Йозеф Радецький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йога́нн Йо́зеф Ве́нцель (Антон Франц Карл) граф Раде́цький фон Ра́дец
Johann Josef Wenzel Graf Radetzky von Radetz
Портрет Йозефа Радецького (худ. Г.Декер)
Портрет Йозефа Радецького (худ. Г.Декер)
Народився 2 листопада 1766(1766-11-02)
Flag of the Papal States (pre 1808).svg Тршебніце, Богемія
Помер 5 січня 1858(1858-01-05) (91 рік)
Мілан, Австро-УгорщинаЛомбардо-Венеціанське королівство, Австрійська імперія
Країна Габсбурзька монархія, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Роки служби 17841858
Звання фельдмаршал, генерал-фельдмаршал
Війни/битви Наполеонівські війни, Революція в Італії 1848—1849
Нагороди
Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони
Орден Червоного орла
Командор ордена Марії-Терезії

Йога́нн Йо́зеф Ве́нцель (Антон Франц Карл) граф Раде́цький фон Ра́дец (нім. Johann Josef Wenzel Graf Radetzky von Radetz, чеськ. Jan Josef Václav Radecký z Radče; 2 листопада 1766 року, Тршебніце — 5 січня 1858 року, Мілан) — австрійський воєначальник і державний діяч, з чеської дворянської родини, фельдмаршал (1836); найвидатніший полководець Австрії свого часу.

Біографія[ред.ред. код]

Молодим офіцером брав участь у турецькій війні 1790 року, вирізнявся в боях при Маренго і Гогенліндені. 1813 року призначений членом військової ради, працював над реорганізацією австрійської армії, особливо піклуючись про відрядження за кордон молодих офіцерів для завершення військової освіти. У битві під Лейпцигом відзначився в якості начальника штабу князя Шварценберга. У мирні роки Радецький командував кавалерійською дивізією, потім був комендантом Оломоуца. З 1831 командував австрійською армією в Італії і завоював там значну популярність, з одного боку, як зразковий організатор армії і стратег, з іншого - як жорстокий і холодний реакціонер. У 1848 році він намагався силою придушити італійську революцію, але після 5-денного бою на вулицях Мілана повинен був (вночі 23 березня) з 15-ти тисячною армією відступити до Верони, там він отримав підкріплення і, скориставшись бездіяльністю ворога, на початку травня перейшов в наступ. Розбивши сардинців при Санта-Лучіан 6 травня, він фланговим маневром перейшов Мінчо у Мантуї і здобув нову перемогу при Куртатоне, але не досяг своєї мети - звільнення обложеної сардинці Пескьєра (здалася 31 травня). Після двомісячного перемир'я він розбив сардинців поблизу Кустоци і 6 серпня зайняв Мілан (за що згодом отримав орден Святого Георгія I класу), а 9-го встановив перемир'я. Після відновлення військових дій 10 березня 1849 він завдав сардинцям нової поразки біля Новари (23 березня), яка стала вирішальною в цій війні. Після падіння Венеції Радецький на посаді генерал-губернатора Ломбардо-Венеціанського королівства за допомогою жорстких заходів добився спокою в Італії. Він не дожив до того, щоб побачити безпосередній результат своєї політики - втрату для Австрії спершу Ломбардії, потім Венеції. У 1858 році йому був споруджений пам'ятник у Празі, в 1892 - у Відні.

У 1849 році отримав звання російського генерал-фельдмаршала.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

«Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона»: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — г. СПб.: 1890—1907 гг. (рос.)
  • Strack, «Graf R.» (Вена, 1849).
  • Schneidawind, «Feldmarschall Graf R.» (Аугсбург, 1851).
  • Schönhals, «Der Feldmarschall Gr. R.» (Штутгарт, 1858).
  • «Denkschriften militärischen Inhalts aus dem Nachlass R’s» (Штутгарт, 1859).
  • Troubetzkoi, «Campagnes du comte R. dans le nord de l’Italie en 1848 et 49» (Лпц., 1860).
  • H. Kunz. «Die Feldzüge des Feldmarschalls R. in Oberitalien 1848 u. 49» (Берл., 1890).