Камінг-аут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ка́мінг-а́ут (англ. coming out — «розкривання», «вихід»; скор. від coming out of the closet — «вийти із комірки», у значенні «вийти із темряви, відкритися») — процес добровільного і відкритого визнання людиною своєї належності до гендерної меншини або результат такого процесу. Термін «камінг-аут» застосовується здебільшого стосовно ЛГБТ, які відмовилися приховувати або свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію, або невідповідність психічної статі біологічній.

Аутинг, тобто примусове відкриття відповідних обставин особистого життя людини, не вважається камінг-аутом. Аутинг — публічне розголошення особистої інформації про сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність людини без її на те бажання та згоди, що може бути розцінене як порушення закону[1]. У результаті подібних дій можливе перенесення відношення людей до нетрадиційної орієнтації людини в соціальну і професіональну сферу. Такий ефект може бути використаний для того, щоб скомпрометувати людину, зіпсувавши її особисту або громадську репутацію, а також поставивши під сумнів її професійну компетентність.

Деякі представники поп-культури використовують камінг-аут або образ людини із нетрадиційною сексуальною орієнтацією для підвищення інтересу до власної персони, як, наприклад, вчинив російський гурт t.A.T.u.[2].

Історія[ред.ред. код]

Обкладинка лесбійського журналу The Ladder від жовтня 1957 року. Образ маскування та знімання масок був дуже популярний в еру гомофілії, а також послужив прототипом політичної стратегії камінг-ауту і дав назву «товариству Маттачін»

Уперше термін «камінг-аут» було запропоновано 1869 року німецьким адвокатом, журналістом і захисником прав меншин Карлом Гейнріхом Ульріхсом як різновид концепції емансипації. Потаємне існування меншин, на його думку, зменшувало можливість їх впливу на громадьску думку, — і він закликав гомосексуалістів ставати виднішими, здійснюючи «камінг-аут».

Згодом німецький терапевт і сексолог Іван Блох, у своїй праці під назвою «Сексуальне життя нашого часу та його відношення до сучасної цивілізації» (1906) заохочував літніх гомосексуалістів здійснювати камінг-аут для гетеросексуальних членів своїх сімей і знайомих.

Сексолог Магнус Хіршфельд звернувся до цієї теми у своїй праці «Гомосексуальність чоловіків та жінок» 1914 року, розмірковуючи над можливістю сповіщення поліції про свою орієнтацію з боку декількох тисяч можновладних чоловіків та жінок з метою вплинути на законодавчі органи і громадську думку[3].

Першою відомою особою, що здійснила камінг-аут у США, став поет Роберт Данкан: після того, як він оголосив про свою орієнтацію, його було звільнено з військової служби 1941-го року, майже одразу після призову. 1944 року у статті в анархістському журналі «Politics», підписаній власним ім'ям, поет оголосив, що гомосексуали є репресованою і пригнобленою меншиною.

1951 року Дональд Вебстер Корі у своїй праці «Гомосексуал в Америці» відзначив: «Суспільство видало мені маску, яку я змушений постійно носити… Куди б я не йшов, я прикидаюсь усюди і перед усіма представниками усіх верств суспільства». Хоча під цим псевдонімом приховувався американський професор соціології і кримінології Едвард Сагарін, його відвертий опис своїх суб'єктивних відчуттів став приводом для усвідомлення гомосексуалами себе як частини суспільства, а також сприяв виникненню руху гомофілів[4][5][6].

Таємне правозахисне «Товариство Маттачін», засноване Гаррі Хеєм та іншими учасниками президентської кампанії за кандидата Генрі Воллеса 1950 року в Лос-Анджелесі, також потрапило у поле зору громадськості, коли у Сан-Франциско 1953 року на чолі групи стали гомосексуали Хел Колл, Кен Бернз і Дон Лукас[7][8].

Наприкінці 1950-х термін «камінг-аут», до цього — жаргонізм гомосексуалів, потрапив до наукової термінології завдяки північноамериканському психологу Евелін Хукер, яка присвятила низку новаторських робіт дослідженню спільноти геїв. Вона стверджувала, що «нерідко дебют (або камінг-аут як називають його гомосексуали) людини, впевненої у своїй гомосексуальності, але яка боролася із цим відчуттям, відбувається тоді, коли вона уперше публічно ідентифікує себе гомосексуалом у присутності інших гомосексуалів, що з'являються в одному із їх барів»[9].

У 1960-ті роки Френк Камені став першим відкритим активістом у боротьбі гомосексуалів за свої права у США[10]. Згодом звільнений з посади астронома армійської картографічної служби за гомосексуальну поведінку, він відкрито протестував проти законності свого звільнення — і поступово довів справу до Конституційного суду США. Камені закликав гомосексуалів не до оборонних, а до войовничих, наступальних публічних дій. За його твердженням, ключовим моментом є те, що геї «повинні впровадити у своїй власній спільноті думку про значущість кожного гея», і цієї мети можна досягти лише шляхом проведення кампаній, на чолі яких стояли б відкриті гомосексуали[6]. За аналогією з девізом боротьби афроамериканців за свої права «Темношкірий — значить прекрасний» (англ. «Black is Beautiful»), своїм девізом Камені обрав фразу «Гей — значить хороший» (англ. «Gay is Good»).

