Кавказька Албанія
Кавка́зька Алба́нія — стародавня назва гірського району на сході Закавказзі на узбережжі Каспійського моря, який тепер входить до складу Азербайджану і Дагестану. Одна з найдавніших держав Східного Закавказзя. Албанія відігравала значну роль в стародавній та ранньосередньовічній історії Кавказу.
Албанія охоплювала територію в нижній течії Кури та Араксу. На півночі кордони Албанії доходили до Головного Кавказького хребта включно з південними районами сучасного Дагестану. Східною межею було Каспійське море. На заході Албанія включала частину долини річки Іорі, а на півдні долину Араксу, Мільську долину та частину Муганського степу.
Кавказькі албанці вперше згадуються в античних авторів — Плінія Старшого, Арріана, як складова частина армії Дарія ІІІ в битві при Гавгамелах проти Александра Македонського. За даними клинописних текстів та античних авторів[1] населення Албанії звалося «албанцями», «утіями» чи «удінами», «гелами» чи «легами» та «каспіріями» і поділялося на 26 племен. Відомості давніх авторів та результати розкопок зображують Кавказьку албанію родючою країною. Населення займалося плужним землеробстовм, садівництвом та городництвом, відгінним скотарством. Існували й міста, найдавнішим з яких було головне місто країни — Кабала (Кабалака). В останні сторічча до нашої ери в Албанії почала складатися перша держава. Албанці поклонялися Місяцю, який був їх головним божеством та Сонцю. Головний храм та храмова область знаходилися в західній частині країни поруч кордонів Грузії.
В І сторіччі до нашої ери цар Кавказької Албанії Оріс разом з царем Вірменії Тиграном ІІ та царем Іберії Артоком вів війну проти римлян які вторглися у Закавказзя на чолі з Лукулом (69-67 роки до нашї ери) та Помпеєм (похід 66-65 роки до нашої ери). В цій боротьбі Албанії вдалося зберегти свою незалежність.
В ІІІ-V століттях в Албанії складаються феодальні відносини. Опорою влади були землевласники азати.
З IV століття цар Урнайром почав запроваджувати християнство. Незабаром церква отримала значні володіння, а селяни мусіли платити на її користь десятину. В IV-VIII століттях албанську церкву очолював самостійний (автокефальний) католікос.
В ІІІ столітті Албанію захопила держава Сасанідів яка вперто намагалася закріпитися в районі сучасного Дербенту де знаходилося одне з найдавніших міст Албанії - Чола (Чога, Джора). Сасаніди обклали населення важкими податками та повинностями змушуючи будувати укріплення в районі Чоли. Визиск іноземців призводив до повстань албанців та інших закавказьких народів. Найбільшим було повстання вірмен, албанців та іберів у 450-451 роках на чолі з вірменським князем Варданом Маміконяном. Відбувалися повстання і пізніше — в 481-484, 571-572 роках та інші. Придушивши повстання 457 року очолюване царем Ваче ІІ, Сасаніди скасували царський титул Албанії, однак пізніше його було відновлено за царя Вачагана ІІ (487-510), а в VI столітті знову скасовано. В VII столітті князі з роду Міхранідів в умовах, коли держава Сасанідів ослабла в боротьбі з арабами відновили політичну самостійність країни. Видатним державним діячем першої половини VII століття був князь Джеваншир. За його правління Албанія змогла відстояти свою незалежність в боротьбі з Халіфатом на півдні та Хазарським каганатом на півночі.
З V століття отримує розвиток писемність Албанії пристосована до однієї з місцевих мов — гаргарської. Албанська абетка складалася з 52 букв і мала багато спільних рис з грузинською та вірменською абетками. Були відкриті церковні школи в яких навчалися діти знаті та духовенства. На албанську перекладалися церковні книжки. Розвивалася література, а з VII століття й історія - була складена книжка «Історія агван» яка містить цінні відомості з історії країни. Створення цієї книжки пов’язане з ім’ям Мойсея Каланкайтукського (Мовсеса Каганкатваци). Архітектурними пам’ятками тих часів є храми руїни яких збереглися в селах Лякит та Кум Кахського і на горі Бешидаг Агдамського районів Азербайджану.
На початку VIII століття Албанію завоював Халіфат. В ІХ столітті військово-політичні позиції халіфату на Кавказі значно ослабли. Цьому серед іншого сприяв рух хуррамітів. В другій половині ІХ століття більша частина Албанії опинилася в складі володінь ісламізованих місцевих князів, найстійкішими з яких виявилися держави очолювані династіями Шеддадідів та Маз’ядідів. У вірменських князівствах в правобережній Кавказькій Албанії[2] Григорій Хамам в Х столітті тимчасово відновив титул царя Албанії. Залишками цих володінь були у XVIII столітті князівства меліків Карабаху. В результаті асиміляції місцевого населення різноманітними тюркськими елементами в Албанії так само як і в сусідній Атропатені поширюється тюркська азербайджанська мова.
Примітки [ред.]
- ↑ Страбон, Пліній Старший, Діон Кассій, Плутарх та інші
- ↑ Сучасний Нагірний Карабах.
Джерела [ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
- Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961
