Кава та сигарети (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кава та сигарети
Coffee and Cigarettes
Coffee-And-Cigarettes.jpg
Жанр Комедія
Режисер Джим Джармуш
Сценарист Джим Джармуш
Оператор Фредерік Елмс
Мова  Англійська
Країна  США США
Рік  1986-2007

«Кава та сигарети» (англ. Coffee and Cigarettes)— короткометражний чорно-білий фільм, що містить 11 чудових комедійних новел за участю геніальних акторів, шоуменів і музикантів, зняті за 17 років творчості винятковим американським режисером Джимом Джармушем (" Пес-Привид: Шлях самурая", "Мрець", "Ніч на Землі", "Містичний поїзд"), лідером американського авторського кіно, стали брильянтами в його витонченому кінематографічному шедеврі "Кава й сигарети". Попиваючи каву і покурюючи сигарети, герої його незрівнянних історій говорять про все і ні про що, сперечаються до божевілля, жартують один над одним, роблять глибокодумні висновки й травлять найнесусвітніші байки, підкреслюючи унікальну здатність режисера - дивитися на повсякденний світ із незвичайної точки зору.

Історія створення[ред.ред. код]

Фільм - збірка з одинадцяти новел, причому почалося все з короткометражки, яка спочатку так і називалася - "Кава і сигарети" (у повному фільмі - "Дивно, що ми зустрілися"), в якій грали Роберто Беніньї і Стівен Райт. Саме там Джармуш використав той прийом, на якому потім були побудовані всі новели фільму: чорно-біле зображення, скатертина в клітину, кава і сигарети, обов'язковий вид зверху, що показує рух "шахових фігур" - чашок кави, попільнички, предметів на столі і нервових рук учасників бесіди, - ну і двоє (іноді троє) людей, які про щось розмовляють. В основному про дрібниці. Тому що слова мало що означають. Важливі інтонації, погляди, рухи рук.

Джим Джармуш знімав цей фільм протягом 17 років, з 1986 по 2003. Режисер вигадав прийом з відомими людьми - в основному акторами, - які беруть участь у цих короткометражках під своїми реальними іменами і грають фактично самих себе, хоча Джармуш може змусити їх виступити в ролі офіціантів, розповідати про себе дивні речі або взагалі роздвоїтися, як в епізоді "Кузини".

Перша короткометражка мала успіх, але головне - Джармушеві дуже сподобалася ця ідея: зводити людей (особливо знаменитостей) за кавою з сигаретами і знімати маленьку замальовку про те, як вони базікають за столом, нервують, відчувають незручність, вимовляють дурні фрази і раптом різко зриваються з місця, коли придумують привід піти.

Тому в 1989 році Джармуш зняв другу короткометражку - "Кава і сигарети: мемфіська версія" ( у великому фільмі - "Близнюки"), в якій за столом розмовляли двійнята - брат з сестрою (до речі, це брат і сестра режисера Спайка Лі), а в якості офіціанта прислужував Стів Бушемі, який розповів їм історію про брата-близнюка великого Елвіса.

У 1993 році з'явилася третя новела - "Кава і сигарети: десь у Каліфорнії" (у повному фільмі - "Десь у Каліфорнії" ), в якій за столом у маленькому придорожньому шинку зустрілися Іггі Поп і Том Вейтс. Ну, просто зустрілися поговорити про те про се. Два відомих (для деяких - великих) музиканта. Говорити їм, загалом, не було про що, вони пили каву, курили сигарети, хоча обидва кинули, і вичавлювали з себе всяку нісенітницю. Виглядало це дивовижно. Тому що це був Іггі Поп, і треба було бачити його погляд, коли увійшов Вейтс і коли Вейтс відмовився розмовляти з приводу барабанщика, - і тому що це був Вейтс, і треба було бачити також, як він злодійкувато озирнувшись після відходу Попа, стягнув ще одну сигаретку з пачки і прийшов у стан цілковитої нірвани.

Якщо не розуміти, хто це такі, - ну, напевно, тоді й не буде зрозуміло, в чому краса цієї новели. Фраза Вейтса, який подивився список композицій у музичному автоматі: "Твоїх пісень, між іншим, тут теж немає" - це просто блиск! До речі, ця короткометражка в 1993 році завоювала "Золоту пальмову гілку" в Каннах і приз на кінофестивалі у Варшаві.

