Каленики (Черкаська область)
| село Каленики | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Черкаська область |
| Район | Золотоніський район |
| Громада | Гельмязівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA71040050050043274 |
| Облікова картка | Село на сайті ВРУ |
| Основні дані | |
| Засноване | 1622 |
| Перша згадка | 1622 (402 роки) |
| Населення | 531 |
| Площа | 1,71 км² |
| Поштовий індекс | 19711 |
| Телефонний код | +380 4737 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°52′00″ пн. ш. 31°50′48″ сх. д. / 49.86667° пн. ш. 31.84667° сх. д.Координати: 49°52′00″ пн. ш. 31°50′48″ сх. д. / 49.86667° пн. ш. 31.84667° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
92 м |
| Водойми | річка Супій |
| Відстань до обласного центру |
49,7 (фізична) км[1] |
| Відстань до районного центру |
32 км |
| Найближча залізнична станція | Гладківщина |
| Відстань до залізничної станції |
70 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | с. Гельмязів |
| Карта | |
  Каленики | |
 Каленики | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Кале́ники — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області, підпорядковане Гельмязівській сільській громаді. Населення — 531 чоловік.
Село розташоване на правому березі річки Супій і тягнеться вздовж неї на 7 км. Відстань до районного центра, міста Золотоноша, 32 км; до найближчої залізничної станції Гладківщина — 70 км.
Історія[ред. | ред. код]
Уперше село згадується у 1622 році в люстрації Переяславського староства Київського воєводства. Перші мешканці поселились у місці злиття річок, як їх називають старі документи, «потоку» Булатець з річкою Супій, що впадає в Дніпро. Одна з версій виникнення назви села походить від першопоселенця Каленика, сотенного однієї із міських сотень Переяславського полку. За народним повір'ям назва села пішла від того, що в минулому тут росло багато кущів калини: назва «Калинники» пізніше перейшла в «Каленики». У селі переважно жили вільні козаки, які брали участь у Визвольній війні українського народу 1648—1657 років. Село належало до Гельмязівської сотні Переяславського полку.
У 1759 році в селі проживало 686 осіб, переважно козаків. У 1874 році в Калениках було відкрито земське народне однокласне училище, а в 1900 році при ньому набрано три класи учнів. У селі була церква, шинок і понад 20 вітряків. Із записів у церковній книзі Полтавської єпархії відомо, що в 1900 році у селі було збудовано нове приміщення церкви Покрови Богоматері. Ще раніше на цьому місці стояла однойменна церква, освячена на свято Покрови в кінці 1754 року[2][3][4], яка була побудована на місці ще попередньої церкви (вона згоріла в кінці 80-х років XIX століття).
Після ліквідації гетьманства село залишалося фактично козацьким, але козаки перейшли на положення державного селянина. До військової реформи 1874 року селянин зобов'язувався пройти військову службу — 25 років, 20 років, 15 років. Найбільші зміни в соціально-політичному положенні в селі виникли після царського маніфесту 19 лютого 1861 року. Протягом 60 років було проведено земельну реформу на володіння земельними ділянками (наділами), у результаті якої козаки користувалися землею до колективізації.
На початку 1919 року в селі створюється комітет незаможних селян, який очолив Єпіфан Юхимович Гайко. Пізніше було створено дві комуни — «Іскра» та ім. Карла Маркса, які були ліквідовані в 1929 році, а навесні 1930 року створено колгосп «Ленінський шлях». Проведена колективізація викликала невдоволення населення, було створено штучний голод. Точна кількість померлих невідома — близько 300 осіб. У 1993 році встановлено пам'ятник жителям, які померли в роки Голодомору.
