з районним центром у місті Золочів.

Історія[ред.ред. код]

Час заснування Золочева і походження назви загубилися у віках. У часи давньоруського Пліснеська (15 км від Золочева) на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано внаслідок ворожих набігів на початку XIII ст. Жителі, які залишилися живими, поховалися у навколишніх болотах. Там вони будували житло, пересувалися ж, прокладаючи шлях за допомогою вбитих у болото дубових палей. Так починався нинішній Золочів. На початку XX ст. у місті прокладали водопровід і знайшли оті давні «стежки», законсервовані у торфовищі.

Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах останнім часом — 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика. У 1427 році, у часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір — будинок власника міста, вимуруваний з каменю, котрий більше відомий як будинок убогих XVII ст. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими.

У XV–XVI століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, і незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом і ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. У 1523 році місто отримує Магдебурзьке право. Зручне розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел. Справжнім золотим часом для Золочева було XVII — початок XVIII століття — за родини Собеських у місті будується новий замок, закладаються монастирі, церкви. В той час у Золочеві були дві українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі — два латинського обряду і монастир о. Василіан.

Час вніс свої корективи в історичне обличчя Золочева. Від давнини ще залишилася церква Святого Миколая на лінії колишніх оборонних валів, з кінця XVI ст., зі слідами оборонної архітектури, старим хрестом біля храму, встановленим на місці вівтаря попередньої церкви. Церква Святого Миколая заслуговує особливої уваги. Перебудова XVIII ст. залишила основу XVI ст., але в інтер'єрі з'явився іконостас традиційної тогочасної роботи львівських майстрів, з поєднанням різьблення, скульптури і живопису, а також оригінальним розп'яттям, що стоїть на земній кулі з прикутими до нього Адамом і Євою. Іконостас, фундований канівським старостою Миколою Потоцьким, був майже повністю знищений у радянські часи, а у 2002–2003 роках відтворений з поєднанням старих фрагментів. Цікавим є також відреставрований у 2000 році настінний розпис церкви початку XX ст., автором якого є львівський художник Модест Сосенко, представник неовізантійської течії в українському мистецтві, стипендіат митрополита Андрея Шептицького. За радянської доби у церкві Святого Миколая був атеїстичний музей.

З 1772 року Золочів — у складі Австрійської імперії. Австрійський уряд закриває два монастирі латинського обряду. Один з них, піярський, віддають під церкву українській громаді. Саме тоді відбувається обмін між українською і польською громадами (дійсний і понині). Колишній парафіяльний костел стає українською церквою, а монастирський — парафіяльним костелом. Ці дві сакральні споруди, зведені майже поруч, з різницею у часі майже в століття, з яскравими ознаками ренесансу — церква і бароко-костел, додають особливого шарму обличчю міста, що посилюється боєм годинника на вежі костелу.

Василіанський монастир у Золочеві був закладений ще у 1569 році. Нинішній монастирський комплекс — один з найцікавіших серед монастирів XIX- кінця XX ст. Уваги заслуговує копія чудотворної ікони Підгорецької Божої Матері (XVIII ст.), передана у монастир вже після реставрації.

За австрійських часів на місці колишніх оборонних валів закладаються так звані «спацери» — прогулянкові сквери. У Кракові такі називають планти, подібні сквери є й у Відні та Львові.

Зручне розташування Золочева — на трасі між Львовом і Тернополем, залізниця з 1871 року, мальовнича околиця, містечко Сасів за 10 км від Золочева з відомими на всю Австро-Угорщину водолікарнями, де зупинявся навіть імператор Франц-Йосиф, сприяли розвитку новочасного міста. Золочів набуває рис міста емеритів. Сюди на постійне проживання ідуть заможні люди з великих міст. Будинки, збудовані у давнину, і досі вражають своєю красою і неповторністю. Та й місто і понині зберігає той неповторний образ кінця XIX — початку XX ст., особливо його стара частина, що вціліла у воєнні лихоліття XX ст. поки що не дуже осучаснена.

Має Золочів і свій некрополь — старий міський цвинтар, де, зокрема, можна знайти поховання кінця XVIII — початку XIX ст. Тут по-особливому відчувається правда буття. Поруч знаходяться могили непримиренних за життя: комплекс поховань січових стрільців (22 могили), мавзолей польських повстанців — учасників бойових дій 1918–1920 років, поховання радянських воїнів і 78 могил німецьких військовополонених. Є поховання вояків УПА і пам'ятник на могилі понад 600 чоловік, замучених НКВС у червні 1941 року у замку-в'язниці. Тут у лабіринтах старих поховань можна зустріти замріяного і сумного ангела, статую скорботної Божої Матері, роботи італійських майстрів ХІХст., так званий «народний примітив» — роботи місцевих майстрів. Тут за іменами і датами життя можна читати історію Золочева й околиць кінця XIX–XX століття. У 1959 році до складу району увійшов Поморянський район. У 1962 році до складу району увійшов Олеський район

Див. також[ред.ред. код]