Решта новел окремо не випускалися, Джармуш їх знімав у різні роки спеціально для великого фільму. Сюжети там насправді досить різноманітні. Незважаючи на те що в більшості короткометражок за столом сидять родичі - брати та сестри, - це не просто звичайна балаканина за кавою і сигаретами. Деякі новели являють собою фактично закінчені сюжети.

Новели[ред.ред. код]

Strange To Meet You[ред.ред. код]

Ця частина була знята в 1986 році, Роберто Беніньї і Стівен Райт ведуть діалог про своє життя. Обоє не дуже задоволені зустріччю і сильно нервують. Щоб скоріше піти, Роберто погоджується піти замість Стівена до стоматолога.

Twins[ред.ред. код]

Запис 1989 року. Хороший близнюк (Joie Lee) і Злий близнюк (Cinqué Lee) сидять за столиком кафе, до них підходить офіціант (Стів Бушемі) - і розповідає свою теорію про злого близнюка Елвіса Преслі.

Somewhere In California[ред.ред. код]

Епізод знятий в 1993 р. Музиканти Іггі Поп і Том Вейтс, що грають самих себе, зустрічаються в барі і під каву викурюють по цигарці в честь того, що кинули палити. Паралельно вони ведуть діалог про музику в місцевих барах. Том Вейтс розповідає про те, що йому довелося прямо на узбіччі дороги прооперувати постраждалого. Іггі згадує , що нещодавно почув дуже талановитого барабанщика, і пропонує Тому запросити барабанщика в свою групу, щоб трохи поліпшити свою музику. Том сприймає це як образу своєї творчості.

Those Things'll Kill Ya[ред.ред. код]

Joe Rigano і Vinny Vella сидять в барі, і звинувачують один одного в нездоровому способі життя. Іноді їх розмову перериває онук Vinny - Vinny Vella Jr.

Renée[ред.ред. код]

Renée French, яка грає сама себе, п'є каву і читає журнал про зброю. EJ Rodriguez, який грає офіціанта, запитує дозволу додати ще кави і одночасно доливає трохи в чашку. Рене Френч висловлює жаль відносно його вчинку, оскільки кава була правильного кольору, смаку і правильної температури. Родрігес робить ще кілька спроб бути корисним, але всі вони відхиляються.

No Problem[ред.ред. код]

Старі друзі Алекс Дескас і Ісаак де Банколе зустрічаються в барі. Ісаак дуже давно не бачив Алекса і не очікував запрошення, тому він вирішив, що у одного виникли якісь проблеми. Весь діалог Ісаак намагається з'ясувати, що ж сталося з Алексом, який в свою чергу намагається переконати Ісаака, що у нього все нормально. Весь діалог супроводжується все тими ж кавою і сигаретами. В очікуванні зустрічі і після неї Алекс Дескас кидає кістки, і у нього постійно випадає дубль.

Cousins[ред.ред. код]

Кейт Бланшетт грає саму себе і незнамениту кузину Шеллі. Шеллі заздрить популярності своєї кузини, а та в свою чергу намагається розбити цю перепону між ними. Щоб хоч як-небудь показати свій інтерес до життя кузини, Кейт цікавиться особистим життям Шеллі, яка розповідає про свого нового хлопця - Лі (що є відсиланням на розповідь Іггі Попа про барабанщика) . Під час розмови вони п'ють каву, куріння в готелі не дозволяється, хоча Шеллі дізнається про це від офіціанта - Майка Хогана, тільки лише коли йде Кейт.

Jack Shows Meg His Tesla Coil[ред.ред. код]

Джек Уайт і Мег Вайт, які грають самих себе, п'ють каву. Джек приніс з собою в бар котушку Тесла, яку, за його словами, він сконструював і змайстрував сам. Після невеликого діалогу та короткого екскурсу в біографію Ніколи Тесли, Джек вимовляє фразу: «Земля - провідник акустичного резонансу», - і вмикаає котушку. Попрацювавши трохи зі стандартним специфічним звуком, вона починає диміти і вимикається. Кухар Синк Лі дає свій коментар cтосовно того, що трапилося, за що отримує лайку з боку Джека . Міркуючи про те, що ж могло піти не так, Мег висловлює свою теорію, погодившись з якою Джек відвозить котушку додому.

Cousins[ред.ред. код]

Два актора Альфред Моліна і Стів Куган, які грають самі себе, п'ють чай. З початку діалогу Стів виступає в ролі більш популярного актора. За час діалогу Альфред пояснює свою теорію про те, що він і Стів - кузени. Стів сприймає цю ідею як безглузду, і шукає привід піти. Але становище змінюється після того, як Альфреду дзвонить його хороший друг Спайк Джонз, який є кумиром для Стіва.

