Кам'яна Могила

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Координати: 46°57′01.4″ пн. ш. 35°28′11.9″ сх. д. / 46.950389° пн. ш. 35.469972° сх. д. ^(G)46.950389, 35.469972

Ця стаття про заповідник «Кам'яна Могила» у Запорізькій області, поблизу Мелітополя. Існує також заповідник «Кам'яні Могили» у Донецькій області поблизу села Назарівка.

Кам'яна́ Моги́ла — світова пам'ятка древньої культури в Україні поблизу Мелітополя (с. Терпіння) у Запорізькій області над річкою Молочною, Національний історико-археологічний музей-заповідник.

Це останець пісковика Сарматського моря третинного періоду. Пізніше, коли виникло Понтійське море, на цьому місці утворилися вапнякові відкладення. Згодом море зникло, запанувала пустеля. Коли танув льодовик, «велика вода» утворила долини рік і велетенські вимивини, над долиною постав великий острів. З часом утворився кам'яний пагорб, під впливом води та вітру його плити набули дивовижних обрисів. На багатьох з них можна побачити відбитки рослин та молюсків Сарматського моря. Упродовж років у цьому кам'яному «панцирі» утворювалися печери і гроти, які стародавні люди мали за святилища. Саме сюди приходили перед полюванням первісні мисливці, щоб вершити свої таїнства.

Зміст 1 Геологічний нарис 2 Історія досліджень 3 Гроти Кам’яної могили 4 Петрогліфи 4.1 Петрогліфи Кам'яної могили 4.2 Датування 5 Література 6 Зовнішні посилання 7 Примітки

[ред.] Геологічний нарис

У геологічному відношенні пам’ятка природи Кам’яна могила, розташована на 16 км північніше м. Мелітополя, являє собою останець пісковика Сарматського моря (третинного періоду), з тріщинами і розломами, що привели до нагромадження плит і утворення великого числа гротів. Близько 12 млн. років тому тут була піщана мілина, механізм намиття якої визначив особливості речовинного складу і неоднорідність (шаруватість) піску. Потім тут виникло Понтійське море і утворилися вапнякові відклади (правий берег ріки Молочної, с. Терпіння). З плином часу море змінила пустеля, відклалися червоно-бурі залізо-марганцеві глини. Надалі на цій місцевості утворилася западина ріки пра-Молочної, води якої проникали углиб землі. Ймовірно, що саме в цей час інфільтровані підземні води відклали кременистий матеріал у міжзерновому просторі піску. Пісковик утворився монолітним кварцитоподібним, що важко піддається розпилюванню (за відомостями працівників музею). Надалі, за сформованими у пісковику тріщинами, відклалися зростки оксидів заліза і марганцю. Таким чином, сформувався локальний піщаний моноліт.

У період танення льодовика, що зупинився на широті м. Дніпропетровська, стікаючі на південь води утворили долини рік і вимивини на правому березі ріки пра-Молочної. Внаслідок природного поглиблення її русла великий острів кварцитоподібного пісковика виявився на поверхні долини, підносячись над навколишнім ерозійним ландшафтом. Саме процеси локального окременіння піску зумовили різко відмінні фізико-механічні властивості цього пісковика в порівнянні з прилеглими породами, схильними до процесів ерозії.

Внаслідок фізичного вивітрювання монолітний масив пісковика розколовся на плити певної потужності (звичайно близько 0,5 м), пов’язаної з товщиною шарів піску, відкладеного на початковій стадії формування об’єкта. Межі шарів фіксувалися тонкими нальотами глинистого матеріалу, що характеризують різку зміну режиму осадонакопичення. Гравітаційні процеси спричинили сповзання плит крихкого кварцитового пісковику, а неоднорідний розмив порід основи останця викликав додаткову концентрацію напружень в його масиві, що привело до численних розломів, просідань, химерного нагромадження плит і утворення гротів. Потрібно відзначити властивість місцевого пісковика окиснюватися (оксиди заліза) і перетворювати поверхню на тверду кірку, яка в атмосферному середовищі не втрачає своїх міцнісних властивостей, що сприяло збереженню петрогліфів на плитах печер.