Камуфлююча гетеросексуальність[ред.ред. код]

Деякі люди, що ідентифікують себе як геї, лесбіянки, бісексуали або транссексуали, а також ті, хто відчувають гомосексуальні переживання, але не належать до сексуальних меншин, підтримують натомість гетеросексуальні стосунки або одружуються (наприклад, так тривалий час поводив себе британський поп-співак Елтон Джон). Подібну поведінку описано терміном «камуфлююча гетеросексуальність», під яким російський лікар-сексолог Михайло Бейлькін розуміє «гетеросексуальну активність гомосексуалів, мотивовану міркуваннями соціального престижу»[11]. Така камуфлююча поведінка людей, які за інших обставин визнали б себе геями або лесбіянками, практикується для створення в оточуючих ілюзії про їхню гетеросексуальну орієнтацію і для сприйняття соціумом. За словами Бейлькіна, подібні випадки треба відрізняти від поведінки відкритих бісексуалів в довготермінових гетеросексуальних відносинах: «Бісексуальну поведінку в рамках […] камуфлюючої гетеросексуальності слід відрізняти від справжньої бісексуальності»[11].

Інші люди, що приховують свою сексуальну орієнтацію, не мають жодних гетеросексуальних контактів і намагаються захиститися від дискримінації або відчуження шляхом приховування своєї сексуальної орієнтації чи вподобань. Бейлькін стверджує: «щоб зрозуміти мотивацію такої поведінки, не потрібні спеціальні знання. Мова йде про вимушену підпорядкованість гомосексуала соціальним правилам суспільства, яке зовсім не підтримує сексуальне інакомислення.»[11]

Процес камінг-ауту[ред.ред. код]

Дансько-німецький психолог у галузі психології розвитку та психоаналітик Ерік Еріксон виявив, що у процесі свого психічного розвитку людина долає вісім певних стадій, вирішуючи конкретні психологічні завдання[12]. Він стверджував, що що для психічного здоров'я людини вкрай важлива інтеграція сексуальності в цілісний образ «Я» в процесі формування психічної ідентичності. В той ж час Еріксон каже, що це формування є комплексним процесом взаємодії між особистістю та суспільством. Аналізуючи цю працю, психотерапевт Домінік Девіс стверджує: «Оскільки формування ідентичності геїв і лесбіянок в обтяженому гомофобією суспільстві відбувається зовсім інакше, ніж у гетеросексуалів, їх психічний розвиток свідчить про інтеграцію стигматизованої сексуальності в їхній образ „Я“»[13].

З кінця 1970-х років дослідниками було сформульовано різноманітні психологічні моделі процесу камінг-ауту (Grace, 1977;[14] de Monteflores, Schultz, 1978;[15] Kimmel, 1978;[16] Cass, 1979;[17] Troiden, 1979;[18] Woodman, Lenna, 1980;[19] Coleman, 1981-82;[20] MacDonald, 1982;[21] Minton, MacDonald, 1983-84;[22] Troiden, 1989[23]). Зокрема, американський соціолог Річард Тройден запропонував такі чотири фази для опису процесу формування сексуальної ідентичності гомосексуала:[23]

  • передчуття відмінності від інших людей, що виникає у людини до статевої зрілості;
  • сумнів у гетеросексуальній ідентичності, який припадає на підлітковий вік;
  • сприйняття своєї нетрадиційної ідентичності, яке може і не відбутися через ворожі соціальні установки;
  • ідентифікація себе як представника сексуальної меншини, установлення зв'язку сексуальності з емоціональністю, інтеграція своєї сексуальності в образ «Я».

Через те що конкретних «причин» формування сексуальної ідентичності гомосексуалів не виявлено, сам процес камінг-ауту і його теоретичні обґрунтування спричиняють суперечки та дискусії: жодна з розроблених моделей не може вважатися вичерпною. Тим не менше, вони збігаються в одному: процес не є лінійним, і людина може одночасно вирішувати декілька психологічних завдань, що належать до різних стадій процесу[13].

Усвідомлення власної орієнтації[ред.ред. код]

Психологічна модель процесу камінг-ауту, розроблена Елі Коулменом[20], передбачає наявність так званої стадії «перед-виявлення», після якої відбувається камінг-аут, в якій дитина в ранньому віці починає відчувати свою відмінність від ровесників, а також конфлікт своїх почуттів із засвоєними в сім'ї негативними установками стосовно гомосексуальності. На цій стадії багато людей не можуть зрозуміти, що поганого в їхньому потягу до своєї статі, і відчувають свою відмінність від інших задовго до того, як зіставлять її зі своєю належністю до сексуальних меншин[24].

Психотерапевт Хенлі-Хеккенбрюк підкреслює, що

«індивідуальні нюанси визначення [людиною] своєї ідентичності важко перерахувати. Вони визначаються особливостями особистості і характеру, віком, коли людина вперше усвідомила свою відмінність, особливостями перебігу фізичних процесів, ригідністю сімейних поглядів (зокрема тих, які стосуються сексуальної поведінки), релігійним вихованням, негативним або травматичним досвідом, пов'язаним із сексуальною орієнтацією» [25].

Вік усвідомлення своїх гомосексуальних переживань у геїв і лесбіянок відрізняється. За даними спостережень, проведених дослідниками Карлою Джей та Алленом Янгом, для чоловіків цей вік становить 13-14 років, а для жінок — 18[24]. Більшість чоловіків починають сексуальні стосунки з особами своєї статі ще до того, як усвідомлять себе геями. Жінки зазвичай здогадуються про свою орієнтацію задовго до інтимної близькості з особами своєї статі[26].

Камінг-аут може випереджати період невизначеності, коли людина вважає, що її сексуальна орієнтація, поведінка або відчуття приналежності до іншої статі є певною перехідною «фазою», або не визнає ці почуття з релігійних або моральних міркувань[13].

