Йохан-Карл Вільке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Йохан Карл Вільке)
Перейти до: навігація, пошук
Йохан-Карл Вільке
Johan Carl Wilcke.jpg
Літографія
Народився 6 вересня 1732(1732-09-06)
Вісмар
Помер 18 квітня 1796(1796-04-18) (63 роки)
Стокгольм
Громадянство Швеція Швеція
Галузь наукових інтересів Фізика
Alma mater Ростокський університет
Вчене звання професор
Відомий завдяки: Електрофор

Йо́хан-Ка́рл Ві́льке (швед. Johan Carl Wilcke; 6 вересня 1732(17320906) — 18 квітня 1796) — шведський фізик.

Життя[ред.ред. код]

Вільке народився у Вісмарі в родині священника, який 1739 був призначений другим пастором Німецької церкви у Стокгольмі. Він пішов у Німецьку школу у Стокгольмі та був зарахований до Уппсальського університету у 1749 році. Декілька років, починаючи з 1751, провів мандруючи за кордоном і отримав ступінь магістра в Ростокському університеті у 1757 році[1], після публікації дисертації на тему De electricitatibus contrariis (пер. з лат. Протилежні електроенергії). У 1759 році він став першим лектором з експериментальної фізики у Шведській королівській академії наук. Ця посада була створена завдяки пожертві від багатого купця Себастьяна Тама та одного з членів академії. Він став титульним професором у 1770 та постійним секретарем Академії наук у 1784. Вільке помер у Стокгольмі у 1796 році.

Дільність[ред.ред. код]

Двома основними напрямами наукових досліджень Вільке були електрика та теорія теплецю.

У 1757 році він виконав ряд дослідів із лейденською банкою. У 1758 спостерігав поляризацію діелектриків. У 1762 запропонував один з різновидів електростатичного генератора, який фактично являв собою першу версію електрофору. Даний прилад отримав свою нинішню назву і був в подальшому популяризований Алессандро Вольта у 1775 році[2][3]. Цей винахід зіграв важливу роль на перших етапах розвитку наук про електрику. 1766 року Вільке створив першу карту магнітного нахиляння. Незалежно від А. Бругманса у 1778 висунув двохрідинну гіпотезу магнетизму.

У 1772 році Вільке виконав перші виміри теплоємностей твердих тіл і вирахував приховану теплоту льоду. Цього ж року здійснив перевірку формули температури суміші, повторивши досліди Ріхмана. Ним було запропоновано два підходи до вимірювання теплоємностей — метод змішування та метод, заснований на розтопленні льоду досліджуваним нагрітим тілом. Саме Вільке ввів у вжиток поняття «водяний еквівалент». В цілому, його внесок у даному напрямку сприяв створенню правильних уявлень про фізичний зміст калориметричних понять.

У 1789 році Вільке був обраний членом Лондонського королівського товариства[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дивись запис Johan Carl Wilcke у кадастровому порталі Ростоку
  2. Pancaldi, Giuliano (2003). Volta, Science and Culture in the Age of Enlightenment. Princeton Univ. Press. , p.73
  3. Для додаткової інформації про дослідження Вільке властивостей електрофору (або 'відкритого конденсатору'), дивись:
    • Joh. Carl Wilcke (1762) «Ytterligare ron och forsok om contraira electriciteterne vid laddningen och dartil horande delar» (Additional findings and experiments on the opposing electric charges [that are created] during charging, and parts related thereto) Kongliga Svenska Vetenskaps Academiens Handlingar (Proceedings of the Royal Swedish Science Academy), vol. 23 , pages 206-229, 245–266. Reprinted in German as: Joh. Carl Wilcke (1765) «Fernere Untersuchung von den entgegengesetzten Elecktricitaten bei der Ladung und den dazu gehorenden Theilen» (Further investigation of the opposing electric charges [that are created] during charging and the parts belonging thereto), Der Konigliche schwedischen Akademie der Wissenschaften, Abhandlungen aus der Naturlehre, … , vol. 24, pages 213–235, 253–274.
    • J.L. Heilbron, Electricity in the 17th and 18th centuries: A study of early modern physics (Berkeley, California: University of California Press, 1979), pages 418 — 419.
  4. «Library and Archive catalogue». Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2012 -02-26. 

Посилання[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]