Йосип Єлачич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосип Єлачич (портрет пензля Івана Цаше)

Граф Йосип Єлачич-Бужимський (хорв. Josip grof Jelačić Bužimski) (*16 жовтня 1801, Петроварадин, нині Нові-Сад, Славонія, «Військова границя» Габсбурзької імперії, нині Воєводина, Сербія — †20 травня 1859, Загреб) — австрійський полководець хорватського походження, бан Хорватії з 23 березня 1848 до 19 травня 1859 року. Відомий як активний учасник придушення Угорської революції 1848—1849 рр. (вожді революції відмовились визнати незалежність або хоча б автономію Хорватії, в результаті чого Єлачич став їх непримиренним ворогом). Також відомий тим, що скасував у Хорватії кріпосне право.

Молодість і військова служба[ред.ред. код]

Син хорватського барона Франьо Єлачича Бужимського (за австрійськими документами — Франц барон фон Єлачич, 1746-1810), фельдмаршал-лейтенанта (чин приблизно відповідав сучасному генерал-лейтенанту), і Анни Портнер фон Гефляйн (австрійського походження). Закінчив Терезіанум і вступив на службу до австрійської армії 11 березня 1819 року в чині лейтенанта в полк барона Вінко фон Кнежевича. Цікавився історією та іноземними мовами, добре розмовляв всіма південнослов'янськими мовами, а також німецькою, італійською та французькою.

1 травня 1825 року отримав звання обер-лейтенанта, а 1 вересня 1830 року — капітана. Брав участь у битві при Великій Кладуші (у Боснії) 17 жовтня 1835 року в ході воєнної кампанії проти боснійців, які воювали на боці Османської імперії, за що був відзначений медаллю. 20 лютого 1837 дістав звання майора і був переведений у полк барона фон Гольнера, від 1 травня 1841 року вже у званні оберст-лейтенанта (підполковника) і переведений у перший полк хорватської границі (Banat-Grenz-Regiment), розквартирований у Ґліні (нині центральна Хорватія). 18 жовтня того ж року Йосипу Єлачичу було достроково присвоєно звання оберста (полковника) й призначена посада військового адміністратора області. Завоював симпатії місцевого населення, оскільки прагнув захищати його інтереси під час військових дій.

22 березня Єлачич отримав звання генерал-майора. У той же день Сабор (національні збори Хорватії у складі Угорського королівства) обрали його на посаду бана Хорватії. Сабор також ухвалив, що від цього дня депутати Сабору обиратимуться згідно з діючим виборчим правом, і що найближчі вибори відбудуться в травні 1848 року.

7 квітня 1848 року Єлачичу було присвоєно звання фельдмаршал-лейтенанта, у зв'язку з чим він став командувачем всіх габсбурзьких військ у Хорватії.

Революція 1848-1849 років в Угорщині[ред.ред. код]

У роки Угорської революції (184849) Йосип Єлачич був одним з найактивніших учасників її придушення, відповідно, його діяльність оцінюють по-різному в трьох сучасних державах — Австрії, Хорватії та Угорщині.

Єлачич вирушив до Відня, де дав присягу на вірність Імператорові, але відмовився присягати як бан Хорватії, оскільки Хорватія була адміністративно підпорядкована Угорщині, з чим Єлачич був категорично не згодний. Відносини між Австрією та Угорщиною погіршилися після початку Угорської революції 15 березня 1848 року. Присягу як хорватський бан Єлачич прийняв згодом — 5 червня 1848 року, але через відсутність єпископа Юрая Гавлика дав її перед Сербським Патріархом Йосифом Раячичем[1].

На посаді бана Хорватії Йосип Єлачич підтримував прагнення хорватів до автономії від Угорщини і послідовно розривав адміністративні зв'язки з останньою. Спочатку імператорський двір протистояв його самоуправству, навіть оголошував його бунтівником, а Хорватський Сабор називав нелегітимним органом. Тим не менш, критика на його адресу залишилася без серйозних наслідків, оскільки хорватські сили під керівництвом Єлачича, лояльні імператору, являли значну потугу, водночас для Відня це була своєрідна противага угорському уряду Лайоша Баттяні.

Повернувшись у квітні у Загреб, Єлачич відмовився підкоритися новому угорському уряду Баттяні, відмовився узагалі співпрацювати з ним і призначив вибори хорватського Сабору на 25 березня 1848 року.

Рішення Сабору під час Революції[ред.ред. код]

Сабор висунув імператору Австрії наступні вимоги:

  1. об'єднати всі хорватські провінції (хорватсько-славонське королівство, Істрію та Далмацію);
  2. відокремити їх від Угорського королівства;
  3. скасувати кріпосне право;
  4. надати громадянські права;
  5. закріпити законодавчо рівність усіх націй.