Сексолог Михайло Бейлькін, розмірковуючи про доцільність здійснення камінг-ауту після усвідомлення людиною власної орієнтації, стверджує:

«Що стосується «саморозкриття» (або «виявлення») як відмови від змушеного маскування, то необхідність такого кроку не завжди очевидна. Підштовхувати до нього геїв неприпустимо; інколи це може завдати лиха. Навряд є доречним, скажімо, публічне визнання своєї гомосексуальності в умовах в'язниці»[11].

Психологічні і соціальні проблеми камінг-ауту[ред.ред. код]

Камінг-аут — складний процес, який може мати як і позитивні, так і негативні соціальні і психологічні наслідки для індивіда, що його здійснює. Тому люди, що пройшли камінг-аут методом спроб і помилок, визначили, яка поведінка є менш травматичною для людини та її близьких, спробували узагальнити цей досвід у формі рекомендацій[27][28]. В матеріалах, що поширюються американською огранізацією під назвою «Батьки і друзі геїв та лесбіянок» (PFLAG), не рекомендується, зокрема, здійснювати камінг-аут під час свят та інших стресових ситуацій, наприклад, під час сварки[29].

Зазвичай камінг-аут — це не одномоментний, а поступовий процес, що постійно розвивається. У більшості випадків сексологи рекомендують «розкриватися» спочатку близькому другу, що заслуговує на повну довіру, або члену сім'ї, а потім зробити перерву і почекати із подальшим зізнанням[30]. Про орієнтацію деяких людей знають на роботі, але не підозрюють у сім'ї, або навпаки. Тим не менше, фактично камінг-аут не вичерпується одноразовим зізнанням одній людині або групі людей.

Деякі дослідники виявили, що ступінь відкритості людини про свою орієнтацію в різних життєвих ситуаціях пов'язаний із відсутністю у неї стресів і неврозів[31].

Ставлення батьків до камінг-ауту[ред.ред. код]

Різні психологічні рекомендації для батьків про те, як адекватно ставитись до камінг-ауту дитини, подано на низці веб-сайтів, а також в інших публікаціях.

Зізнання в гомосексуальності (бісексуальності або транссексуальності) перед своєю сім'єю може бути важким кроком в процесі камінг-ауту. Доволі часто батьки нічого не підозрюють про нетрадиційну сексуальну орієнтацію свого сина чи дочки. Багато непідготовлених батьків переживають нервовий шок і потрясіння, коли дізнаю́ться про справжні сексуальні уподобання своїх дітей.

Часто батькам необхідний час для того, щоб сприйняти сексуальну орієнтацію своєї дитини. Протягом цього часу деякі батьки відмовляються від спілкування зі своїми дітьми, ігнорують тему сексуальності, сподіваючись, що проблема зникне сама собою, а їх дитина стане такою як усі, або намагаються переконати її, що це лише тимчасова «блаж». Іноді батьки сприймають гомосексуальність як хворобу і намагаються «вилікувати» дітей, наприклад, за допомогою репаративної терапії, яка може погіршити психічний стан підлітків. В деяких випадках батьки відмовляють від своїх дітей і виганяють їх з дому. Всі подібні виховні заходи стосовно нетрадиційної сексуальної орієнтації сучасною офіційною психологічною і психотерапевтичною наукою розглядаються як деструктивні і такі, що можуть спричинити шкоду для психіки дитини та ускладнити її стан.

Якщо сім'я сповідує ортодоксальну християнську, мусульманську чи іудейську віру або ретельно дотримується релігійних канонів, то дитина може відчувати додатковий психічний дискомфорт внаслідок конфлікту між її гомосексуальністю і системою релігійних заборон. Переважна більшість організацій та груп, таких як, «Exodus International», NARTH, «Parents and Friends of Ex-gays» (PFOX), «Focus on the family» та «International Healing Foundation», що виступають за можливість, бажаність та необхідність «подолання гомосексуалізму» за допомогою репаративної терапії, налаштовані ортодоксально і розглядають гомосексуальні переживання та поведінку як «неприродні та гріховні».

Допомога при камінг-ауті[ред.ред. код]

За статистикою, середній вік камінг-ауту в США — 13 років[32]. В Україні подібна статистика не ведеться. Більшість підлітків із нетрадиційною сексуальною орієнтацією бояться відкритися перед оточуючими або попрохати у них допомоги, особливо після того, коли вони помічають, що їх сексуальні уподобання не схвалюються більшістю людей. Через це підлітки не бажають розповідати про свою гомосексуальність навіть власним батькам. За статистикою, серед гомосексуальних підлітків набагато більше випадків самогубства, ніж серед гетеросексуальних[33][34]. Наданням допомоги в цій критичній ситуації займаються спеціальні служби, крім того, існують веб-сайти, присвячені цим проблемам.

Камінг-аут і парафілія[ред.ред. код]

Деякі дослідники стверджують, що під терміном камінг-аут можна також розуміти публічне зізнання людини про наявність у неї парафілії. Не зважаючи на те, що, наприклад, зоофілія, згідно із загальноприйнятими класифікаціями, належить до парафілій, деякі сексологи, (наприклад Хані Мілетскі), наполягають на тому, що існує окрема зоосексуальна орієнтація і що зоосексуали також можуть здійснювати камінг-аут, переживаючи ті самі труднощі, що і представники ЛГБТ-спільноти[35]. Як приклад такого «зоосексуального камінг-ауту» можна навести скандальний судовий розгляд 1999 року за участю Філіпа Бабла, який є, за його власними словами, «першим, хто вийшов із комірки зоофілії, і постраждав через розкриття своєї сексуальної орієнтації». Після того як Філіп зізнався своєму батькові, Френку Баблу, у своїй зоосексуальній орієнтації, той кілька разів ударив сина металевим прутом і зламав йому руку.

