Кальмарська унія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Kalmarunionen
Кальмарська Унія
Персональна унія
1397 – 1523
Прапор Герб
Прапор Герб Королеви Маргарити
Розташування Кальмарська унія
Кальмарська унія на початку XVI сторіччя (зображення містить помилки)
Столиця Копенгаген
55°40′ пн. ш. 12°34′ сх. д. / 55.667° пн. ш. 12.567° сх. д. / 55.667; 12.567
Релігії Католіцизм
Форма правління Монархія
Монархи
 - 1387–1412 (Данія)
   1388–1389 (Норвегія)
   1389–1412 (Швеція)
Маргарита Вальдемарсдаттер
 - 1389–1442 (Норвегія)
   1396–1439 (Швеція)
   1396–1439 (Данія)
Ерік Померанський
 - 1481–1513 (Данія)
   1483–1513 (Норвегія)
   1497–1501 (Швеція)
Джон Данський
 - 1513–23 (Данія і Норвегія)
   1520–21 (Швеція)
Крістіан II
 - 1524–33 Фредерік I
Законодавчий орган Riksråd and Herredag (у відповідному королівстві)
Історичний період Середньовіччя
 - Маргарита I визнана регентом Данії 1387
 - заснування 17 червня
 - повстання Енгельбрехта 1434–36
 - Стокгольмська різанина Листопад 1520
 - Густав Ваза обраний шведським королем 6 червня 1523
 - Данія Rigsråd аннексує Норвегію 1536
 - Кільський договір 14 січня 1814
Попередник
Наступник
Flag of Denmark.svg Данія
Royal Standard of Norway.svg Норвегія
Flag of Sweden.svg Швеція
ДаніяНорвегія Flag of Denmark.svg
Швеція Flag of Sweden.svg

Кальма́рська у́нія (Kalmarunionen) (13971521) — унія, що об'єднала три скандинавських королівства (Данію, Норвегію і Швецію з залежними територіями — Фінляндією, Ісландією і Гренландією) під егідою Данії.

Дочка данського короля Вальдемара IV Маргарита, яка була за норвезьким королем, звела на данський престол свого сина Олафа і фактично управляла двома державами — Данією і Норвегією. 1397 року вона одержала зі згоди шведської знаті і шведський трон. Того ж року на зборах представників трьох королівств в шведському місті Кальмари королем трьох країн було проголошено Еріка Померанського — внучатого племінника Маргарити. Було прийнято акт про вічну унію трьох держав, на чолі яких повинен стояти один король, але в кожній державі зберігались свої закони.

Фактично в Унії встановилось панування Данії, як наймогутнішої країни. Королева Маргарита призначала вірних їй данських та шведських чиновників. Король Ерік Померанський обмежив привілеї ганзейців і встановив мито на їхні товари в Зундській протоці.

Розпад[ред.ред. код]

Залишки Кальмарської унії проіснували до 1536, коли Данія проголосила Норвегію своєю провінцією. Норвегія зберегла власне законодавство та деякі державні інститути, проте колишні норвезькі території — Ісландія, Гренландія, Фарерські острови — перейшли до власності данської корони. 1814 року Данія була змушена передати Норвегію королю Швеції. Ці події призвели в середині XIX століття до появи руху за об'єднання країн колишньої Кальмарської унії (окрім Фінляндії) в єдину державу.

Посилання[ред.ред. код]