Каміль Демулен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Каміль Демулен
Camille Desmoulins
Camille Desmoulins 1.jpg
Народився 2 березня 1760(1760-03-02)
Монпельє
Помер 5 квітня 1794(1794-04-05) (34 роки)
Париж
Гільйотинований
Діяльність Депутат конвенту
Відомий Революціонер
Alma mater Ліцей Людовика Великого
Автограф Автограф — Каміль Демулен
CamilleDesmoulinsSignature.jpg

Люсі Семпліс Каміль Бенуа Демулен (фр. Lucie-Simplice-Camille-Benoist Desmoulins; 2 березня 1760(17600302), Монпельє — 5 квітня 1794, Париж) — французький революціонер, діяч Французької революції. Депутат Конвенту, боровся проти жирондистів. Прихильник Дантона.


Біография[ред.ред. код]

Освіту отримав у парижскому лицеї Людовика Великого, де бу товаришем Максиміліана Робесп'єра та проникся повагою до античного республиканского духу. В 1785 році став адвокатом при парламенті. Не дивлячись на явне заїканння, був прекрасным оратором.

12 липня 1789 року, коли вістка про відставку Неккера викликало хвилювання в Парижі, Демулен звернувся в Пале-Роялі до натовпу, закликаючи його до зброї; він перший прикріпив до свого капелюха зелену стрічку (колір надії). Цей заклик дав перший поштовх до знищення Бастилії. У трактаті «Ля Франс лібр» ( La France libre), виданому в середині липня та поміченому «першим роком свободи», Демулен вимагав проголошення республіки. З осені 1789 до серпня 1791 року Демулен видавав збірку запальних памфлетів під заголовком «Революції Франції та Брабанта» (Les Révolutions de France et de Brabant).

29 грудня 1790 р. одружився на Люсіль Ларідон-Дюплессі; свідками реєстрації шлюбу були, зокрема, Робесп'єр, Петіон, Бріссо и Луї-Себастьян Мерсьє.

Став засновником клубу кордельєрів, Демулен особисто керував передмістями та зайняв посаду секретаря при міністрі юстиції Дантоне. У званні депутата від міста Парижа, Демулен належав у конвенті до партії Гори, але не грав впливової ролі внаслідок надмірної довірливості та нестійкості, з якою він почергово слідував за усіма вождями революції, від Мірабо і до Робесп'єра. У процесі Людовика XVI стояв за страту короля; в памфлеті «Уривок з історії Революції» (Fragment de l’histoire de la Révolution) наклепом сприяв загибелі жирондістів; але під час боротьби Комітета суспільного спасіння проти ебертистів Демулен став видавати журнал «Льо вьє кордельє» ( Le Vieux Cordelier, грудень 1793), де почав закликати до милосердя; тоді Робесп'єр перестав підтримувати його. Демулен бу засуджений революційним трибуналом та страчений разом з Дантоном.

Свідчить кат Шарль Анрі Сансон: Коли Демулен взійшов на ешафот, то зупинився переді мною і спитав, чи хочу зробити йому останню послугу: я не мав часу відповісти йому, але по моєму обличчу він зрозумів, що може на мене розраховувати; він просив мене взяти у нього медальйон та віднести його матері дружини, господині Дюплесі. Він плакав, кажучи ці слова, і я відчував, що і у мене навертаються сльози. В цей час піднімали ніж, вразивший Франсуа Шабо; Демулен подивився на окривавлене лезо та сказав впівголоса: «Моя нагорода, моя нагорода». Подивившись на небо, він дав відвести себе на лаву, голосно викрикнув: «Люсіль!», і ніж впав.

Його дружину, Люсіль Демулен, гільйотинували через тиждень — 13 квітня 1794.

Демулен також був масоном[1], та входив у велику масонську ложу «Дев'ять Сестер»[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Dictionnaire de la franc-maçonnerie / Daniel Ligou, ed. — Paris: Presses Universitaires de France, 1987.
  2. Amiable L. Une loge maçonnique d’avant 1789, la loge des Neuf Sœurs. — Paris: Les Editions Maçonnique de France, 1989.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]