Національний день камінг-ауту[ред.ред. код]

На думку американської ЛГБТ-організації «Кампанія за права людини», послідовно і організовано реалізувати концепцію камінг-ауту в маштабах всього суспільства покликаний так званий «Національний день камінг-ауту». Він проходить щорічно 11 жовтня. Спочатку цей захід відбувався лише в США, а згодом здобув поширення у всьому світі. На думку організаторів, це дозволяє зменшити можливі негативні наслідки камінг-ауту як для психіки родичів, близьких та друзів людини, так і для неї самої.

Історія[ред.ред. код]

Історія американського «Національного дня камінг-ауту» розпочалася 11 жовтня 1989 року, коли 500 тисяч демонстрантів пройшли вулицями Вашингтону, вимагаючи рівності прав геїв та лесбіянок. Рішення про проведення щорічного дня камінг-ауту було ухвалено 1988 року за участю доктора Роберта Ейхберґа та Джин О'Лірі, американської активістки в боротьбі за права геїв і лесбіянок, політика, колишньої черниці. Засновники заходу ставили на меті знайомство більшості населення з ЛГБТ-спільнотою і її рухом за рівні права.

Символіка і атрибутика[ред.ред. код]

Емблема Національного дня камінг-ауту

Емблему американського дня камінг-ауту створив у 1980-х роках американський художник Кіт Харінг, який працював у жанрах міської вуличної графіки, графіті і поп-арта. У багатьох його роботах обігрувались теми одностатевих стосунків.

Організатори заходу рекомендують учасникам у цей день одягати певні знаки і символи: перевернутий рожевий трикутник, грецьку літеру лямбда, а також 6-кольорову веселку у вигляді ювелірних прикрас, прапорів або на одязі, щоб своїм прикладам наочно продемонструвати наявність геїв, лесбіянок, бісексуалів та транссексуалів у всіх верствах суспільства, серед усіх вікових та етнічних груп.

Відомий хіт «I'm Coming Out» (укр. «Я виходжу») 1980 року у виконанні американської поп-зірки Даяни Росс може вважатися неофіційним гімном дня камінг-ауту зокрема і всієї гей-спільноти у цілому. Пісню було написано і спродюсовано композитором Найлом Роджерсом у співробітництві з іншими музиканами під враженням вечірки в одному каліфорнійському диско-клубі, де він випадково помітив пару трансвеститів, що імітували Даяну. Після того, як пісня вийшла навесні 1980 року і надійно посіла верхні місця хіт-парадів (найвища позиція — 5-а у чарті музичного журналу Billboard), Даяна Росс стала гей-іконою ЛГБТ-спільноти нарівні із такими артистами як Мадонна, Глорія Гейнор, Шер, Кайлі Міноуг, Барбара Стрейзанд, Джуді Гарланд, Марлен Дітріх та Ширлі Бессі[36].

Підтримка[ред.ред. код]

Патронаж «Національного дня камін-ауту» здійснює одна із найбільших ЛГБТ-організацій під назвою «Кампанія за права людини». Вона випускає спеціальні матеріали з рекомендаціями як правильно взятися до питання розкриття власної сексуальної орієнтації близьким, родичам та друзям. Також ця огранізація росповсюджує дані про те, які компанії і корпорації найбільш терпляче ставляться до ЛГБТ-співробітників (так званий «Індекс корпоративної рівності»).

Камінг-аут знаменитостей за кордоном[ред.ред. код]

Камінг-аут найпомітніший серед відомих людей, чиє життя постійно перебуває у полі зору засобів масової інформації. Здебільшого це представники творчих професій: артисти балету, поп-співаки, дизайнери, актори, режисери та інші. Тим не менше, камінг-аут здійснюють також і деякі екстремісти, наприклад, померлий від СНІДу британський неонацист Ніккі Крейн незадовго до своєї смерті зізнався в своїй гомосексуальності[37][38].

Існує точка зору, що представники поп-культури, які навіть не є геями, лесбіянками або бісексуалами, вдаються до фальшивого камінг-ауту у вигляді «сенсаційних зізнань» чи публічних дій як засобу підвищення інтересу публіки до своєї персони (наприклад, так вчинив російський гурт t.A.T.u., використовуючи лесбійський імідж на початку кар'єри[2], а також співачка Мадонна, яка поцілувала в губи Крістіну Агілеру і Брітні Спірс під час виконання пісні «Like a Virgin» на церемонії вручення нагород MTV Video Music Awards у 2003 році)[39].

Випадок із британським поп-співаком Джорджом Майклом ілюструє протилежну реакцію громадськості: його публічне зізнання 1998 року у власній орієнтації відштовхнуло від його творчості шанувальників[40], внаслідок чого популярність співака в США різко впала, що стало однією з причин його тривалої депресії і творчої кризи[41].

Артисти балету[ред.ред. код]

  • Одним із найперших чоловіків в СРСР, хто визнав свою гомосексуальну орієнтацію, став танцівник Рудольф Нурієв. Через переслідування КДБ, який підозрював артиста в гомосексуалізмі, в червні 1961 року, Нурієв був змушений залишитися за кордоном. У своїй автобіографії він писав: «Я вирішив тому, що у мене не було іншого вибору»[42]. Історія багаторічних стосунків Нурієва з данським танцівником Еріком Бруном була темою, що неодноразово згадувалась у літературі[43].