Золочівський замок[ред.ред. код]

Китайський палац Золочівського замку

За останнє десятиліття візитною карткою Золочева став замок. Збудований на початку XVII ст. за проектом невідомого італійського архітектора та останнім словом тогочасної науки, замок є зразком поєднання оборонного та житлового призначення. Дослідження останніх років відкрили багато цікавих сторінок забутої історії замку і Золочева. Потужна, і в той же час, ідеально правильна фортеця, яку просто обминали орди, оскільки навіть добре вишколеному війську важко було її здобути, збереглася майже повністю (за винятком озброєння). Кам'яні вали, бастіони добре захищають на диво затишний двір. Великий житловий палац Золочівського замку зберіг внутрішні комунікації — каналізацію (6 внутрішніх туалетів початку XVII ст.) і залишки мережі теплопостачання — печі та каміни. Цікавим є і внутрішнє планування житлових, парадних покоїв з господарськими кімнатами. Під усією зайнятою житловим палацом площею (майже 1000 м²) розташовані льохи-підземелля.

Особливою окрасою Золочівського замку є Китайський палац — єдиний в Україні й один з трьох у Європі, зразок східної архітектури. У ньому поєднано впливи східної культури та місцеві традиції. Китайський палац є музеєм східних культур у складі Львівської галереї мистецтв, а ще тут закладено східний парк, де відбуватимуться чайні церемонії.

З екзотичних атракцій замку у Золочеві варто відзначити ритуал загадування бажання біля каменів з зашифрованими надписами XV ст. У затишку замкового парку привертає увагу сучасна капличка — пам'ятник жертвам НКВС, невинно закатованими у замку-в'язниці у червні, 1941 р. (Золочівський замок з 1872 по 1954 роки був в'язницею). Авторами каплички-пам'ятника є відомі львівські митці: скульптор — Теодозія Бриж, художник — Євген Безніско, архітектор — Василь Каменщик.

Маркіян Шашкевич[ред.ред. код]

Докладніше: Маркіян Шашкевич

Багатьма відомими історичними постатями відома Золочівщина. Та, помітно вирізняється з-поміж них постать Маркіяна Шашкевича — поета, громадського діяча, священика, просвітителя.

Народився Маркіян Шашкевич 6 листопада 1811 року у селі Підлисся на Золочівщині у родині священика. Навчався у Львівській і Бережанській гімназіях, згодом — у Львівській духовній семінарії. У поділеній між імперськими державами того часу Україні панувало національне і духовне поневолення. Українська мова і культура були на межі знищення.

Маркіян Шашкевич разом зі своїми однодумцями Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким організував «Руську Трійцю» — просвітительський гурток, був натхненником видання першої книжки українською мовою, уклав першу українську читанку на західноукраїнських землях. Будучи священиком, впровадив у літургію українську мову. Маркіян Шашкевич помер 7 червня 1843 року у тридцятидворічному віці. Його діяльність як будителя народу, поета, просвітителя, священика набула якнайширшого визнання у Галичині.

У 1893 році з ініціативи «Просвіти» відбулося перепоховання Маркіяна Шашкевича у Львові на Личаківському цвинтарі (Спершу М. Шашкевич був похований у селі Новосілки). Церемонія перепоховання стала справжньою демонстрацією українства у тодішній Австро-Угорській імперії, до складу якої входила Галичина.

У 1911 році на Білій горі у селі Підлисся, на кошти зібрані народом, було встановлено величний пам'ятник Маркіяну Шашкевичу у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті, що символізує поневолений народ, який прийде до визволення і воскресіння. Відтоді, щорічно у першу неділю серпня біля пам'ятника Маркіяну Шашкевичу на Білій горі відбуваються народні свята. У радянські часи такі свята були заборонені, оскільки М. Шашкевич був греко-католицьким священиком.

Саме на Золочівщині у серпні 1989 року на повний голос заявила про себе Українська греко-католицька церква, яка почала виходити з підпілля.

У 1986 році на місці колишньої садиби отця Романа Авдиковського, діда Маркіяна Шашкевича, відкрито музей-садибу Маркіяна Шашкевича (відділ Львівської галереї мистецтв).

У 1993 році на центральній площі Золочева відкрито пам'ятник Маркіяну Шашкевичу, автором якого є скульптор Дмитро Крвавич.

Гавареччина[ред.ред. код]

Золочівщина здавна славиться своїм історичним минулим, народними промислами, зокрема гончарством. В селах Гавареччина, Шпиколоси й понині крутяться гончарські круги, де з-під рук гончарів виходять дивовижні речі, які неодноразово були представлені на міжнародних виставках. Хто з шанувальників старовини не захоплювався чорною ужитковою і сувенірною керамікою? Йдеться про гаварецьку чорнодимлену кераміку. Село Гавареччина загубилося у Золочівських лісах. Але саме там і нині ще можна придбати оригінальні керамічні речі, зроблені на дідівських гончарних кругах, — зразки промислу, який передавався від покоління до покоління.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Веб-ресурси[ред.ред. код]