Зінаїда Волконська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зінаїда Волконська
рос. Зинаида Александровна Волконская
Волконская.jpg
Портрет Зінаїди Волконської пензля Ореста Кіпренського, 1829 рік
Народився 3 грудня 1789(1789-12-03)
Турін
Помер 24 січня 1862(1862-01-24) (72 роки)
Рим
Діяльність Фрейліна, Господиня літературного салону і оперна співачка
Діти син Олександр (1811—1878)

Зінаїда Волконська (3 грудня (14 грудня), 1789, Турін - 24 січня (5 лютого) 1862, Рим) — письменниця, поетеса, співачка і композитор, господиня літературного салону, видна фігура російського культурного життя першої половини XIX століття[1].

Родина[ред.ред. код]

Худ. П.Бенвенуті, портрет З. Волконської в молоді роки.

Зінаїда народилася в 1782 році в Туріні; вона походила із старовинного боярського роду Білосельських-Білозерських. Її батько служив послом при дворі короля Сардинії Вітторіо Амедео Савойського III. Батько Зінаїди був одним з найосвіченіших чоловіків тієї епохи, він дружив з Вольтером, був відомим колекціонером і входив в багато наукових товариств. Князя майже нічого не пов'язувало з Росією, окрім дипломатичної служби; він був гарячим прихильником західноєвропейської культури і не дуже добре володів російською мовою. Княжна Зінаїда успадкувала від батька любов до західноєвропейського мистецтва. Оскільки вона рано втратила матір, її виховував батько, тому першими мовами, засвоєними дівчинкою, були французька, англійська і італійська. Лише у 17 років вона вперше приїхала з батьком до Росії і оселилася в Петербурзі. Її батько помер, залишивши дочку одну в країні, яка була для неї практично чужою.

Шлюб з Волконським[ред.ред. код]

Багата спадкоємиця, що славилася красою і освіченістю, незабаром привернула до себе увагу ад'ютанта царя Олександра I - князя Микити Волконського. Вона вийшла за нього заміж і увійшла до найближчого оточення імператора. Цар помітив її і призначив фрейліною. Але придворне середовище не припало їй до смаку, тим більше що інші фрейліни бачили в ній конкурентку і обурювалися з приводу особливої уваги, яку їй приділяв монарх. Народження сина Олександра дозволило їй не брати участі в балах і безконечних прийомах і звільнило її від духовно чужого їй середовища, хоча не позбавило від інших обов'язків. У 1813 році на прохання імператора княгиня Волконська виїхала зі свитою до Саксонії. Оскільки було небезпечно знаходитися поблизу місць битв, вона зупинилася в Празі, звідки листувалася з царем і отримувала інформацію про військові дії. Потім вона відправилася до Парижа, де зібралися переможці над Наполеоном: російський, австрійський і пруський монархи. Княгиня стала учасницею багаточисельних концертів, змушуючи всіх захоплюватися своїм голосом. Княгиня супроводжувала царя до Відня і Парижу, де удосконалювала свій співочий талант, а також займалася сценічною майстерністю. У 1817 році вона повернулася до Росії, вирішивши серйозно взятися за освіту свого сина Олександра. Княгиня Волконська стала шукати педагогів для хлопчика і в зв'язку з цим зблизилася з отцями-єзуїтами, у тому числі з отцем Домініком Шарлем Ніколем, визначним педагогом. Він довгий час жив в Петербурзі, де заснував відому школу. У ній отримували виховання і освіту діти Орлових, Бекендорфів, Наришкіних, Голіциних, Вяземських. Княгиня Волконська не хотіла віддавати сина в пансіон і вирішила сама зайнятися вихованням Олександра, найнявши для нього найкращих вчителів, рекомендованих отцем Ніколем. Останній розробив навіть спеціальну освітню програму, розраховану на 12 років. Вона включала три виміри: фізичне виховання, релігійне і інтелектуальне. Релігійне виховання полягало в молитвах, участі в богослужіннях, читанні Біблії і справах милосердя. Хлопчик повинен був щодня подавати милостиню. Ця програма слідувала католицьким принципам виховання, і тому не можна сказати, що вона була схвалена російською громадськістю. Інтелектуальна частина включала вивчення декількох іноземних мов, риторики, природних і гуманітарних наук, малювання, музики. І навіть основ військової справи.

Літературні твори[ред.ред. код]

У 1820 році всі єзуїти були вимушені покинути Росію, і контакти княгині з ними припинилися. У тому ж році і сама вона разом з сім'єю виїхала з Росії. Незадовго до від'їзду Волконська, яка і раніше обтяжувалася великосвітським життям, шукала самітності і зайнялася літературою. Її перша книга - «Чотири новели» -- була опублікована французькою мовою в Москві. Вона не мала великого успіху. У Римі княгиня успадкувала від батька палац і вирішила усамітнитися саме там. Вона відкрила у себе в будинку художній салон. Через два роки княгиня повертається до Петербургу, а потім вирушає до Москви, де також влаштовує зустрічі в салоні - цього разу літературно-музичному. Слава про нього розійшлася всією Росією. У домі Волконської влаштовувалися концерти, дискусії, ставилися театральні вистави. Уся інтелектуальна еліта Москви бувала в цьому салоні. Його господиня відрізнялася гостинністю і простотою, чим зачаровувала всіх.