Музиканти, співаки[ред.ред. код]

  • Британський співак Елтон Джон визнав свою бісексуальність в інтерв'ю журналу Rolling Stone 1976 року. Це оголошення, що не мало прецедентів в історії популярної музики, викликало спад продажу його дисків серед гетеросексуальної більшості шанувальників і негативно вплинуло на його популярність[44]. Хоча 1983 році він для прикриття одружився зі своєю звукоасистенткою, саме Елтон Джон став взірцем відкритості щодо сексуальної орієнтації для інших музикантів. 21 грудня 2005 року відбулася реєстрація цивільного партнерства Елтона Джона і його друга Джона Ферніша.
  • Американська рок-співачка Мелісса Етерідж, втомившись від спекуляції журналістів щодо її сексуальної орієнтації, випустила у 1993 році альбом під назвою Yes I Am. За декілька місяців до того вона виступила із зізнанням стосовно своєї орієнтації прямо на інавгурації президента Білла Клінтона[45].
  • Ніл Теннант, учасник поп-дуету Pet Shop Boys, у своєму інтерв'ю британському гей-журналу Attitude 1994 року, розповідаючи про внесок групи до гей-культури, сказав: «Я маю на увазі, що я гей, і я писав пісні з цього погляду»[46].
  • Роберт Гелфорд, вокаліст хеві-метал гурту Judas Priest, 1998 року в інтерв'ю каналу MTV публічно зізнався в своїй орієнтації, про яку учасники гурту вже знали. Для шанувальників це не стало новиною через чутки, що ходили до цього.
  • В Росії одним із перших геїв, що відкрито заявив про свої сексуальні уподобання російським ЗМІ, став Борис Моїсеєв[47].
  • Австралійський поп-співак Даррен Хейз, у минулому один із учасників поп-дуету Savage Garden, 19 червня 2006 року оформив у Лондоні цивільне партнерство зі своїм другом Річардом Калленом, з яким зустрічався до того протягом двох років. 18 липня співак публічно заявив про це на своєму офіційному веб-сайті, підкресливши, що він рідко коментує своє приватне життя і що надалі буде робити так само[48].
  • Бельгійський співак Боб Бенні здійснив камінг-аут у віці 75 років[49].
  • Латиноамериканський співак Рікі Мартін 29 березня 2010 року на своєму сайті офіційно признав свою гомосексуальність.[50] Раніше співак неодноразово спростовував чутки про свою нетрадиційну орієнтацію.
  • Італійський співак Тіціано Ферро здійснив камінг-аут 5 жовтня 2010 року, розповівши про свою сексуальність в інтерв'ю італійському «Vanity Fair». [51][52]

Актори[ред.ред. код]

Дизайнери[ред.ред. код]

  • Американський дизайнер-модельєр Том Форд, який співпрацював з будинками мод «Gucci» і «Yves Saint Laurent», 1997 року в інтерв'ю журналу The Advocate, коментуючи свої багаторічні стосунки з головним редактором журналу «Vogue для чоловіків» Річардом Баклі, заявив: «Наразі я, безперечно, гей» (англ. «I'm certainly gay at this particular moment in my life»)[58].
  • Характер особистих стосунків у творчому альянсі італійських дизайнерів-модельєрів модного одягу Доменіко Дольче і Стефано Габбана, заснованому 1985 року, було відкрито ними публічно лише 2000 року, через 15 років початку їх спільного життя і кар'єри[59].
  • Британський дизайнер-модельєр Александр Маккуїн 2001 року влаштував свято на острові Ібіца з приводу укладення свого партнерства з режисером-документалістом Джорджем Форсінтом[60]. Згодом, з нагоди відкриття свого бутіка в Москві у вересні 2007 року, Маккуїн в інтерв'ю газеті «Відомості» заявив: «Як гей, я і сам зазнавав суспільного гоніння, тому в житті завжди знаходив привабливішими драму і меланхолію, в них більше романтики»[61].

Політики[ред.ред. код]

  • Марк Фолі — американський конгресмен, колишній голова комітету з протидії сексуальним домаганням до малолітніх через інтернет, обвинувачений в розсиланні повідомлень сексуального характеру неповнолітнім, 2006 року зізнався в тому, що він гей і страждає на алкоголізм[62][63].
  • Одним із відомих політиків, що відкрито зізнався в своїй гомосексуальності, є нинішній мер Берліна, Клаус Воверайт, що публічно заявив 2001 року: «Я — гей, і добре, що це так» (нім. «Ich bin schwul, und das ist auch gut so»)[64]. Він здійснив камінг-аут під час своєї передвиборчої кампанії, коли отримав інформацію про те, що жовта преса може почати поширювати чутки про його сексуальну орієнтацію.
  • Мер Парижу Бертран Деланое у 2001-2014 роках в одному телеінтерв'ю публічно зізнався в своїй гомосексуальності 1998 року[65].
  • Не менш відомим американським політиком, що публічно здійснив камінг-аут 2004 року, став колишній губернатор Нью-Джерсі Джим Макґріві[66].
  • Першим угорським політиком вищого рангу, що оголосив про свою орієнтацію, став держсекретар Габор Сетеї, член Угорської Соціалістичної партії. 6 липня 2007 року під час промови на відкритті кінофестивалю геїв і лесбіянок у Будапешті він заявив: «Я — європеєць і угорець. Я вірю в Бога, в любов, свободу і рівність. Я — держсекретар республіки Угорщина. Економіст і директор з персоналу. Партнер, друг, інколи — конкурент. А також гей»[67].
  • Ґідо Вестервелле, міністр закордонних справ Федеративної Республіки Німеччнини у 2009-2013 роках і віце-канцлер 20092011, голова третьої за популярністю партії ВДП. Живе із бізнесменом Міхаелем Мронцем. Не робив заяв щодо своєї орієнтації, просто почав з'являтися на публіці разом зі своїм партнером. Перший публічний вихід здійснив 2004 року на 50-річчі своєї приятельки Ангели Меркель[68].
  • Йоганна Сіґурдардоттір Прем'єр-міністр Ісландії з 2009  до травня 2013 року. Перебуває в офіційному шлюбі з Йоніною Леосдоттір.

