Каганович Лазар Мойсейович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ла́зар Мойсе́йович Каганович (*22 листопада 1893, Кабани — †26 липня 1991, Москва) — радянський партійний і державний діяч.
[ред.] Біографія
Народився у с. Кабани Київської губернії.
За національністю єврей.
З 1907 р. працював шевцем на взуттєвих підприємствах у Києві.
З 1911 р., ставши членом РСДРП(б), брав активну участь у більшовицькому русі, входив до складу керівних органів більшовицьких організацій у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), Мелітополі, Юзівці (тепер Донецьк).
1917—1918 — очолював Поліський (Гомельський) комітет більшовицької партії.
1918—1922 — партійний функціонер у Нижньому Новгороді та Воронежі (Росія), Туркестані.
1922—1925 — завідуючий відділом ЦК РКП(б), секретар ЦК РКП(б).
1925—1928 — будучи генеральним секретарем ЦК КП(б)У, став запеклим противником українізації.
Виступав проти політичної лінії українських націонал-комуністів О.Шумського і М.Хвильового, часто конфліктував з головою РНК України В.Чубарем.
У березні 1927 р. звинуватив у «націоналістичному ухилі» О.Шумського і керівника Закордонного бюро допомоги КПЗУ К.Саврича (Максимовича).
Політикою переслідування націонал-комунізму в Україні (резолюція Пленуму ЦК КП(б)У про «націоналістичних зрадників», березень 1928 р.) довів до розколу Комуністичну Партію Західної України, добився арешту, а згодом, і знищення її провідних членів — Й.Крілика (Васильківа), М.Косара (Заячківського), К.Саврича (Максимовича), Г.Іваненка (Барабу), Р.Кузьму (Турянського) та ін.
1928 — призначений секретарем ЦК ВКП(б), з 1933 р. очолював сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б).
Був одним з найближчих прибічників Й.Сталіна. Беззастережно підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського.
6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з В.Молотовим звинуватив керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин голоду 1932—1933 років.
1935—1945 — керував роботою наркоматів СРСР з важкої і нафтової промисловості, шляхів сполучення
З серпня 1938 р. — заступник голови Раднаркому СРСР.
У березні 1947 р. знову був призначений першим секретарем ЦК КП(б)У.
Продовжував традиційну для більшовиків політику репресій проти української інтелігенції, звинувативши її в «українському буржуазному націоналізмі», провів обширну чистку серед українських національних кадрів. Брав активну участь у ліквідації націоналістичного підпілля та особисто керував боротьбою проти частин Украінської Повстанської Армії.
У грудні 1947 р. відкликаний до Москви.
Після смерті Й.Сталіна очолював ряд міністерств, був першим заступником голови Ради Міністрів СРСР.
1957 — разом з В.Молотовим, Г.Маленковим, Д.Шепіловим та ін. створив опозиційну тодішньому партійному курсу групу, яка зробила спробу змістити з посади першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова.
У червні 1957 р. на Пленумі ЦК всіх членів групи (зокрема, і Кагановича) було усунено від керівних державних і партійних посад.
1962 — виключений із КПРС, після чого реальної участі у політичному житті не брав.
[ред.] Література
- Шаповал Ю. І. Каганович Лазар Мойсейович // Енциклопедія історії України. — Т. 4. — К.: Наукова думка, 2007. — С. 14—15.
| Голови українських державних утворень з 1917 року | |
|---|---|
|