Сабор категорично виступив проти політики мадяризації уряду Лайоша Кошута.

19 квітня 1848 року Єлачич проголосив союз хорватських провінцій і відокремлення від Угорського королівства. Водночас він заявив про беззастережну лояльність дому Габсбургів. Хорватська конституція 24 квітня 1848 року постановила, що «мови всіх народів повинні бути непорушними». З приводу кріпосного права Єлачич вирішив відкласти вирішення цієї проблеми до завершення революції. Це його рішення викликало протести, які були втім придушені — військові суди засудили до смерті деяких заколотників.

Згодом, у травні того ж року, Єлачич заснував Банську раду, яка фактично стала урядом Хорватії.

Перемовини[ред.ред. код]

Австрійський імператор терміново викликав Єлачича в Інсбрук, куди переїхав двір на час повстання, і повідомив йому, що хорватські та славонські війська в італійських провінціях бажають долучитися до військ у Хорватії, проте він не може допустити цього, оскільки тоді військова міць регіону виявиться ослабленою. У зв'язку з цим Єлачич наказав усім військам, розташованим в Італії, залишатися в місцях дислокації.

Ставлення австрійської влади до незалежності Хорватії від Угорщини було непослідовним. Спочатку Австрія противилася відокремленню Хорватії від Угорщини. Повернувшись у Загреб, Єлачич прочитав на Лієнц маніфест імператора, яким той звільняв Єлачича від усіх займаних посад. Тим не менш, Єлачич зберіг лояльність імператору і продовжував підтримувати відносини з імператорським двором, особливо з матір'ю імператора Софією.

Негайно після прибуття в Загреб він отримав наказ вступити в переговори з угорським урядом, що проходили у Відні. Під час перемовин Єлачич вступив у суперечку з Баттяні, головою угорського уряду, в питанні про «хорватський сепаратизм». Баттяні намагався звинуватити Єлачича в намірі відокремитися від Австрії. У відповідь на ці закиди Єлачич назвав угорців бунтівниками. Граф Баттяні пригрозив, що подібна позиція може обернутися громадянською війною, на що Єлачич заявив, що відмовляється від продовження переговорів.

Єлачич повернувся до Хорватії, де угорські війська зібралися на кордоні та розповсюджували ворожі прокламації проти нього.

Війна за відокремлення Хорватії від Угорщини[ред.ред. код]

У серпні Єлачич проголосив маніфест до хорватів, де він відкинув звинувачення в тому, що автономія Хорватії сприяє панславізму:

«як син хорватської нації, як прихильник свободи, як підданий Австрії, я відданий конституційному імператору Імперії та її королям, і я бажаю великої, вільної Австрії».

1 вересня Єлачич у Вараждині перетнув Драву, маючи 45 000 солдатів плюс 10 000 хорватських повстанців. Постачання було організоване погано, тому війська просувалися по угорській території повільно, забезпечуючи себе поборами з місцевого населення. Ентузіазм хорватських військ зріс, коли в Шіофоку бан отримав листа від Фердинанда I, який касував маніфест про відставку Єлачича, і призначав його на посаду головнокомандувача всіх військ в Угорщині.

Під час наступу на Пешт-Буду (нині Будапешт) Єлачич отримав лист від ерцгерцога Стефана, який повідомляв йому, що імператор вирішив призначити графа Баттяні главою нового уряду, що означало, завершення заворушень в Угорщині; Єлачичу ж рекомендувалося зупинити військовий наступ і обговорити подальші дії в ерцгерцога. Єлачич відповів, що не може зупинити свою армію негайно, але готовий вести дискусії на кораблі ерцгерцога в порту Балатонсемеш. Зустріч не відбулася, оскільки, згідно з австрійськими джерелами, радники Єлачича порадили йому утриматися від неї, зважаючи на загрозу найманих вбивць, підісланих угорцями. Після провалу цього заходу Стефан втік з Угорщини.

Битва при Пакозді[ред.ред. код]

Армія Єлачича захопила Секешфегервар 26 вересня 1848 року. У той же день імператор призначив генерал-лейтенанта Ференца Ламберга командувачем усіма військами в Угорщині, але це призначення було анульовано угорським парламентом. Лайош Кошут закликав угорців до опору, а виконавча влада була передана в руки Національного комітету захисту батьківщини (угор. Országos Honvédelmi Bizottmány). Ламберг, який намагався встановити командування угорськими військами, був упізнаний і вбитий.