Журналісти і телеведучі[ред.ред. код]

  • 14 квітня 1997 року журнал Time вийшов з фотографією відомої американської телеведучої, коміка в жанрі «стендап комеді» і актриси Еллен Дедженерес на обкладинці і заголовком: «Ага, я лесбіянка» (англ. «Yep, I’m Gay»). У статті телеведуча пояснювала причини свого камінг-ауту: «Я ніколи не хотіла бути представником гей-товариства. Ніколи. Я зробила це для того, щоб бути чесною із самою собою»[69].
  • 1997 року російський журналіст и телеведучий Андрій Черкізов у програмі Володимира Познера «Людина в масці» зізнався в своїй гомосексуальності. Декілька днів потому газета «Московський комсомолець» опублікувала інтерв'ю, в якому Черкізов заявив: «Я не роблю із цього професії, але я і не приховую. Якщо мене питають в лоб, я кажу. Так, я не абстинент, так, я гей, так, я московська шпана за світоглядом, так, я абсолютно не світська людина»[70].
  • У березні 2002 року американська телеведуча, комік в жанрі «стендап комеді» і актриса Розі О'Доннелл зізналася, що вона лесбіянка, під час інтерв'ю в програмі з Даяною Соєр на телеканалі ABC. Пояснюючи причини свого пізнього (у віці 40 років) камінг-ауту, Розі сказала: «Я не хотіла, щоб цей прикметник назавжди пристав до мого імені. Ну, ви розумієте, лесбійська Розі О'Доннелл. […] Я вирішила зачекати, доки не буду в тривалих стосунках. Наразі вже чотири роки»[71]. Розі О'Доннелл відома завдяки акторському дуету з Мадонною в фільмі «Їх власна ліга» (1992) і участі в картині «Несплячі в Сіетлі» (1993).
  • Популярна німецька журналістка і телеведуча Анне Вілль у листопаді 2007 року під час однієї з фотосесій підтвердила, що у неї тривалий час є партнер Міріам Мекель, директор інституту ЗМІ в університеті Сен-Галлен (Швейцарія), і що вони «хотіли б залишити їхні стосунки приватними». Протягом п'яти років, починаючи з 2002, Вілль з'являлась на публіці в супроводі Мекель, але ніколи не коментувала свої стосунки. Опитування жителів Німеччини, здійснене новинами журналу Stern, показало, що 16% поставились позитивно до камінг-ауту Вілль, 7% — негативно, а більшість опитаних залишились буйдужими до цієї події[72].
  • Російський журналіст і головний редактор телеканалу Муз-ТВ Олексій Остудін у січневому номері журналу «Квір» від 2007 року розповів про свій камінг-аут: «У мене навіть бабуся з дідусем все знають. Мій камінг-аут відбувся ще в університеті. Спершу мама знайшла якісь картинки у мене на столі. Але тоді я зумів відмазатися. А потім прочитала факс від подруги, в якому я говорю про якогось хлопця. Довелось все розповісти. Але з тих пір проблем не було»[73].

Письменники[ред.ред. код]

  • Російский письменник Алмат Малатов в інтерв'ю журналу «Квір» в жовтні 2006 року сказав: «Я не бачу сенсу в тому, щоб робити зі своєї сексуальності, якою б вона не була, культ чи тавро. Справа у тому, що женуться лише за тим, хто втікає. Людину, що не приховує свою сексуальну орієнтацію, врешті-решт починають сприймати як належне. […] Два роки тому я познайомився з хлопцем, і наразі маю стосунки, які назвав би подружніми. Якщо рано чи пізно узаконять гей-шлюби, то я, мабуть, такий шлюб візьму — я впевнений в цій людині так само, як вона впевнена в мені»[74].

Спортсмени[ред.ред. код]

  • Чеська тенісистка Мартіна Навратілова публічно зізналась у своїй орієнтації невдовзі після отримання громадянства США 1981 року.
  • Англійський баскетболіст Джон Амаечі в лютому 2007 року став першим спортсменом в НБА, що оголосив про свою орієнтацію[75]. Пізніше він написав автобіографічну книгу «Man in the Middle», присвячену труднощам його спортивної кар'єри, які йому довелося пережити, коли він був прихованим геєм[76].
  • Олімпійський чемпіон Пекіну зі стрибків у воду із Австралії Метью Мітчем публічно розповів про свою гомосексуальність в інтерв'ю газеті Sydney Morning Herald у травні 2008 року[77][78].

Соціальне значення і вплив[ред.ред. код]

Підсумком реалізації концепції камінг-ауту в межах громадських програм (зокрема, майже 20-річного щорічного проведення дня камінг-ауту та низки інших заходів зі зниження рівня гомофобії в США) став той факт, що під час Інтернет-опитування майже 3 тисяч американців з'язувалося, що 70% гетеросексуалів у віці старше 18 років особисто знають кого-небудь, хто є геєм, лесбіянкою, бісексуалом або транссексуалом (для порівняння, у Росії ця цифра за даними статистики «Фонду Громадської думки» становить 10%)[79]. Більше того, 83% із тих людей, які вважають себе членами ЛГБТ-спільноти США, повідомили, що не приховують свою орієнтацію[80].

Інші багаторічні дослідження, засновані на 120 опитуваннях громадської думки, здійснені професором політології Кеннетом Шерріллом із Центру сексуальності і громадської політики в коледжі Хантер у співавторстві з Патріком Іганом із Центру демократичної політики в університеті Прінстон, показало, що наявність в сім'ї родича, який є відкритим геєм або лесбіянкою, підвищило громадську підтримку реєстрації гей-партнерств на 17% і поліпшило ставлення спільноти до всиновлення дітей гей-парами на 13%[80].