Delirium[ред.ред. код]

Репери GZA і RZA з Wu-Tang Clan, які грають самих себе, сидять в невеликому кафе і п'ють натуральний трав'яний чай. До них підходить офіціант Білл Мюррей, з яким вони проводять бесіду про шкоду кофеїну і нікотину. Білл Мюррей просить про те, щоб вони не розповідали нікому, що бачили його тут, після того як GZA і RZA розповідають йому про методику лікування його кашлю.

Champagne[ред.ред. код]

Білл Райс і Тейлор Мід, які грають самі себе, влаштовують невеликий перекур за чашкою кави. Занурившись в ностальгічні спогади, вони чують пісню яка доноситься невідомо звідки «Ich bin der Welt abhanden gekommen» Густава Малера у виконанні Джанет Бейкер. Білл Райс говорить фразу Джека Уайта :«Земля - провідник акустичного резонансу», яка швидше за все була спеціально введена для створення сюжетної зв'язку між цими двома епізодами.

Цитати[ред.ред. код]

Лос-Анджелес — чудове місто, щоб його відвідати, і ще краще, щоб його покинути.


Ти витрачаєш цілий статок, щоб великі тютюнові компанії ставали багатшими, а потім у тебе буде рак, і потім ці чортові лікарі і лікарні зможуть розбагатіти на цьому, і могильники теж. І все тому, що ти хочеш курити, як чортів ідіот.


— Елвіс одного разу сказав: «Єдине, що чорні можуть зробити для мене – почистити моє взуття». — Я не думаю, чтоо король рок-н-роллу міг сказати таке. Напевно, це був його злий близнюк.


Але якщо ми вже кинули, то можемо дозволити собі по одній, чи не так?


- Давай прикидатися, що ця кава - шампанське. - А навіщо нам це робити? - Ну, щоб святкувати життя. Знаєш, як це багаті і витончені люди роблять, класні люди. - Я віддаю перевагу каві, каві простого робітника. - Ти так провінційний, Білл! Знаєш в чому твоя проблема? - У чому? - У тебе немає радості в житті.


Кава і сигарети - це комбінація...

Критика[ред.ред. код]

В цілому стрічка побудована з урахуванням усіх стилістичних прийомів і «примочок» справжнього арт- хауса. Картина сконструйована за образом і подобою всіх, створених раніше, фільмів Джармуша: «Більш дивно, ніж в раю» (1984), «Поза законом» (1986), «Ніч на Землі» (1991), «Мрець» (1995) і ін. Сила думки є домінантою над силою «матерії» у вказаних вище фільмах. На питання, що первинне, а що вторинне: ідеальний світ або матеріал, ідея чи матерія, відповідь однозначна - думка, ідея.

Всі фільми Джармуша повні філософського початку та символізму. «Кава і сигарети» не є винятком. Це на сто відсотків авторський, арт- хаусний фільм, суть якого лежить набагато глибше, ніж може здатися звичайному глядачеві. У сатиричній манері за чашкою кави і сигаретою автор намагається поговорити про моменти життя, які оточують нас щодня, але яких ми практично не помічаємо, про «дрібниці» життя, які чомусь для більшості з нас є одночасно і головною проблемою і сенсом всієї нашої короткометражної життя. Йдеться про нескінченне прагнення людини до багатства, влади і безсмертя. У даному випадку доречно було б згадати фільм «Ніч на Землі», у п'ятій частині якого (таксі в місті Гельсінкі) режисер Джим Джармуш точно дає зрозуміти, що є справжня проблема, що є трагедія. Він ніби кричить: «Стоп! Досить!». Сенс життя не в кількості банкнот в твоєму гаманці, а в кількості близьких тобі людей, в любові, яку ти відчуваєш до них. «Життя є любов» - немов цитуючи Біблію, говорить Джармуш.