Перехід в католицтво[ред.ред. код]

Цей період життя княгині Волконської був відзначений серйозною духовною кризою. Її наслідком став відхід від православ'я. Хоча нам і невідома вся путь її шукань. Волконська перейшла в католицтво, що багатьма тлумачилось як прояв ексцентричності. Проте, її найближчі розуміли, що це рішення -- логічний наслідок і її західноєвропейського виховання, і тісних контактів з Товариством Ісуса. Треба відзначити, що в ті часи перехід аристократії в католицтво не був чимось незвичайним, хоча і не діставав особливого схвалення в світському середовищі.

Повстання декабристів[ред.ред. код]

Після смерті царя Олександра I, яка стала сильним потрясінням для княгині, послідувало повстання декабристів. Його придушення, суворість вироків нового монарха - Миколи I - також стали глибоким потрясінням для княгині Волконської. Серед засуджених на 20 років каторги був і брат її чоловіка Сергій Волконський, за яким послідувала до Сибіру його дружина.

Еміграція в Італію[ред.ред. код]

Як ми вже згадали, в 20-і роки княгиня Зінаїда Волконська прийняла католицтво. А Микола I сприймав подібні кроки як зраду батьківщині. Волконська уникла покарання, оскільки вона не була звичайною підданою, і цар дозволив їй покинути країну, тоді як велів провести слідство у справі «збочення в католицтво» неслухняної фрейліни свого попередника. Так в 1829 році Волконська знов опинилася в Римі. З тих пір вона вже ніколи не поверталася до Російської імперії. Серед відвідувачів римського салону княгині був і Микола Васильович Гоголь, що приїжджав туди в період з 1837 по 1839 рік. У той час письменник переживав глибоку світоглядну кризу. Княгиня Волконська, намагаючись допомогти письменникові розібратися в собі і яка, звичайно, хотіла залучити його до католицької віри, організовувала у себе вдома дебати на релігійні і філософські теми. Але Гоголь не зважився на радикальний крок і не перейшов в католицтво.

У своєму оточенні княгиня Волконська була справжнісіньким місіонером, вона зі всіма ділилася своєю вірою і хотіла бачити своїх друзів в католицькій спільноті. Все це також свідчить про її щиру прихильність до віри. Треба сказати, що зусилля Волконської не залишилися безплідними - в Римі католицтво прийняли деякі російські дипломати. Звичайно, їх перехід залишався строгою таємницею. Вілла Волконської в Римі стала центром поширення католицтва серед росіян, подібно до салону Софії Свєчіної в Парижі. Багато аристократів і діячів культури вважали своїм обов'язком відвідати будинки цих незвичайних жінок. Їх співвітчизники, які переходили до католицької віри, часто більше не виїжджали з Риму.

Незадовго до своєї смерті і князь Микита Волконський прийняв католицтво. За ним пішла і сестра Зінаїди Марія Магдалина. Лише син Олександр продовжував сповідувати православ'я, хоча і добре відносився до католицтва. Його мати усвідомлювала, що зміна сином віросповідання зашкодила б його дипломатичній кар'єрі. До того ж майно новонавернених конфіскувалося казною, і Волконська записала свої володіння на ім'я сина, щоб не позбутися коштів для існування.

Олександр Волконський, залишаючись православним, користувався великою пошаною католицької єрархії. Він сам з величезною симпатією відносився до Папи Пія IX і хотів налагодити відносини між Петербургом і Святим Престолом.


Смерть[ред.ред. код]

Зусилля княгині Зінаїди Волконської зі збереження своїх володінь не увінчалися успіхом. Через погане управління маєтками доходи постійно скорочувалися, до того ж Волконська займалася активною благодійною діяльністю. Вона віддавала значні суми на утримання церков, монастирів, допомагала багаточисельним жебракам, які практично не відходили від її будинку. В останні роки життя Зінаїда Волконська прийняла чернечі обіти. Вона вирішила повністю посвятити себе Богові, ведучи аскетичний спосіб життя, живучи в упокорюванні і допомагаючи потребуючим. Коли в 1862 році княгиня померла, говорили, що причиною смерті була сильна простуда через те, що вона віддала жебракові свій плащ. Справжній це факт чи ні - не так важливо. Поза сумнівом, що княгиня Волконська в любові до ближнього бачила свою основну місію, своє служіння Богові.

Церква вшанувала пам'ять княгині Волконської надгробною плитою в храмі святого Вінсента, де покояться також останки її чоловіка Микити і сестри Марії Магдалини.

Джерела[ред.ред. код]

  • С.М Волконский.Мои воспоминания,Берлин, «Медный всадник», М, «Искусство»переиздание, 1992 (рос)
  • Н.Г.Охотин,Волконская З.А.Русские писатели, 1800-1917,М, СЭ,1989, (рос)