Камінг-аут знаменитостей в Україні[ред.ред. код]

1997 року першим у нашій державі український журналіст та телеведучий Гнатенко Костянтин Костянтинович у рамках представлення шоу-програми «Я не монстр» зізнався в своїй гомосексуальності. Щоправда, у 2008 р. Костя став заявляти про свою бісексуальність, зазначивши наступне: «Я состою не только из голубого цвета, я разный» "[81].

Другим серед вітчизняних геїв-знаменитостей, що відкрито заявив про свої сексуальні уподобання, став телеведучий Анатолій Єрема. З даною заявою журналіст виступив 23 жовтня 2007 року в газеті «Бульвар Гордона». "[82].

Серед менш відомих людей, що відкрилися світу — журналісти друкованих видань, дизайнери, травесті-артисти. В заснованому у 1998 р. першому українському гей-журналі «Один з нас» до камінг-ауту вдалися автори та редактори видання, публіцисти Леонід Нефедович, Станіслав Григорович Науменко, Олександр Фесенко. З появою гей-клубів у великих містах випадки камінг-ауту серед рядових громадян почастішали.

У 2003 р. у столиці було утворено інформаційний і правозахисний Центр для геїв та лесбійок «Наш світ» (переведений сюди з Луганська), який очолив журналіст Андрій Юрійович Маймулахін, котрий ще у 1997 р., живучи на той час у Луганську, зважився на камінг-аут.

У 2004 р. до камінг-ауту вдалися виконавчий директор ВМГО «Молодіжний правозахисний центр», журналіст газети «Аргументи і факти в Україні» Олександр Олександрович Горбаченко, а також засновник та голова започаткованої у 2000 р. ВМГО «Ліга депутатських помічників», виконавчий директор «Центру творчої молоді» Святослав Павлович Шеремет-Шереметьєв. Ці два молодіжних лідера разом з директором арт-агентства «Замана» Ігорем Бондаренком виступили 22 вересня 2004 року засновниками ВМГО «Гей-форум України» (президентом був обраний Святослав Шеремет, його заступником стала лесбіянка Анна Довгопол).

У 2007 р. про свою гомосексуальність на шпальтах газети «Бульвар Гордона» в розмові з Гнатенком заявив письменник та перекладач Іван Рябчій, який друкувався під псевдонімом Іван Тюссо.[83].

У 2011 р. на камінг-аут зважився киянин, учасник гурту Kazaky Франческо Боргато; при цьому й іших учасників гурту підозрюють у гомосексуальності.

Серед лесбіянок першою до камінг-ауту вдалася відома журналістка та піар-менеджер Лайма Гейдар, яка разом з Ольгою Байкою утворила у 2000 р. феміністське товариство «Жіноча Мережа». Вона стала позиціонувати себе, як «первая лесбиянка страны» "[84].

Ще одною знаменитою лесбіянкою, яка відкрито заявила про свої сексуальні уподобання, стала випускниця Національного медичного університету ім. Богомольця, лікар та журналіст Олена Олексіївна Семенова, незалежний експерт програми ООН з підтримки ЛГБТ-спільноти, за участю якої була створена Громадська організація «Гей-альянс Україна» (у ній вона стала координатором), Громадська організація «Інформаційно-освітній центр „Жіноча Мережа“» (голова Лайма Гейдар), та Громадська організація «Нова хвиля для кращого майбутнього» (остання — в Херсоні).

До лесбіянок себе відносять також відома дизайнер Лілія Літковська, та піар-менеджер і продюсер столичного дизайнерського центру Надія Пожарська, які ще з 2010 року становлять лесбійську пару. У 2011 р. Пожарська вирішила завагітніти через штучне запліднення, при цьому продовжуючи бути в парі з Літковською "[85].

В українських емігрантських колах на камінг-аут зважилися два церковних діячі українського походження: митрополит Андрій Базільський-Бренннан з Канади, та митрополит Михайло Явчак-Чампіон з США "[86].

Камінг-аут у культурі[ред.ред. код]

У деяких художніх творах обговорюється ситуація, коли гетеросексуальний персонаж здійснює «фальшивий камінг-аут», прираховуючи себе до ЛГБТ-спільноти заради слави, грошей або будь-яких інших преференцій. Надалі ситуація повторюється, і пізніше він здійснює ту ж саму «процедуру камінг-ауту», але тепер уже в самій ЛГБТ-спільноті, публічно заявляючи, що він гетеросексуал. Наприклад, подібній проблемі було присвячено фільм «Танго втрьох», а в комедії Франсіса Вебера «Хамелеон» герой Даніеля Отея здійснює фальшивий камінг-аут, щоб не втратити своє рабоче місце (він працює бухгалтером на підприємстві з виготовлення презервативів, серед клієнтів якого багато гомосексуалів). В аніме «Strawberry Eggs» учениця публічно зізналась, що закохалась в свою вчительку, яку тоді ж публічно виявили як переодягненого хлопця.

Популярною темою фільмів є публічне зізнання персонажа, переодягненного як особа протилежної статі, заради досягнення деяких соціальних цілей, який або добровільно показує свою справжню зовнішність («Тутсі») або відмовляється зробити це на людях («Strawberry Eggs»).