Єлачич просувався вперед і досяг озера Веленце 29 вересня, де зустрівся з угорськими військами. Після перших сутичок генерал-лейтенант Янош Мога відступив на північ від Шукоро. Єлачич зажадав від Мога виступити проти повстанців і «повернутися на шлях честі і обов'язку», але Мога відмовився, а його армія атакувала Єлачича між містами Мога і Пакозд. Битва при Пакозді тривала кілька годин; згідно з угорськими джерелами, Єлачич був розбитий, а згідно з хорватськими, він лише відступив.

Наступного дня, 30 вересня, Єлачич попросив про триденне перемир'я, він хотів використати цей час, щоб зачекати на армію Рота. Незабаром він зміг оцінити перевагу угорських військ, а також погане озброєння і втому власних. Більше того, 1 жовтня шляхи постачання, що вели до Хорватії, були відрізані повстанцями, тому він рушив у напрямку Відня. 3 жовтня Мога рушив слідом за Єлачичем, але не захотів атакувати його війська.

4 жовтня Фердинанд I знову призначив Єлачича головнокомандуючим всіма військами в Угорщині і розпустив угорський парламент.

Боротьба проти заколоту у Відні[ред.ред. код]

Австрійський військовий міністр Теодор Байє фон Латур викликав до Відня гвардію, щоб вони приєдналися до військ Єлачича, але це викликало повстання у Відні 6 жовтня. Латур був упізнаний у Мошонмадяроварі та вбитий. 7 жовтня командувач Мор Перцель розгромив армії генералів Рота і Филиповича і захопив обох у полон. Угорський парламент скасував декрет 4 жовтня.

Єлачич попрямував до Відня, щоб приєднатися до військ, що стояли біля міста. Під командуванням генерал-лейтенанта Тодоровича він організував корпус з 14 000 вояків, які рушили на південь у Штайр для захисту Хорватії.

Віденський революційний комітет звернувся за допомогою до угорського уряду. 10 жовтня при Лааер Берзі Єлачич приєднався до австрійських військ під командуванням Ауершперга, до яких також долучилися сили Каргера з Пресбурга, полк графа Вальмодена і полк Франца-Йосипа. Про об'єднання сил виголосив фельдмаршал Альфред Віндішгрец. 21 жовтня, побачивши перевагу сил австрійців, Мога відійшов від кордонів Австрії, і повстання у Відні було придушене. Війська Єлачича вели бої у передмістях Відня — Ландштрассе, Ердберзі і Вайсгербері.

Зимова кампанія фельдмаршала Віндішгреца[ред.ред. код]

21 жовтня, що було вже занадто пізно, Лайош Кошут наказав Мога повернутися до Відня. Таким чином, 30 жовтня угорські сили зіткнулися з військами Єлачича біля Швехата. У результаті стрімкої контратаки угорські війська були розгромлені. З причини поразки Мога поступився посадою командувача А. Гергею.

2 грудня Фердинанд I зрікся престолу, і новим імператором став Франц-Йосиф. 13 грудня Віндішгрец перетнув адміністративний кордон Угорщини. 16 грудня Єлачич також перейшов кордон і розгромив угорські війська біля Парндорфа, а пізніше зайняв Мошонмадьяровар і Дєр. Знаючи, що Мор Перцель розташувався біля Мора, Єлачич зробив обхідний маневр у напрямку міста і розгромив там угорські війська, захопивши 23 офіцери і 2 000 полонених солдатів. Після цієї битви Пешт-Буда опинилися у небезпеці, тому угорський уряд втік у Дебрецен. Гергей ще міг протистояти деякий час наступові Єлачича біля Тетені, однак уже 5 січня Віндішгрец разом з Єлачичем захопив Пешт-Буду.

Інші кампанії[ред.ред. код]

Після захоплення Пешт-Буди великі кампанії припинилися. Віндішгрец оголосив військову диктатуру, захопив Баттяні і зажадав капітуляції. Він рушив на Дебрецен, але був зупинений Перцелем біля Сольнока й Абоні. Кошут призначив Генріка Дембінського командувачем замість Гергея і розпочав стратегічний контрнаступ, але був розгромлений поблизу Капольни. Віндішгрец наказав Єлачичу рушити на Ясфеньсару. 4 квітня Дьордь Клапка атакував його, але біля Тапіобічке Єлачичу вдалося його відкинути. 5 квітня Дам'янич знову взяв Сольнок. Єлачич отримав новий наказ — відійти від Ясфеньсару і рушити до Геделле. 2 квітня Єлачич зустрів Дам'янича біля Тапіобічке й зазнав поразки. 6 квітня Віндішгрец разом з Єлачичем зазнав серйозної поразки біля Ішасега й відступив у передмістя Пешт-Буди.

