Марія Каллас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Марія Каллас Μαρία Κάλλας
Народилася	2 грудня 1923 Нью-Йорк
Померла	16 вересня 1977 (53 роки) Париж
Відома	співачка

Марі́я Ка́ллас (грец. Μαρία Κάλλας; *2 грудня 1923, Нью-Йорк — †16 вересня 1977, Париж) — грецька співачка (сопрано), яка прославилася у період після Другої світової війни.

Марія Калойеропулос народилася 2 грудня 1923 в Нью-Йорку в змішаної греко-американській сім'ї. Ще дитиною, Марія дуже розвинула музичний слух, слухаючи грамофонні записи й радіо; займалася фортепіано, потім брала уроки співу. Через бідність, у 1936 сім'я повернулася до Греції, і там Каллас почала займатися співом в Афінській консерваторії у Ельвіри де Ідальго, яка дала їй основи бельканто. 3 ранньої юності потужне звучання голосу, а також його трьохоктавний діапазон визначили основне амплуа співачки — найтяжчі партії італійського репертуару, а також опери Вагнера.

Студенткою дебютувала в партії Сантуцци в «Сільській честі» Масканьї (1938, Афіни). Під час другої світової війни і окупації Греції італійськіми військами співала на різних сценах. Після війни була звинувачена в тім, що "співала окупантам", в зв'язку з чим виступати їй було заборонено. 3мушена була залишити батьківщину і емігрувати в Італію, де з успіхом виконала партію Джоконди в 1947 на фестивалі «Арена ді Верона». Слава прийшла до Каллас в 1949, коли вона впродовж одного тижня проспівала Брунгільду в вагнерівській «Валькірії» і Ельвіру в «Пуританах» Белліні — то був подвиг, рівного якому не знайти в історії оперного мистецтва першої половини 20 ст.: ці партії не тільки дуже важкі, а й діаметрально протилежні за музичним стилем і вокальним завданням. У 1951 співачка увійшла до трупи міланського театру «Ла Скала», ставши його примадонною: тут нею було проспівано більшість із 37 партій її репертуару. Голос Каллас чудово втілював трагічний пафос беллінієвої Норми, жвавість і дотепність россінієвої Розіни («Севільський цирульник»), скорботу і божевілля героїнь Доніцетті («Лючія ді Ламмермур») і Белліні («Сомнамбула»), гордість трагічних персонажів Верді.

У 1954 Каллас пройшла спеціальний курс лікування, щоб позбутися зайвої ваги. У стилізації своєї зовнішності довгий час слідувала популяній кінозірці Одрі Хепберн. Новий образ дозволив співачці втілювати на сцені оперні образи з приголомшливим реалізмом. Того ж року вона вперше з успіхом виступила у США (Чикаго), а за два роки відкрила сезон 1956—1957 в «Метрополітен-опера» виконанням головною партії в «Нормі» Белліні. Наприкінці 1950-х років у Каллас виникли серйозні проблеми з голосом, і в 1962 вона полишила сцену.

Проте 1965 року вона двічі виступила в «Метрополітен-опера» в партії Тоски: її інтерпретації підтвердили думку про Каллас як про найбільш переконливу і приголомшливу виконавицю цієї ролі.

З 1971 Марія Каллас вела викладацьку роботу в Джульярдській музичній школі (Нью-Йорк). Серед величезної спадщини грамзаписів слід зазначити партії Норми (диригент Серафін, EMI), Анни Болени (диригент Гаваццені, EMI), Медеї (диригент Серафін, EMI), Тоски (диригент Де Сабата, EMI).

Померла Каллас в Парижі 16 вересня 1977.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!