Зінкевич Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зінкевич Василь Іванович
Народився 1 травня 1945(1945-05-01) (68 років)
Васьківці,
Хмельницька область,УРСР Flag of Ukrainian SSR.svg
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність Співак
Титул Народний артист України,
Батько Іван Харитонович
Матір Ганна Прокопівна
Діти Василь, Богдан
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1994

Васи́ль Іва́нович Зінке́вич (*1 травня 1945, Васьківці Ізяславського району Хмельницької області) — український естрадний співак (лірико-драматичний тенор), народний артист України (1986), лауреат Шевченківської премії (1994), Герой України (2009)[1], почесний громадянин Луцька. Чимало пісень у його виконанні увійшли до золотого фонду української музики XX століття.

Біографія[ред.ред. код]

Батько — Іван Харитонович гарно співав, був регентом церковного хору. За спогадами матері, Ганни Прокопівни, від батька Василеві передалися здібності й любов до мистецтва. Ще малим він зробив собі вдома невеличку сцену і танцював на ній. У шкільні роки брав участь у художній самодіяльності.

У 1980 р. співакові присвоєне звання заслуженого артиста України, а 1986 р. — народного артиста України.

Творчість[ред.ред. код]

Співають Н. Яремчук і В. Зінкевич

1971 р. у м. Яремча був відзнятий, а потім показаний на Центральному телебаченні перший український музичний телефільм «Червона рута» (сценарист М.  Скочеляс, режисер Р.  Олексів). Герой В.  Зінкевича — молодий шахтар Борис із Донбасу співає пісні на музику В. Івасюка та В. Громцева. Кульмінацією фільму стало виконання пісні В. Івасюка про справжнє й щасливе кохання — «Червона рута». Того ж року цю пісню В. Зінкевич успішно виконує (разом з Н.  Яремчуком і В.  Івасюком) на підсумковому концерті телевізійного конкурсу «Пісня року» у Москві. Пісня приносить молодому колективу велику популярність і звучить по всій країні.

У 1972 р. в Москві на телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» разом із Н. Яремчуком та ансамблем «Смерічка» виконує пісню Л. Дутковського «Горянка», займає перше місце й стає лауреатом Всесоюзного конкурсу. У 1975 р. знімається в естонському телефільмі «Виступає ансамбль „Смерічка“ під керуванням Левка Дутковського».

В 1975 році переїздить до Луцька і працює у складі ВІА «Світязь» під керуванням Валерія Громцева. Гурт швидко піднімається на хвилю популярності. За словами Д. Гершензона, «Василь Зінкевич — людина, яка має рідкісний смак і відчуття часу. Завдяки йому і всім музикантам „Світязь“ мав за честь називатися одним з найкращих колективів в Україні. А це зобов'язувало багато до чого. Зінкевич ніколи не давав спуску і можливості розслаблятися»[2].

Володіє красивим, яскравим, дзвінким голосом. Його виконанню властиві висока музична культура, органічна шляхетніть, пристрасність, точно вгаданий настрій пісні. Сам моделював сценічні костюми для себе й ансамблю. Знявся у фільмах-концертах «Десять років потому» (1981), «Музика весни» (1987) та в інших музичних фільмах Українського телебачення.

Репертуар[ред.ред. код]

В. Зінкевич у фільмі «Червона рута» (1971)

Виконував пісні композиторів: Л. Дутковського («Сніжинки падають» (перша пісня), «Ти прийди в синю ніч», «Горянка»), В.  Івасюка («Балада про мальви», «Літо пізніх жоржин», «Мила моя», «Пісня буде поміж нас», «Пісня про тебе», «Світ без тебе», «Тільки раз цвіте любов», «Червона рута», «Я піду в далекі гори»), В. Громцева («Від перевалу до перевалу», «Залишені квіти», «Міст надії», «Скажи, скажи»), І. Білозора («А я знаю», «Вірю», «Мамина світлиця», «Ніби вчора»), І. Поклада («Скрипка грає», «Тече вода», «Хай щастить!»), М. Мозгового («Горянка», «Знов я у гори іду», «Моя перша любов», «На щастя, на долю», «Розквітай любов»), О. Злотника («Гай, зелений гай», «На березі життя»), С. Сабадаша («Марічка», «Пісня з полонини»), І. Перчука («Музика звучить», «Музико моя», «На полонині», «Серце скрипки»), П. Дворського («Музика весни», «Срібні очі»), Л. Затуловського («Забудь печаль»), О. Білаша («Два кольори», «Ясени»), Є. Ширяєва («Русские березы»), З. Чоліча («Кличу тебе»), О. Осадчого («Шлях до Тараса»), А. Хаммонда ["Мелодія прозора" («Se tornassi»)], О. Сєрова («Де ясні зорі»), Б. Кучера («Новий день над Україною»), написані на слова поетів В. Бабуха, О. Богачука, Р. Братуня, С. Галябарди, П. Запотічного, В. Крищенка, Д. Павличка, Ю. Рибчинського, Т. Севернюк, Б. Стельмаха, М. Ткача й інших.

Вислови В. Зінкевича[ред.ред. код]

« Ми є сила, хоча б тому, що маємо таку пісню, де три хвилини не просто забави, а нашої суті. Українська пісня справді обіймає своїми крилами світ. Доводилось бувати в багатьох країнах. І без перекладу, не розуміючи ані слова, публіка встає. Я кажу: ви ж не розумієте, про що я співав. А вони відповідають: в українських піснях є щось таке, що лікує. Ми не можемо без пісні, вона душа наша. Взагалі, треба частіше заглядати в дзеркало своєї душі, щоб впізнавати себе. Непростий тепер час, але ми ніколи не втратимо своєї неповторності. Бо ми — українці»[3]  »
« Я щасливий, що народився в селі, ніколи не забуду тієї стежини, що пробігала поміж житами, а над нею — високі безмежні небеса; що українське село — це своєрідна академія високої моралі. Тут бережуть рідне слово, тут бережуть рідну пісню, тут кожному кажуть: «Добрий день!» Де б не бував, в яких далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі, навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій український народ. Направду, народе мій, ти не просто великий, ти — океан. І я щасливий, що з твого колоска рожденний»[4]  »

Нагороди[ред.ред. код]

Президент України В. Ющенко нагороджує В. Зінкевича (2009)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президента
  2. Дмитро Гершензон: «Сєров намагався бути подібним до Зінкевича не лише манерами, а й навіть візуально…»
  3. Цит за: Садовська Г. Князь української пісні // Вільне життя плюс, №97 (від 03. 12. 2010 р.)
  4. Цит за: Садовська Г. Князь української пісні // Вільне життя плюс, №97 (від 03. 12. 2010 р.)
  5. Указ Президента України № 631/2009 від 19 серпня 2009 року «Про присвоєння В. Зінкевичу звання Герой України»
  6. Указ Президента України № 26/2009 від 16 січня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України»
  7. Указ Президента України № 1193/2005 від 23 серпня 2005 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України»
  8. Указ Президента України № 1051/99 від 21 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України»
  9. Указ Президента України № 984/99 від 12 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України працівників культури і мистецтва Волинської області»
  10. Указ Президента України № 70/94 від 2 березня 1994 року «Про присудження Державних премій України імені Т. Шевченка 1994 року»

Публікації[ред.ред. код]

  • Юхим Гусар. Співак — Шевченківський лауреат // «Буковинське віче». — 2010. — 3 березня (№ 26). — С. 4.

Посилання[ред.ред. код]