Зіткнення над Дніпродзержинськом 1979 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Зіткнення над Дніпродзержинськом — авіакатастрофа біля міста Дніпродзержинськ (Дніпропетровська область) 11 серпня 1979 року, в якій зіткнулися два літаки Ту-134. На борту одного з них знаходилися гравці футбольного клубу «Пахтакор» (Ташкент), через що трагедія отримала значний резонанс.

Це найбільша авіакатастрофа в історії Ту-134.

Передісторія[ред.ред. код]

8 серпня 1979 року «Пахтакор» у Ташкенті переміг ворошиловградську «Зорю» з рахунком 3:1.

10 серпня команда провела вечірнє тренування на своїй старій базі «Чиготай» і того ж дня на гру до Мінська відправився дублювальний склад.

Зранку 11 серпня основна команда «Ікарусом» прибула зі стадіону до аеропорту, щоб відлетіти до Мінська рейсом № 7880 на гру вищої ліги чемпіонату СРСР проти мінського «Динамо». З командою прямував також її капітан Михайло Ан, який попри незначну травму бажав зіграти в Мінську, а згодом планував владнати у Держкомспорті в Москві питання щодо своїх виступів у складі збірної СРСР. Загалом вилітало 17 представників футбольної команди Пахтакор: 13 гравців, тренер, адміністратор і лікар команди.

Головний тренер Олег Базилевич, який уже довго не бачився із сім'єю, не летів з командою, а напередодні, 10 серпня вилетів до Сочі, де відпочивала сім'я. Він планував провести там добу, а 12 серпня прибути в Мінськ на гру дубля. Не летів разом з «Пахтакором» і коментатор Роман Турпищев, який завжди коментував ігри за участю ташкентців. Напередодні вильоту йому подзвонили з телебачення, щоб бути на репетиції телетрансляції, де буде присутній сам перший секретар ЦК Компартії Узбецької РСР Шараф Рашидов.

Перебіг подій[ред.ред. код]

Схема зіткнення літаків[1][2]

11 серпня в Харківському центрі управління чергували 6 авіадиспетчерів. На найнапруженіший сектор старший зміни Сергій Сергєєв посадив недосвідченого 21-річного диспетчера Миколу Жуковського, контролювати його роботу доручив 28-річному Володимирові Сумському, хоча за інструкцією це міг робити лише сам Сергєєв.

Ситуація ускладнювалася тим, що того дня збирався летіти на відпочинок у Крим до Леоніда Брежнєва, який там відпочивав, його друг і «права рука» Костянтин Черненко, тому з самого ранку тримали відкритим один з трьох повітряних коридорів. На маневр іншим літакам залишалося тільки два. Згодом диспетчер Володимир Сумський розповів: «Харківська зона і зараз вважається одною з найважчих, а тоді взагалі страшною була. Коли спеціалісти Академії цивільної авіації працювали з нашою катастрофою, то оцінили, що тоді обстановка була непідвладна можливостям людини. Навіть для автоматики має бути обмеження 10-11 бортів. А ми на зв'язку мали 12 літаків!» Диспетчери працювали в напруженому графіку без перерви з 7:50 ранку.

О 12:53 за московським часом у Воронежі піднявся в небо Ту-134А № 65816 Молдавського управління цивільної авіації, що летів за маршрутом Челябінськ-Воронеж-Кишинів. На його борту перебували 89 пасажирів і 6 членів екіпажу.

О 13.11 у Донецьку злетів Ту-134А № 65735 Білоруського управління цивільної авіації, що виконував рейс № 7880 Ташкент-Гур'єв-Донецьк-Мінськ. На його борту перебували 83 особи, серед яких було 17 «пахтакорівців».

Диспетчери погано оцінили ситуацію, й у районі Дніпропетровська літаки мали пролітати з різницею 1 хвилина, тоді як нормою були щонайменше 3 хвилини. Жуковський не перевірив розташування обидвох літаків. Борти йшли назустріч один одному під кутом 90° на висоті 8400 м у хмарах. Небезпеку помітив Володимир Сумський — о 13:34 він дав команду білоруському екіпажу набрати висоту 9600 метрів. В ефірі прозвучало: «Зрозумів… (позивні пролунали нерозбірливо), 8400». Сумський був упевнений, що відповіли мінчани. Насправді ж ці слова належали екіпажу іншого літака, Іл-62, що летів у Ташкент. Через 1 хвилину 10 секунд два літаки Ту-134А зіткнулися на висоті 8400 метрів. Координати зіткнення: 48 градусів 33'45'' північної широти та 38 градусів 40'38'' східної довготи, час: 13:35:38.

Першим про катастрофу доповів командир Ан–2 Донецького авіапідприємства, який здійснював регулярний рейс за маршрутом «Черкаси — Донецьк»: «У районі Курилівки спостерігаю падіння частин літака. По–моєму, Ту–134».

Після трагедії[ред.ред. код]

Пам'ятник загиблій в авіакатастрофі футбольній команді «Пахтакор»

Хоча катастрофа трапилася в суботу, перші згадки про інцидент з'явилися в білоруських і молдавських республіканських газетах лише у вівторок. Центральні ЗМІ не згадували про це цілий тиждень, і тільки 18 серпня «Советский спорт» надрукував повідомлення ТАРС про похорон, який відбувся в Ташкенті і який відвідало майже все доросле населення міста. Під час траурної процесії утворився живий коридор від аеропорту аж до Боткінського кладовища, де було поховано більшість загиблих. Там їм встановлено пам'ятник.

Через 9 місяців відбувся суд над винними. На лаві підсудних були диспетчери Жуковський та Сумський. Кожного засудили до 15 років у колонії загального режиму. Старшого зміни Сергєєва, а також керівників вищого рангу до суду не викликали навіть як свідків.

Клуб «Пахтакор» після цієї трагедії підсилили добровольцями з різних клубів Радянського Союзу. У регламент чемпіонату СРСР з футболу була внесена стаття, за якою протягом 3 років, незалежно від результатів, «Пахтакор» зберігав місце у вищій лізі радянського футболу. Тому іронічний і водночас сумний вислів «Пахтакор — чемпіон» набув поширення в 1980-х роках.

На честь футболістів названі вулиці в Ташкенті й інших міста Узбекистану. На місці трагедії встановлено обеліск, а в центрі селища Курилівка біля Дніпродзержинська споруджено пам'ятник футболістам «Пахтакора». Кошти на спорудження надійшли з Узбекистану, а на місцевому рівні ідею підтримала голова Курилівської селищної ради Олена Саєнко. Разом із Аллою Тазетдіновою, вдовою тренера Ідгая Тазетдінова, яка нині очолює раду ветеранів «Пахтакора», у церемонії відкриття пам'ятника в 2009 році напередодні 30-річчя трагедії взяв участь і заступник генерального директора клубу «Пахтакор» Аскар Талібжанов, рідний брат загиблого в катастрофі адміністратора команди Мансура Талібжанова.

Пам'ятник символізує обірване людське життя, футбол (гранітний м'яч лежить біля постаменту) і вічне життя — журавель, спрямований у небо.

Список загиблих гравців «Пахтакора»[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.9F.D0.B0.D0.BD.D0.BA.D1.80.D0.B0.D1.82.D0.BE.D0.B2 не вказаний текст
  • Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.A2.D0.B0.D0.B9.D0.BD.D0.B0_.D0.B3.D0.B8.D0.B1.D0.B5.D0.BB.D0.B8_.D0.9F.D0.B0.D1.85.D1.82.D0.B0.D0.BA.D0.BE.D1.80.D0.B0 не вказаний текст