[ред.] Історія досліджень

Перші письмові відомості про унікальну пам’ятку історії і природи належать до кінця XVIII ст. У 1778 р. біля Кам’яної могили встановили поштову станцію. У 1793 р. на карті Мелітопольського повіту Таврійської губернії це місце позначалося «Камінь-Ююн-Таш», що в перекладі з тюркського означає «камінь збору» (історичне місце збору татарських орд для експансії на землі України та Польщі). У 1837 р. тут побував відомий російський академік П.І. Кьоппен, який писав про пам’ятку: «Кам’яна могила. Так в Мелітопольському повіті називається горб, що складається з величезних куп пісковика, і знаходиться на правому березі ріки Молочної… Навалені тут природою камені то виступають із землі вертикально, то, відхиляючись у протилежні боки, утворюють начебто навіси. У одному місці між скель, що обросли мохом, знаходиться проміжок на зразок вулиці… і тут-то колись був вхід до печери, в якій один з моїх провідників, що був в дитинстві пастухом і нерідко з товаришами тут проводив час, бачив на стінах написи, з яких один був завдовжки з аршин або більше, складаючи один рядок; в інших місцях були висічені окремі слова. Вхід до цієї печери занесений піском близько 1822 року».

У кінці ХІХ ст. археолог М.І. Веселовський (1848-1918), відомий своїми розкопками скіфських курганів, зайнявся дослідженнями кам’яного «кургану». Зазначимо, що аналогічно з горбами-курганами (давніми похованнями, могилами) отримала свою назву і Кам’яна могила, хоча власне могилою вона не є. У «Звіті археологічної комісії» за 1890 р. М.І. Веселовський описує роботи по проникненню в печери, аналізує відкриті гроти і малюнки, прорізані на плитах стелі. У 1934-1938 рр. дослідження В.М. Даниленка і О.М. Бадера дозволили виявити гроти з унікальними печерними зображеннями, що дало можливість краще зрозуміти побут і культуру народів, які у давнину населяли український степ. Сім польових сезонів (1951-1957 рр.) віддав вивченню пам’ятки видатний український археолог Михайло Рудинський (1887-1958). Він підготував чудову монографію «Кам’яна могила», яка привернула до пам’ятки увагу світової наукової громадськості.

Сьогодні об’єкт перетворено у музей, а вивчення унікальних гротів, наскельних зображень і написів продовжує дослідницька група при створеному заповіднику (керівник Б.М. Михайлов).

[ред.] Гроти Кам’яної могили

Кам’яна могила займає площу близько 3-х гектарів, висота останця сягає 12 м, кількість плит пісковику перевищує 3 тисячі. Великий кам’яний пагорб в степу приваблював давніх людей як явище надзвичайне, фантастичне; його виникнення залишалося для них таємницею. Очевидно, що саме з цих причин первісні люди обожнювали пагорб і перетворили його на місце поклоніння своїм богам, здійснення культових обрядів, зображення сакральних малюнків. Потрібно зазначити, що у давніх народів існував релігійний культ гори, яка ототожнювалася з житлом богів. Пізніше цей культ перейшов до цивілізованих народів (Олімп у Греції, «Священна гора» японців Фудзіяма тощо). На тих, хто «входив у гору», будь то давній шаман або гірник, розповсюджувався містичний, таємничий ореол.