Після поразки граф Віндішгрец був знятий з посади головнокомандувача і замінений спочатку генералом Вельденом, потім Хайнау. Єлачич отримав наказ зібрати розпорошенці війська в південній Угорщини та організувати армію. Ця армія, що складалася з 15 800 піхотинців, 5 100 кавалеристів і 74 гармат, негайно вирушила в Есек (зараз Осієк). Під час цього маршу на південь Єлачич змушений був очищати регіон від повстанців, особливо в Печі. В результаті низки невдалих рішень армія Єлачича не спромоглася з'єднатися з імператорською і була вимушен перейти до оборонних дій.

Битви у Славонії[ред.ред. код]

У травні 1849 року Єлачич попрямував з Есека у Вуковар, Уйлакі (зараз Ілок) і далі. Він перебував у складному становищі, оскільки австрійці звернулися по допомогу в придушенні повстання угорців до Російської імперії, через що Єлачич почав втрачати підтримку центральної (австрійської) влади. Його військам не вистачало одягу, озброєння і провізії, крім того, холера забрала життя багатьох його солдатів.

Сербські війська під командуванням Кузмана Тодоровича змушені були здати угорцям ряд стратегічних пунктів. Угорці захопили Петроварадин, де війська запаслися продуктами, оскільки місцеве населення підтримало Угорську революцію. У квітні Мор Перцель захопив Сенттамаш, обійшов Петроварадин і розгромив Тодоровича, тому зміг захопити Панчову і врешті-решт разом з Бемом захопив район Темешкез.

Єлачич, відрізаний від постачання, зміцнював свої війська для оборони і вів невеликі бої у Славонії. Обози з провізією від Австрійської імперії застрягли біля Саланкемена (зараз Сланкамунд). У червні він вирішив прориватися і попрямував до лінії Зомбор-Дунафельдвар. Під час цього походу, 6 червня, Перцель напав на нього поблизу Каті (Кач) та Жаблі (нині Йозефсдорф у Австрії). Єлачич розбив Перцеля і рушив уперед, але не зміг захопити Уйвідек (сьогодні Нові-Сад).

24 червня він успішно зайняв Обече, проте місто було відбито угорцями 28 червня. Таким чином, Єлачич не зміг вибити угорські війська з Бачки.

Після падіння Темешвара (тепер Тімішоара, Румунія) Єлачич приєднався до військ Хайнау, і після закінчення революції вирушив до Відня, щоб обговорити реорганізацію Хорватії, Славонії і прикордонних регіонів.

Після революції[ред.ред. код]

Після відновлення миру Єлачич повернувся до Хорватії, де його зустріли як національного героя і рятівника вітчизни. Він отримав від Франца Йосифа медаль ордена Марії Терезії та хрест Ліпотського ордена. 24 квітня 1854 року він отримав титул графа Єлачича Бужимського. Також Єлачич отримав медалі від російського царя, саксонського короля, ганноверського короля і пармського герцога.

Суперечлива репутація[ред.ред. код]

Пам'ятник Єлачичу в Загребі (скульптор Антон Домінік Фернкорн).

Прийнята після придушення повстань нова конституція Австрійської імперії позбавила місцеві органи в Угорщині політичної влади, однак це обмеження торкнулося і Хорватії, незважаючи на її лояльність під час військових дій (тобто Сабор був розпущений). Попри це, бан Єлачич ратифікував нову Конституцію 1849 року і продовжував забороняти різні газети, що публікували антиавстрійські статті.

У 1851 році, коли барон Александр фон Бах став правителем Угорщини, Єлачич працював під його керівництвом і не протидіяв германізації Хорватії. Він залишався на посаді хорватського бана до самої смерті в 1859 році в Загребі.

В останні роки свого життя і навіть пізніше Єлачич був відносно непопулярною постаттю у середовищі таких відомих політиків-прихильників незалежності Хорватії, як, наприклад Анте Старчевич, а також серед людей, які зазнали втрат через військової компанії. Особа Єлачича є дотепер вкрай негативно забарвленою і в Угорщині, як одного з головних винуватців придушення революції. Однак у сучасній незалежній Хорватії Йосипу Єлачичу віддають таку ж шану, як і його тогочасним критикам — «батькові Хорватії» Анте Старчевичу та неформальному лідерові хорватів до 1928 року Степану Радичу.

Після смерті[ред.ред. код]

Центральна площа столиці Хорватії Загреба носить ім'я бана Йосипа Єлачича починаючи з 1848 року, розкішний пам'ятник національному героєві був споруджений на ній у 1866 році. Спершу статуя вказувала шаблею у бік давнього ворога Хорватії — Угорщини, але нині фігуру бана повернуто так, що шабля показує в протилежний бік.

Патріотична пісня «Повстань, бан!» (хорв. Ustani bane!) була написана на честь Єлачича.

Портрет Єлачича зображений на хорватської банкноті в 20 кун.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]