Рецензії[ред.ред. код]

1)[ред.ред. код]

Культ - дуже цікава штука. З одного боку, він готовий пробачити його власникові досить багато, в силу своєї суті, а з іншого боку, навпаки, покладає навіть на самий несерйозний проект відповідальність великих очікувань. Джим Джармуш випустив на екрани фільм, що складається з короткометражних новел, які він знімав протягом сімнадцяти років, і деякі з яких вже були представлені публіці на кінофестивалях (зокрема новела «Одного разу в Каліфорнії» з Томом Вейтсом і Іггі Попом у головних ролях, вже встигла побувати на Каннському кінофестивалі в 1993 році, більше того, завоювала там нагороду за кращий короткометражний фільм). По суті справи, це home video, до чого деякі особливо в'їдливі глядачі вже встигли причепитися - мовляв, несерйозно такому режисерові як Джармуш випускати в прокат балаканину своїх друзів за чашкою кави, в клубах тютюнового диму. Але ж, відома справа, причепитися можна до чого завгодно, при цьому, не помічаючи нічого крім власного обурення. Звичайно, можна так уже дорікнути режисера в тому, що всі одинадцять новел ні чим між собою не пов'язані, окрім як пачкою сигарет та парою чашок кави. Але, це зовсім не знецінює їх, і навпаки, дає глядачеві можливість зробити це самому, з'єднавши в той чи інший ланцюжок. Та й чи так це важливо? Про такі речі слід міркувати, якщо фільм знятий відверто погано, актори грають посередньо, коли тільки й залишається, як намагатися вишукати світлу пляму на темному тлі, наприклад, в філігранній композиції, щоб тим самим, хоч якось реабілітувати картину у власних очах. Але це інший випадок. «Кава і сигарети» - втілення авторської шизофренії та акторського роздвоєння особистості. Герої картини, в основному друзі Джармуша, почасти грають самих себе, а почасти доповнюють ці образи, перевтілюючись, хто під лікаря (Том Вейтс), ну, а хто і в офіціанта (Білл Мюррей і Стів Бушемі). Це сплетіння абсурду, комічності і безглуздості воєдино. Чим інтенсивніше підходити до розплутування цих тонких ниток, тим цікавіше. Знову ж, є й інша сторона медалі - тим, кому не знайомі імена Кейт Бланшет або Альфреда Моліни, музика Тома Вейтса, Іггі Попа або White Stripes, або ж «День Сурка» з Біллом Мюрреєм у головній ролі, цей фільм може здатися трохи нудним. Можливо, вони просто не зможуть повною мірою насолодитися чудовими перевтіленнями цих відомих акторів і музикантів, але навіть і без цього цим фільмом можна насолоджуватися чисто естетично, занурюючись в чорно-білий нікотиновий світ з присмаком кофеїну, немов спостерігаючи за подіями з-за сусіднього столика кафе.

2)[ред.ред. код]

Кофеїн і нікотин відносяться до групи психостимуляторів, поряд з кокаїном; це група препаратів, якими людство пригощає себе, забезпечуючи «стимуляцію вищих психічних функцій, швидко знімають втому, сонливість, загальмованість, млявість, підвищують працездатність. Загальною властивістю препаратів цієї групи є здатність викликати наркотичну звикання і пристрасть»... Навіщо і чому людство так нещадно стимулює себе? Стимулює до тремтіння в руках (як у першій новелі). Спільний прийом цих стимуляторів зробився традиційним приводом для зустрічей та спілкування. Чомусь по ходу фільму градус стимуляторів, як і кількість чокань і неадекватності знижується. У першій новелі герої позамежні, які примудрилися об довбатися навіть такими легкими наркотиками, як кава і сигарети. А з якогось моменту у фільмі герої починають відмовлятися від кави: спочатку це робить англієць, який п'є традиційний чай, а самими здоровими в цьому плані виявляються репери, які розмірковуючи про шкоду кави, єдині з усіх, не на словах, а на ділі відмовляються від нього і п'ють трав'яний чай. Химерно: найбільш відв'язні і неформальні люди краще за всіх піклуються про свій спосіб життя. Вже не перший раз у Джармуша найбільш здоровими в моральному і психічному плані виявляються саме простодушні негри з передмістя. Дивно, але чим більше стимуляторів, тим менш душевні й бажані зустрічі, люди поспішають розбігтися, обтяжуються один одним. Живі мерці, вони штучно, без приводу порушені (у деяких це збудження почасти носить сексуальний характер), роблять різкі рухи, ведуть нічого не значущі бесіди, підтакують і погоджуються, і при цьому поглядають так дивно багатозначно один на одного... ніби хочуть запитати: ти насправді вважаєш, що це важливо або тільки прикидаєшся, але запитати вголос не вирішуються... Родинні зв'язки для цих людей малозначимі - кузини і кузени обтяжені один одним; але набагато привабливішою для них виявляється користь, яку вони можуть отримати з даного знайомства. Чому камера періодично показує нам чашки зверху? Що означає цей погляд? Акцент на каву? Погляд зверху, як бажання або заклик зрозуміти вищий сенс того, що відбувається. Хтось зверху дивиться на каву, саме на каву. Чим викликаний такий інтерес до кави? Чашки з кавою з їх вищим сенсом стають головними дійовими особами в кіно. Який вищий символічний зміст несе в собі кава? Раніше була кава і пиріг, тепер - кава і сигарети. Продукти N1 для живих мерців. Покоління «кави і сигарет» - це живі мерці, яким пиріг вже не потрібен. Втім, мерці у Джармуша завжди такі милі. Він нас любить, чомусь. І тому йому з нами затишно.