У 1922 році в селі було створено Товариство спільної обробки землі (ТСОЗ). Восени 1929 на селі починається активна робота зі створення колективного господарства. У Калениках створено колгосп «Ленінський шлях», а на хуторах Ковтунівка, Маленівщіна і Гаптарівщіна - «Жовтень». 5 січня 1930 політичне керівництво країни приймає рішення про проведення суцільної колективізації. На засідання місцевого партійного осередку КПУ (б) розглядалося питання про проведення в селі «розкуркулення», тобто складали список осіб, чиї сімейні господарства підлягають знищенню. У список на розкуркулення включили:
- Бутенко Карпо Іванович
- Вака Григорій Митрофанович
- Походенко Йосип Васильович
- Борисенко Тимофій Іванович
- Рубан Омелян Семенович
- Гайко Петро Мойсейович
- Руденко Мирон Павлович
- Нестренко Костянтин Миколайович
- Гармаш Омелян Григорович
- Кірдода Іван Степанович
- Нестеренко Степан Миколайович
- Шквара Павло Семенович
- Очерет Андрій Андрійович
- Очерет Петро Андрійович
- Шульга Григорій
- Сагайдак Григорій
- Левченко Михайло
- Нестеренко Денис Миколайович
- Нестеренко Андрій Миколайович
- Нестеренко Філіп Павлов
- Нестеренко Пантелеймон Петрович
- Гавриленко Нестер Борисович
- Шквара Іван Пилипович
- Шульга Іван Сидорович
- Руденко Степан Филипович
- Гармаш Євдоким Григор'єв
- Гармаш Трифон Григорович
- Дубина Павло Іванович
- Павленко Данило
- Шемет Олександр Фотійович
- Коваленко Антон
- Григорович Іван Іванович
- Вакка Огій Іванович та інших.
Організувати одночасне виселення у віддалені райони СРСР великої кількості селян було в той момент складно. Вихід був знайдений у переселенні в необжиті місця за селом. Практично всі заможні сім'ї в с. Каленики були виселені в яри в 7-ми кілометрах від села, де вони прожили в землянках кілька років. Більшість з них там і померло, деякі змогли переїхати в інші місця. Вони стали ізгоями, перебували в суворій ізоляції і вже не могли представляти реальної соціальної сили, що впливає на позицію села в цілому, чого і домагалася влада.[5]
120 жителів села брали участь у радянсько-німецькій війні, 90 з них нагороджено бойовими орденами й медалями, 84 загинули. На їх честь в селі встановлено обеліск Слави.
Станом на початок 1970-х років в селі працював колгосп «Ленінський шлях», за яким було закріплено 2,7 тисяч га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2,3 тисячі га орної землі. Господарство вирощувало зернові культури, було розвинуте птахівництво і тваринництво. На той час працювали восьмирічна школа, клуб на 160 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла, стаціонарна кіноустановка, дві крамниці.
Сучасність[ред. | ред. код]
На території сільської ради діє ПСП «Плешкані», працюють школа, клуб, бібліотека з фондом близько 8 тисяч примірників книг, фельдшерський пункт.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Відомі земляки:
- Іван Іванович Скиба — доктор сільськогосподарських наук;
- Трохим Якович Прошак — військовий журналіст, письменник;
- Замідра Іван Орестович — відмінник народної освіти;
- Сакун Микола Петрович — заслужений вчитель;
- Замідра Олександр Іванович — кандидат технічних наук;
- Замідра Сергій Володимирович — Генеральний секретар Ліги змішаних єдиноборств "М-1 Україна", віце-президент Української федерації ушу.
У селі Каленики проживає багато старовинних козацьких родин. До 1920 року в переписах населення завжди відмічалися козацькі родини, які були засновниками села. Це родини Бутенків, Ваків, Гавриленків, Худобів, Нестеренків, Сагайдаків, Сакунів, Тарасенків, Очеретів, Руденків, Томара та багато інших.
Джерела[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ maps.vlasenko.net [Архівовано 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.3, ст. 568 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.4, ст. 581 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницький інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 10 квітня 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Наш край-между мировыми войнами. www.kazaki-vakka.com. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 30 січня 2016.
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
Зовнішні посилання[ред. | ред. код]
- Інформація про село на who-is-who.com.ua [Архівовано 11 липня 2020 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про Черкаську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |