Кальмарська унія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Kalmarunionen Кальмарська Унія Персональна унія ↓ 1397 – 1523 ↓ Прапор Герб Королеви Маргарити Кальмарська унія на початку XVI сторіччя (зображення містить помилки) Столиця Копенгаген 55°40′ пн. ш.; 12°34′ сх. д. Релігії Католіцизм Форма правління Монархія Монархи  - 1387–1412 (Данія)    1388–1389 (Норвегія)    1389–1412 (Швеція) Маргарита Вальдемарсдаттер  - 1389–1442 (Норвегія)    1396–1439 (Швеція)    1396–1439 (Данія) Ерік Померанський  - 1481–1513 (Данія)    1483–1513 (Норвегія)    1497–1501 (Швеція) Джон Датський  - 1513–23 (Данія і Норвегія)    1520–21 (Швеція) Крістіан II  - 1524–33 Фредерік I Законодавчий орган Riksråd and Herredag (у відповідному королівстві) Історичний період Середньовіччя  - Маргарита I визнана регентом Данії 1387  - Засновано 17 червня 1397  - повстання Енгельбрехта 1434–36  - Стокгольмська різанина Листопад 1520  - Густав Ваза обраний шведським королем 6 червня 1523  - Данія Rigsråd аннексує Норвегію 1536 1523  - Кільський договір 14 січня 1814 Попередник Наступник Данія Норвегія Швеція Данія–Норвегія Швеція

Кальма́рська у́нія (Kalmarunionen) (1397—1521) — унія, що об'єднала три скандинавських королівства (Данію, Норвегію і Швецію з залежними територіями — Фінляндією, Ісландією і Гренландією) під егідою Данії.

Дочка датського короля Вальдемара IV Маргарита, яка була за норвезьким королем, возвела на датський престол свого сина Олафа і фактично управляла двома державами — Данією і Норвегією. У 1397 р. вона одержала зі згоди шведської знаті і шведський трон. У тому ж році на зборах представників трьох королівств в шведському місті Кальмарі королем трьох країн був проголошений Ерік Померанський — внучатий племінник Маргарити. Був прийнятий акт про вічну унію трьох держав, на чолі яких повинен стояти один король, але в кожній державі зберігались свої закони.

Фактично в унії встановилось панування Данії, як найбільш могутньої країни. Королева Маргарита призначала вірних їй датських і шведських чиновників. Король Ерік Померанський обмежив привілеї ганзейців і встановив мито на їх товари в Зундській протоці.

[ред.] Розпад

Залешки Кальмарської унії прооіснували до 1536 р., коли Данія проголосила Норвегію своєю провінцією. Норвегія зберегла власне законодавство і деякі державні інститути, проте колишні норвезькі території — Ісландія, Гренландія, Фарерські острови — перейшли до власності датської корони. 1814 р. Данія була змушена передати Норвегію королю Швеції. Ці події призвели в середині XIX століття до появи руху за об'єднання країн колишньої Кальмарської унії (окрім Фінляндії) в єдину державу.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!