Казба

Казба́ (араб. القصبة «укріплене поселення», від kasabah «комиш, тростина») — фортеця в старовинному ісламському місті (медіна).

Казба у місті Монастір, Туніс

Призначення і будівництво

За Середньовіччя і в пізніші часи казба правила за житло місцевому правителю, а в час оборони (облоги) поселення служила прихистком усім його мешканцям.

Казбу будували зазвичай з каміння, або саману. Добре укріпляли, зокрема грубими і високими мурами, у яких або не робили віконниць, або робили зовсім дрібні. Часто для будування казби обирали зручне для відсічі ворогам місце — на пагорбі або на узбережжі при заході в бухту.

Розповсюдження

Наявність казби в місті означала заможність його городян. Хоча її будівництво було продиктовано радше життєвою необхідністю - з метою оборони.

Особливого поширення казби набули в містах країн Магрибу (Марокко, Алжир, Туніс). За свідченнями у 1830 році, з початком колонізації у Північному Алжирі майже всі міста мали казби, збудовані понад 100 років назад.

Арабське слово «казба» увійшло в європейські мови не лише для позначення поняття споруди суто арабської архітектури. За часів панування маврів у іспанській Андалусії алькасаба (alcazaba) - схожа до казби фортеця. Сучасне ісп. alcazar — теж «фортеця».