P.S. Джармуш здається мені втіленням душі, яка знає про приреченість нашої цивілізації, але володіючи таким собі неземним знанням, він дивиться на наш стан, як на хворобу росту, неминучу кризу, яку проходить кожна цивілізація в своєму розвитку (ефект пляшкового горлечка)... Як дивимося ми на неминучі помилки і падіння наших підростаючих дітей... з непереборною любов'ю в кожному погляді.

3)[ред.ред. код]

Ідея Джима Джармуша створити кіно, що складається лише з діалогів і ситуацій за чашкою кави, безсумнівно, від самого початку зацікавила мене. Відступ від більшості фільмів, де чим швидше і безглуздіше розвивається дія, тим крутіше, в сторону неквапливої, майже безмонтажної зйомки, відрізав дуже вагомий шматок від глядацької аудиторії. Але все ж, кіно має залишатися мистецтвом, а не атракціоном для добування грошей. На жаль, тенденції складаються у зворотний бік, і зараз вже стало модно називати походеньки героїв у лосинах «серйозними драмами» і «інтелектуальними фільмами». Радує, що залишаються такі режисери, як Джим Джармуш, які залишаються індивідуумами.

Дивно, що ми зустрілися; Близнюки; Десь в Каліфорнії; Це тебе вб'є; Рене; Немає проблем; Кузини; Джек показує Мег свою котушку Тесли; Кузени; Шампанське - ось одинадцять складових єдиного і цільного кіно. Будь-яку з них можна подивитися окремо, але все ж не варто, бо загубиться це невловиме відчуття єдності Це як мозаїка - ідея одна, а частини можуть значно відрізнятися.

Гадаю, у багатьох глядачів при перегляді виникли думки з категорії «маячня » або «ніочем». У спробах знайти сутність фільму, вони шукають щось нестандартне, не рахуючи, що ніяких внутрішніх підтекстів немає. Витонченому великою кількістю і різноманітністю єству людини подавай витончені задоволення. А Джим вже описав це замкнене коло, і радіє простим речам, будь це дружня посиденька Іггі Попа і Тома Вейтса, або можливість появи Білла Мюррея у вигляді дивного офіціанта. Джармуш доносить до нас всю красу таких явищ, як спілкування і взаємодія людей, з усіма витікаючими з цього можливостями. Люди різні, обстановки різні, ситуації різні, але суть, ось вона - прямо по середині круглого столика в клітку, між двома чашками кави і попільничкою.

Саме в «Каві і сигаретах» зійшлося безліч творчих людей, утворивши такий собі культурний балаган. Немає сенсу всіх перераховувати. Найбільше це схоже не на серйозну акторську роботу, а на дружню зустріч. Задіяні особи не зображували кого-небудь, а просто пили каву і курили, залишаючись самими собою. Ймовірно, тому в кадрі все настільки природно і невимушено.

Всі історії прості і легкі, будь-яку з них ми зможемо без проблем побачити в будь-якому кафе. Вони непомітні. Ми звикли до них і не помічаємо їх, сприймаємо як належне. Але через призму творчості режисера прості діалоги перетворюються на шедеври лінгвістичного мистецтва, а суперечки і зміни настроїв утримують не гірше доброго сценарію.

Тут ловиш себе на думці, що починаєш помічати кожну деталь. Посмішка, погляд або жест розкривають дещицю персонажа, а навколишні його деталі, як чашки, попільнички і сигарети лише домальовують сформовану картину. І все настільки гармонійно, що 1,5 години пролітають абсолютно непомітно, проте залишається вкрай солодкий післясмак.

У результаті - просте на перший погляд, але складне всередині кінополотно.

Посилання[ред.ред. код]