Йоффе Адольф Абрамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Адольф Йоффе
Ім'я при народженні рос. Адольф Абрамович Иоффе
Народився 10 (22) жовтня 1883(1883-10-22)
Сімферополь, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер 17 листопада 1927(1927-11-17) (44 роки)
Москва, РРФСР
·вогнепальне поранення
Поховання Новодівичий цвинтар
Громадянство Російська імперія
Національність єврей
Діяльність дипломат, революціонер, політик
Alma mater HU Berlin і Гімназія № 1 ім. К.Д.Ушинського у Сімферополі
Знання мов російська[1]
Заклад МДУ
Членство Всеросійський центральний виконавчий комітет
Посада Член Всеросійської ради[d] і Ambassador of the Soviet Union to the Republic of Chinad
Партія КПРС
Конфесія атеїзм
Діти Йоффе Надія Адольфівна

Йоффе Адольф Абрамович (10 (22) жовтня 1883(18831022), Сімферополь, Таврійська губернія, Російська імперія — 17 листопада 1927, Москва) — російський революційний діяч, радянський партійний діяч і дипломат єврейського походження[2]. Кандидат у члени ЦК РСДРП(б) у серпні 1917 — березні 1919 року. Член Вузького складу ЦК РСДРП(б) з серпня по жовтень 1917 року, секретар ЦК РСДРП(б) з 6(19) серпня 1917 по 8 березня 1918 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині єврейського купця. Навчався на медичному факультеті Берлінського (з 1903 по 1904 рік) та на юридичному факультеті Цюрихського університету (з 1910 по 1912 рік). Працював лікарем.

Революційна діяльність[ред. | ред. код]

Від кінця 1890-х років брав активну участь у соціал-демократичному русі. У 1900 році став членом РСДРП (меншовиків).

Брав участь у революційних подіях 1905 року в Севастополі та Одесі. Декілька разів був заарештований.

У 1906—1907 роках — член Закордонного бюро ЦК РСДРП. У 1908—1912 роках разом із Левом Троцьким видавав газету «Правда» у місті Відні (Австро-Угорщина).

У 1912 році був заарештований в Одесі та відправлений на заслання до Тобольської губернії. Потім був засуджений до каторжних робіт в Єнісейській губернії. У березні 1917 року амністований, повернувся із заслання, належав до «міжрайонців» РСДРП.

На VI з'їзді РСДРП (б) в 1917 році Адольфа Йоффе було прийнято до партії більшовиків та включено до складу ЦК РСДРП(б).

У 1917 році — депутат Петроградської ради, гласний Петроградської міської думи, учасник Демократичної наради, член Передпарламенту.

Під час жовтневого перевороту був членом Петроградського Військово-революційного комітету.

Політична та дипломатична діяльність в РРФСР та СРСР[ред. | ред. код]

Входив до складу радянської делегації під час Берестейських переговорів. З квітня по листопад 1918 року був повноважним представником РРФСР в Берліні. 5 листопада 1918 року висланий із Берліна за підготовку комуністичного повстання.

У 1919—1920 роках — член Ради оборони Української СРР. У травні — серпні 1919 року — народний комісар державного контролю Української СРР.

У 1920 році очолював радянську делегацію на переговорах з Литвою, Латвією та Естонією. У 1921 році був членом радянської делегації на перемовинах із Польщею.

З серпня 1921 року був представником ВЦВК і РНК РРФСР у Туркестані, Бухарі та Хорезмі, заступником голови Туркестанської комісії ВЦВК і РНК РРФСР, заступником голови Туркестанського бюро ЦК РКП(б).

У 1922 році був членом радянської делегації на Генуезькій конференції.

6 липня 1922 — 3 червня 1923 року — дипломатичний представник Російської РФСР у Китаї, голова делегації на переговорах із Японією. Через важку хворобу виїхав до Москви.

У 1924 році — заступник повіреного у справах СРСР у Великій Британії.

12 грудня 1924 — 19 червня 1925 року — повноважний представник СРСР в Австрії.

У 1925 — листопаді 1926 року — член президії Державної планової комісії при Економічній Нараді РРФСР.

У червні 1925 — 17 листопада 1927 року — заступник голови Головного концесійного комітету СРСР.

З 1925 року належав до троцькістської опозиції, був одним із її керівників. 17 листопада 1927 року покінчив життя самогубством у Москві.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Czech National Authority Database
  2. КТО ТАКОЙ АДОЛЬФ ИОФФЕ?. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2015.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]