Йосиф Добровський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосеф Добровський, портрет роботи Яна Вілімека (1884)

Йо́сеф Добро́вський (Josef Dobrovský; *17 серпня 1753 — †6 січня 1829, Брно) — чеський славіст, вважається першим визначним слов'янським філологом, який заклав основи наукової славістики, визначив коло актуальних ще й зараз проблем: порівняльне дослідження слов'янських мов, виникнення слов'янського письма і його подальший розвиток.

Біографія[ред.ред. код]

Йосеф Добровський народився поблизу Раабе (Дьйору) в Угорщині, де служив його батько, вахмістр драгунського полку австрійської армії Якуб Доубравскій. Рідною мовою Йосефа (який отримав прізвище Добровський внаслідок помилки в документах) була німецька. Сім'я часто переїжджала з міста у місто в зв'язку з новими призначеннями батька. Добровський навчався у німецькій школі в Бішофтейніце (Горшовского тину), де познайомився з чеською мовою. Навчився вільно нею розмовляти з 10-річного віку. З 1763 навчається у августинські гімназії в місті Дойчброд (Німецький Брід, нині Гавлічкув Брід), потім вчився у єзуїтів у Клаттау (Клятови) у 1767 - 1769 і на філософському факультеті Празького університету з 1769. В університеті привернув увагу викладачів успіхами у богословських дисциплінах і умінням брати участь у дискусіях. У 1772 в Брюнні вступив у новіціат ордена єзуїтів, готуючись вирушити місіонером в Індію, але вже у 1773 буллою Климента XIV орден був розпущений, і Добровський повернувся до Праги, де продовжив навчання вже на богословському факультеті.

Закінчивши університет, довгий час (1776-1786) був вчителем математики і філософії у дітей празького мецената і прихильника ідей Просвітництва, президента чеського губернаторіума графа Бедржіха Яна Ностіца. У цей період (з 1779) під впливом іншого частого гостя Ностіца, Франца Пельцля, Добровський зайнявся дослідженням чеських старожитностей і літератури. Потім призначений віце-ректором семінарії в Градіще (нині частина Оломоуца), Моравія. У 1786 прийняв священнцький сан, а у 1789 став ректором. Добровський брав участь у суперечках про становище духовенства, про целібат і був прихильником церковно-правових реформ Йосипа II.

Але знову його духовна кар'єра швидко урвалася з-за зовнішніх причин: у 1790 у всій монархії Габсбургів указом Леопольда II семінарії були закриті, і Йосеф Добровський повернувся у празький будинок Ностіца, займаючись приватним викладанням і науково-громадською роботою. У 1792 празьке Королівське товариство науки відправило його для збору і вивчення слов'янських рукописів, викрадених з Праги шведами під час Тридцятилітньої війни, у Стокгольм, Або, Петербург і Москву. Вчений відвідав на зворотному шляху також Варшави і Краків.

Меморіальна дошка на будинку в Брно, де помер Добровський.

За короткий період перебування в Росії Добровський зміг ознайомитися приблизно з 1000 стародавніми рукописами. Працював у бібліотеках Петербурзької академії наук, монастиря Олександра Невського, у збірках Святійшого Синоду (куди за указом Катерини II у 1791 були зібрані стародавні рукописи з монастирів всієї Росії) і в приватних колекціях, у тому числі в московському збірках графа А. І. Мусіна-Пушкіна. Опублікував звіт про шведсько-російської відрядженні: «Litterarische Nachrichten von einer Reise nach Schweden und Russland» (1795).

У тому ж 1795 у психічне здоров'я Добровського похитнулося, під час загострення хвороби він спалив кілька рукописів, у тому числі свій словник лужицьких мов. Граф Ностіц поселив свого друга в невеликому особняку у Ліхтенштейнського палацу - так званому будинку Добровського (в 1947 перед будівлею поставлений пам'ятник вченому). До 1803 Добровський повністю видужав. Надалі він жив у Празі приватно де безуспішно сподівався на посаду професора, або в замках Ностіца та іншого приятеля, аристократа Чернина, однак продовжував активну наукову діяльність. У 1828 поїхав у Брно, захворів там і помер.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Чеський мовознавець Йозеф Добровський був засновником нової славістики. Ученого, котрий своєю діяльністю дав поштовх розвиткові слов'янського мовознавства не лише у Чехії, а й далеко за її межами, нині гідно називають «патріархом словянської філології».

