Кальмарська унія

[[Категорія:Колишні державні утворення в Європі|Кальмарської унії, 1397]]

Kalmarunionen Кальмарська Унія Персональна унія ↓ 1397 – 1523 ↓ Прапор Герб Королеви Маргарити Кальмарська унія на початку XVI сторіччя (зображення містить помилки) Столиця Копенгаген 55°40′ пн. ш. 12°34′ сх. д. Релігії Католіцизм Форма правління Монархія [[Категорія:Колишні монархії Європи|Кальмарської унії, 1397]] Монархи  - 1387–1412 (Данія)    1388–1389 (Норвегія)    1389–1412 (Швеція) Маргарита Вальдемарсдаттер  - 1389–1442 (Норвегія)    1396–1439 (Швеція)    1396–1439 (Данія) Ерік Померанський  - 1481–1513 (Данія)    1483–1513 (Норвегія)    1497–1501 (Швеція) Джон Данський  - 1513–23 (Данія і Норвегія)    1520–21 (Швеція) Крістіан II  - 1524–33 Фредерік I Законодавчий орган Riksråd and Herredag (у відповідному королівстві) Історичний період Середньовіччя  - Маргарита I визнана регентом Данії 1387  - Засновано 17 червня  - повстання Енгельбрехта 1434–36  - Стокгольмська різанина Листопад 1520  - Густав Ваза обраний шведським королем 6 червня 1523  - Данія Rigsråd аннексує Норвегію 1536  - Кільський договір 14 січня 1814 Попередник Наступник Данія Норвегія Швеція Данія–Норвегія Швеція

Кальма́рська у́нія (Kalmarunionen) (1397—1521) — Унія, що об'єднала три скандинавських королівства (Данію, Норвегію і Швецію з залежними територіями — Фінляндією, Ісландією і Гренландією) під егідою Данії.

Дочка данського короля Вальдемара IV Маргарита, яка була за норвезьким королем, возвела на данський престол свого сина Олафа і фактично управляла двома державами — Данією і Норвегією. У 1397 р. вона одержала зі згоди шведської знаті і шведський трон. У тому ж році на зборах представників трьох королівств в шведському місті Кальмари королем трьох країн був проголошений Ерік Померанський — внучатий племінник Маргарити. Був прийнятий акт про вічну Унію трьох держав, на чолі яких повинен стояти один король, але в кожній державі зберігались свої закони.

Фактично в унії встановилось панування Данії, як найбільш могутньої країни.Королева Маргарита призначала вірних їй данських і шведських чиновників.Король Ерік Померанський обмежив привілеї ганзейців і встановив мито на їх товари в Зундській протоці.

Розпад

Залишки Кальмарської унії проіснували до 1536 р., коли Данія проголосила Норвегію своєю провінцією. Норвегія зберегла власне законодавство і деякі державні інститути, проте колишні норвезькі території — Ісландія, Гренландія, Фарерські острови — перейшли до власності данської корони. 1814 р. Данія була змушена передати Норвегію королю Швеції. Ці події призвели в середині XIX століття до появи руху за об'єднання країн колишньої Кальмарської унії (окрім Фінляндії) в єдину державу.