Багаторічні дослідження Кам’яної могили привели до відкриття 65 гротів і печер, на стелях яких виявлено кілька тисяч найрідкісніших наскельних зображень різних історичних епох (від пізнього палеоліту і мезоліту до середньовіччя). Гроти являють собою в основному невеликі (до 5-8 м), невисокі (1,2-1,5 м) скельні розколини з плоскими (або близькими до них) стельовими плитами. У наш час значна частина гротів заповнена піском (законсервована) для забезпечення збереження давніх петрогліфів. Серед більшості малюнків, розташованих на тлі лінійно-геометричних композицій, добре простежуються зображення людини, диких і домашніх тварин, сцени полювання, танцю, злягання, чаклунства, солярні знаки тощо. Наскельне мистецтво Кам’яної могили, по суті, є аналогом витворів первісних людей у печерах Західної Європи, Уралу, Сибіру, і відрізняється лише переважанням мистецтва малих форм. Більшість малюнків наносилася на пісковик не фарбами (виняток – печера № 36), а протиралися шматком твердого каменю, утворюючи заглиблення у менш твердому пісковику, які лише іноді вкривалися мінеральними червоними і чорними фарбами. Поряд з наскельними малюнками в окремих гротах збереглися барельєфи і кам’яна скульптура (дракон, риби, лев, голова людини тощо).

[ред.] Петрогліфи

Особливу увагу і наукові дискусії викликають численні зображення, що нагадують давні письмена, які датують дошумерським періодом. Зокрема, сучасний російський шумеролог, професор А.Г. Кифішин стверджує, що ним прочитані деякі написи з гротів Кам’яної могили, він датує їх VII-III тис. до Р. Х. і знаходить паралелі з написами на глиняних табличках міста-держави Ур в Месопотамії (нині – Ірак) та шумерського міста Шуруппак на р. Євфрат. Крім того, вчений виявив палеолітичну карту річок України, на якій позначені Дніпро, Південний Буг, Дністер, Молочна. Висновок А.Г. Кифішина – Кам’яна могила могла бути важливим святилищем протошумерських племен, збирачем важливої інформації для формування і розвитку багатьох етносів та культур.

Точне число гротів невідоме, розмальованих зон може бути більше, але, не дивлячись на те, що дослідження ведуться з тридцятих років XX століття , багато гротів і печери до цих пір можуть залишатися засипаними піском. За нинішнього стану пам'ятника видалення піску може привести до подальших обвалів глиб піщаника.

Ні у самій Кам'яній могилі, ні в безпосередній близькості від неї не виявлено людських поселень, які можна пов'язати з пам'ятником. На підставі цього, дослідники роблять висновок, що кам'яна могила використовувалася виключно в культових цілях, як святилище. Окрім цього, практично всі зображення Кам'яної могили нанесені на внутрішні поверхні кам'яних глиб, і їх можна спостерігати лише, проникаючи всередину гротів, лазів і печер, що також свідчить про їх сакральність.

На деяких зображеннях збереглися сліди червоної фарби, якою вони були розфарбовані в давнину. Петрогліфи нанесені невеликими каменями твердих порід, які легко залишали сліди на м'якому піщанику. Декілька таких кварцевих каменів були виявлені в процесі досліджень.

Таким чином, в малюнках і скульптурі печер Кам’яної могили Ріка Часу донесла до нас вірування і досягнення людини далекої старовини, які були «…одним з виявів того світорозуміння, яке склалося в кордонах широкого культурно-історичного поясу, що тягнеться через Старий Світ між Індією і Європейським узбережжям Атлантики» (М.Я. Рудинський).

[ред.] Петрогліфи Кам'яної могили

Панель №1	Грот №9, панель № 3 (фрагмент)	Грот №9, панель № 3 (фрагмент)	Панель №37/4, фрагмент з упряжкою биків (?)
Панель №34а, «Плита слідів»	«Повзучий камінь»	Одне з небагатьох зовнішніх зображень	Плита №7, стелоподібне зображення

