Кавказька Албанія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Caucasus03.png
Історія Нагірного Карабаху
Coat of arms of Nagorno-Karabakh.svg
Давня історія
Азоська печера
Велика Вірменія
(Арцах)
Кавказька Албанія
Середньовіччя
Хачен
Перська епоха
Мелікства Карабаху
Карабаське ханство
Російська епоха
Вірменія у складі Російської імперії
Єлизаветпольська губернія
Радянська епоха
Нагірно-Карабаська автономна область
Боротьба за незалежність
Карабаський конфлікт
Мінська група
Нагірно-Карабаська Республіка

Портал «Нагірний Карабах»
 Історія Дагестану
Герб Дагестану
Кавказькі албани
Кавказька Албанія
Дагестан в середніх віках
Цахурське ханство
Рутульський бекство
Лакз
Хозарський каганат
Дербентський емірат
Сарір
Зіріхгеран
Газікумухське шамхальство
Кайтазьке уцмійство
Табасаранське майсумство
Емірство Ільчі-Ахмада
Дагестан в новий час
Аварське ханство
Ілісуйський султанат
Мехтулінське ханство
Тарковське шамхальство
Газікумухське ханство
Велика Кавказька війна
Північно-Кавказький імамат
Дагестанська область
Республіка Горців Кавказу
Північно-Кавказький емірат
Дагестанська АРСР
Північно-Кавказький край
Дагестанська АРСР
Дагестан після розпаду СРСР
Республіка Дагестан
Дагестанська війна
Кадарская зона

Народи Дагестану
Портал «Дагестан»


Кавка́зька Алба́нія — стародавня назва гірського району на сході Закавказзі на узбережжі Каспійського моря, який тепер входить до складу Азербайджану і Дагестану. Одна з найдавніших держав Східного Закавказзя. Албанія відігравала значну роль в стародавній та ранньосередньовічній історії Кавказу.

Албанія охоплювала територію в нижній течії Кури та Араксу. На півночі кордони Албанії доходили до Головного Кавказького хребта включно з південними районами сучасного Дагестану. Східною межею було Каспійське море. На заході Албанія включала частину долини річки Іорі, а на півдні долину Араксу, Мільську долину та частину Муганського степу.

Кавказькі албанці вперше згадуються в античних авторів — Плінія Старшого, Арріана, як складова частина армії Дарія ІІІ в битві при Гавгамелах проти Александра Македонського. За даними клинописних текстів та античних авторів[1] населення Албанії звалося «албанцями», «утіями» чи «удінами», «гелами» чи «легами» та «каспіріями» і поділялося на 26 племен. Відомості давніх авторів та результати розкопок зображують Кавказьку албанію родючою країною. Населення займалося плужним землеробстовм, садівництвом та городництвом, відгінним скотарством. Існували й міста, найдавнішим з яких було головне місто країни — Кабала (Кабалака). В останні сторічча до нашої ери в Албанії почала складатися перша держава. Албанці поклонялися Місяцю, який був їх головним божеством та Сонцю. Головний храм та храмова область знаходилися в західній частині країни поруч кордонів Грузії.

В І сторіччі до нашої ери цар Кавказької Албанії Оріс разом з царем Вірменії Тиграном ІІ та царем Іберії Артоком вів війну проти римлян які вторглися у Закавказзя на чолі з Лукуллом (69-67 роки до нашої ери) та Помпеєм (похід 66-65 роки до нашої ери). В цій боротьбі Албанії вдалося зберегти свою незалежність.

В ІІІ-V століттях в Албанії складаються феодальні відносини. Опорою влади були землевласники азати.

З IV століття цар Урнайром почав запроваджувати християнство. Незабаром церква отримала значні володіння, а селяни мусили платити на її користь десятину. В IV–VIII століттях албанську церкву очолював самостійний (автокефальний) католікос.

В ІІІ столітті Албанію захопила держава Сасанідів яка вперто намагалася закріпитися в районі сучасного Дербенту де знаходилося одне з найдавніших міст Албанії — Чола (Чога, Джора). Сасаніди обклали населення важкими податками та повинностями змушуючи будувати укріплення в районі Чоли. Визиск іноземців призводив до повстань албанців та інших закавказьких народів. Найбільшим було повстання вірмен, албанців та іберів у 450–451 роках на чолі з вірменським князем Варданом Маміконяном. Відбувалися повстання і пізніше — в 481–484, 571–572 роках та інші. Придушивши повстання 457 року очолюване царем Ваче ІІ, Сасаніди скасували царський титул Албанії, однак пізніше його було відновлено за царя Вачагана ІІ (487–510), а в VI столітті знову скасовано. В VII столітті князі з роду Міхранідів в умовах, коли держава Сасанідів ослабла в боротьбі з арабами відновили політичну самостійність країни. Видатним державним діячем першої половини VII століття був князь Джеваншир. За його правління Албанія змогла відстояти свою незалежність в боротьбі з Халіфатом на півдні та Хазарським каганатом на півночі.

З V століття отримує розвиток писемність Албанії пристосована до однієї з місцевих мов — гаргарської. Албанська абетка складалася з 52 букв і мала багато спільних рис з грузинською та вірменською абетками. Були відкриті церковні школи в яких навчалися діти знаті та духовенства. На албанську перекладалися церковні книжки. Розвивалася література, а з VII століття й історія — була складена книжка «Історія агван» яка містить цінні відомості з історії країни. Створення цієї книжки пов'язане з ім'ям Мойсея Каланкайтукського (Мовсеса Каганкатваци). Архітектурними пам'ятками тих часів є храми руїни яких збереглися в селах Лякит та Кум Кахського і на горі Бешидаг Агдамського районів Азербайджану.

На початку VIII століття Албанію завоював Халіфат. В ІХ столітті військово-політичні позиції халіфату на Кавказі значно ослабли. Цьому серед іншого сприяв рух хуррамітів. В другій половині ІХ століття більша частина Албанії опинилася в складі володінь ісламізованих місцевих князів, найстійкішими з яких виявилися держави очолювані династіями Шеддадідів та Маз'ядідів. У вірменських князівствах в правобережній Кавказькій Албанії[2] Григорій Хамам в Х столітті тимчасово відновив титул царя Албанії. Залишками цих володінь були у XVIII столітті князівства меліків Карабаху. В результаті асиміляції місцевого населення різноманітними тюркськими елементами в Албанії так само як і в сусідній Атропатені поширюється тюркська азербайджанська мова.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]