Добровський перший почав досліджувати лексику церковних книг, зіставляючи словникові відповідники старослов'янських текстів з лексикою живих слов'янських мов. Але для багатьох слів такі паралелі не зазначені, очевидно, тому, що дослідник не знайшов їх, бо користувався пам'ятками пізніших списків, лексика яких значно відрізняється від лексики старослов'янських пам'яток X — XI ст.

Уже в першій своїй праці «Історія чеської мови та літератури» (1792) вчений викладає не лише проблеми, пов'язані із чеською мовою, а й загальні слов'янські проблеми. Дослідник твердо переконаний, що всі слов'янські мови близько споріднені між собою, але разом із тим і вважає, що розбіжності між окремими слов'янськими мовами існували вже з найдавніших часів.

Ще в 1792 р. Й.Добровський виділив дві групи слов'янських мов — південно-східну і північно-західну. До першої він відніс російську, старослов'янську, сербську, хорватську, словенську, до другої — чеську, словацьку, лужицьку, польську. Ознаками південно-східної групи, на думку науковця, є префікси раз-, из- (разум, здати), епентеза -л- (корабель, земля), -щ-, -ч- (мощи, мочи), сполуки -зв-, -цв- (звезла, цвіт), слова пепел, птица, десница. До ознак північно-західної групи вчений відносив префікси роз-, ви- (розум, видати), вставку -д- (садло), -ц- (моци), сполуки -гв-, -кв- (гвезда, квет), слова попел, птак, правица.

У Відні 1822 р. вийшла праця Й. Добровського «Основи давнього наріччя слов'янської мови», яка була перекладена на російську мову і видана під назвою «Грамматика язьжа славенского по древнему наречию». У цій праці автор зібрав великий фактичний матеріал переважно з рукописів. Але він не згрупував його за періодами, тому факти, взяті з пам'яток різних епох і зведені разом, створили картину якоїсь ідеальної слов'янської мови, котру не можна віднести до того чи іншого часу. Ще однією хибою цієї праці є неісторичний підхід до пам'яток.

Цінність досліджень Й. Добровського полягає і в тому (зараз воно має лише історичне значення), що він навів зіставлення церковнослов'янської лексики з лексикою живих слов'янських мов, вперше подав системний аналіз граматики власне старослов'янської мови, визначив її південнослов'янську мовну основу, зробив аналіз особливостей старослов'янської фонетики і орфографії, описав словотвір, морфологію, синтаксис.

Недоліком у працях славіста є те, що він вважає глаголицю пізнішою переробкою кирилиці, що її здійснили далматинські священики для збереження слов'янського письма від переслідувань збоку католицького духовенства (ця теорія була пізніше спростована). Славіст Едвард Кінан вважав Домбровського автором "Слова о полку Ігоревому", а, відтак, і саме "Слово..." - підробкою.

Вивчаючи старослов'янське письмо, Й Добровський написав працю, спеціально присвячену глаголиці,— «Глаголиця» (1807).

Крім історико-філологічних вишукувань, займався також ботанікою (Entwurf eines Pflanzensystems nach Zahlen und Verhältnissen, 1802).


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Edward L. Keenan: Josef Dobrovsky and the Origins of the Igor' Tale. In: Harvard Series in Ukrainian Studies. Harvard University Press, Cambridge MA 2004, ISBN 978-0-916458-96-6 ((англ.)).
  • Milan Machovec, Karel Trinkewitz: Josef Dobrovský. Akropolis, Praha 2004, ISBN 80-7304-045-X (чеськ.)
  • Чепа М.-Л.А. До проблеми ігнорування етнопсихологічної дистанції в культурно-історичних дослідженнях. режим доступу http://rechi-branni.narod.ru/htm/stattia_01.htm.