[ред.] Датування

Відсутність будь-якого додаткового археологічного матеріалу і унікальність багатьох зображень Кам'яної могили змусила дослідників намагатися датувати пам'ятник виходячи з різних трактувань самих петрогліфів^[1]. (У деякій близькості до Кам'яної могили були виявлені палеотічні, неолітичні поселення а також поселення епохи бронзи, проте якого-небудь безпосередньому зв'язку з самою Кам'яною могилою виявлено не було). У п'ятдесяті — сімдесяті роки ХХ століття розвернулася пекуча дискусія щодо датування зображень палеолітом, неолітом і навіть енеолітом. Палеотічене датування відстоював в основному В.Н. Даніленко^[2] і О.Н. Бадер (принаймні на ранній стадії досліджень) ^[1], м.я. Рудінський^[3] і інші дослідники дотримувалися неолітичного датування. Дискусія, по суті, звелася до того чи є один з найкрупніших петрогліфів зображенням мамонта або бика (мамонт свідчив би на користь палеоліту, а бик на користь неоліту). Учасники дискусії померли в сімдесяті-восьмидесяті роки, залишившись при своїх думках, продовжуючи, кожен по-своєму, називати грот із спірним зображенням «Грот бика» і «Грот мамонта».

Разом з цим деякі дослідники відзначали можливість використання святилища і протягом палеоліту, а потім і за часів неоліта^[1][2], а деякі відкидали таку можливість. Зокрема М.Я. Рудінський звертав увагу, що в Кам'яній могилі не виявлено слідів накладення нових зображень на старі, що свідчить швидше про нанесення петрогліфів однієї культури протягом однієї історичної епохи^[3]. Дискусія про датування пам'ятника спонукала деякі довідники і енциклопедії називати Кам'яну могилу «пам'ятником мезоліта, тобто датувати її петрогліфи періодом між палеолітом і неолітом, що швидше за все помилково.

Сучасні дослідники, переважно, дотримуються неолітичного датування^[4], хоча питання, ймовірно, не прояснене остаточно. Якщо висновки А.Г. Кифішина про протошумерську писемність виявляться вірними то це також говоритиме швидше на користь неолітичного датування зображень Кам'яної могили.

Серед багатьох наскельних малюнків тут чітко простежуються зображення людини, диких і свійських тварин. Як правило, їх видряпували шматками твердого каменю. Подекуди первісні митці покривали ці малюнки червоними і чорними мінеральними барвниками. Печера Кози, гроти Бика і Дракона, двометрова кам'яна фігура людини-риби… І всюди — зображення Дерева життя, символу родючості і вічності.

Люди залишали тут свої «автографи» починаючи з епохи кам'яного віку (22 — 14 тисячоліття до нашої ери). Розмальовували стіни і в добу бронзи, і пізніше. Тут знайдено залишки стародавніх жертовників. За малюнками можна простежити первісні релігії — тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків… Роль храму, що об'єднував три світи (небесний, земний і підземний), ця степова пам'ятка поблизу Мелітополя у Запорізькій області виконувала упродовж багатьох тисячоліть для різних племен і народів, що пройшли теренами сучасної України.

У вивченні цієї пам'ятки, яку багато хто вважає визначнішою, ніж «сім чудес світу», археологія дала змогу відповісти на низку питань про розвиток духовної культури, її фундамент та коріння багатьох народів Євразії.

Існують версії, що тутешні наскельні написи були першими зразками писемності людства: деякі вчені дотримуються гіпотези, що мелітопольські петрогліфи на півтори-дві тисячі років давніші за всесвітньо відомі месопотамські глиняні дощечки.

Про цей «природний храм» над річкою Молочною широкий загал знає ще дуже мало, до нього не ходять рейсові автобуси. Попри це, щороку «острівець серед степу» відвідують понад 30 тисяч туристів.

Заслужений працівник культури України Борис Михайлов, директор Національного історико-археологічного музею-заповідника «Кам'яна Могила» понад 30 років свого життя присвятив дослідженню цієї пам'ятки.

[ред.] Література

• Борис Михайлов. Каменная Могила - подземный "эрмитаж" Приазовья. Киев, "Таким справы", 2005
• Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). - Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, "Редакція гірничої енциклопедії", 2009. - 296 с.

[ред.] Зовнішні посилання

• Каменная могила. Шумерская аратта в приазовье
• [1]
• [2]
• «Суд Води» Кам’яної Могили як перший вiдомий у свiтi судовий процес

[ред.] Примітки