Критика[ред.ред. код]

Концепція камінг-ауту часто критикуєтся людьми, що виступають за збереження традиційних норм і підвалин у суспільстві. Часто в основі критики лежать релігійні мотиви, тому що світові релігії (християнство, іслам, буддизм) негативно ставляться до гомосексуальності (за винятком деяких деномінацій всередині іудаїзму і христианства, наприклад реформістську гілку іудаїзму). Концепція камінг-ауту, а також її реалізація в межах різних суспільно-орієнтованих заходів може розцінюватися критиками, як пропаганда гомосексуалізму і як частина певного плану або програми з послідовного залучення до своїх рядів молоді, яка ще не визначилась, а також з розхитування моральних підвалин суспільства. Одним з найвідоміших критиків є Джудіт Рейсман.

Колективісти вважають, що суспільне важливіше за індивідуальне, що, існуючи в суспільстві, людина повинна або підкорятися його нормам, або виганятися зі суспільства, як асоціальний елемент.

Критика з позицій анти-гей активістів[ред.ред. код]

Джозеф Ніколосі, президент Національної асоціації з дослідження і терапії гомосексуальності, яка розцінює гомосексуальність як психічний розлад і проголошує можливість її «подолання» шляхом репаративної терапії, вважає, що заходи, подобні до «Національного дня камінг-ауту», можуть збити підлітків з пантелику і нав'язати їм гомосексуальну ідентичність. Він стверджує, що підлітки «будуть навішувати на себе ярлик геїв» і що «подібне розхвалювання гомосексуальної ідентичності несправедливе стосовно тих молодих людей, які ще не визначились зі своєю орієнтацією»[87]. В той ж час, згідно з теорією Ніколосі і офіційною позицією NARTH, визначальним віком для формування гомосексуальності людини є не підлітковий період, а вік між першим і третім роками життя[88].

Найбільша християнська організація «Exodus International», що входить до складу антигомосексуального руху, 1995 року як відповідь на «Національний день камінг-ауту» заснувала святкування свого власного «Національного дня виходу із гомосексуалізму» (National Coming Out of Homosexuality Day) на честь «змінених життів колишніх гомосексуалістів — декількох тисяч чоловіків і жінок». Президент цієї організації Алан Чамберс заявляє: «Як один із цієї тисячі людей, які зазнали змін, я знаю, що існує життя за межами гомосексуалізму. Для багатьох із тих, хто відчуває в своєму гомосексуальному житті самотність і порожнечу, є вихід»[89].

Джон Полк, колишній гей і організатор регулярних антигомосексуальних конференцій під назвою «Кохання перемогло» (Love Won Out), яку спонсує захисник традиційних сімейних цінностей — некомерційна християнська організація «Focus on the Family», заявляє: «Мільйонам людей, занепокоєних проблемами [гомосексуальності], кажуть, що камінг-аут — це вирішення їхніх проблем. Але для деяких — це лише початок, і ми хочемо, щоб вони знали — існує вихід зі спустошеності, самотності та розгубленості, які притаманні гомосексуальному життю».[90]

Анти-гей активіст Майк Гейлі, «колишній гомосексуал» і ведучий конференцій «Кохання перемогло», стверджує: «Сотні тисяч людей, що борються зі своєю сексуальністю, зокрема і молодь, перебувають у групі ризику, яких підштовхують до камінг-ауту, як способу вирішення своїх проблем. Людям потрібна правдива інформація, щоб приймати здорові життєві рішення, а так звані заходи „гордості“ в цьому плані викликають лише співчуття. Істина полягає у тому, що для тих, хто бореться із небажаною гомосексуальністю, є вихід»[91].

Терапевт Воррен Трокмортон, доцент психології в коледжі Гроув Сіті (штат Пенсильванія, США), відповідаючи на питання підлітків, які сумніваються в своїй орієнтації і сексуальній ідентичності, каже, що їм не варто поспішати з камінг-аутом і «навішуванням на себе ярликів»: «Ви можете самі не знати, як саме називати свої сексуальні почуття. Не слід поспіхом ухвалювати рішення про те, до якої категорії людей ти належиш. Це правильно як для підліткового, так і пізнішого періоду життя молодих людей. Деякі люди, вчителі або консультанти, що керуються добрими намірами, можуть заявляти, що молоді люди здійснюють камінг-аут та ідентифікують себе з геями і лесбіянками вже в 12-13 років. Хоча існують деякі підлітки, які поспішають зробити такий крок, насправді це нерозумно. Сексуальні почуття развиваються протягом тривалого періоду часу […] Статеві гормони підлітків як ніколи активізуються, тому ваши сексуальні почуття можуть бути вкрай сильними, але не зосередженими на чомусь одному. Це нормально»[92].

Критика з позицій фемінізму[ред.ред. код]

Концепція камінг-ауту також критикують деякі представники ЛГБТ-спільноти. Зокрема, феміністка Джудіт Батлер говорить про те, що метафора, що протиставляє стан людини «всередині» і «ззовні комірки», припускає, що життя «в комірці» або в тіні — це темне, маргінальне та уявне існування, тоді як життя «назовні», «в променях прожекторів» відкриває істинну сутність людини[93]. Американський теоретик фемінізму Даяна Фасс пояснює: «проблема, звичайно ж, полягає в риториці „всередині-ззовні“: подібна полеміка випускає із поля зору той факт, що більшість з нас в один і той ж час знаходяться як „всередині“, так і „ззовні“». Фасс продовжує: «бути „всередині“, або „на виду“, як кажуть геї, насправді означає все із точностю навпаки; „бути назовні“ — означає припинити, нарешті, соромитися зовнішніх обставин, а також усіма винятками і недоліками, що викликані перебуванням „всередині“. Іншими словами, „бути ззовні“ — насправді бути всередині. Всередині видимого, артикульованого і раціонального культурного простору»[94].

Теоретик гендерних досліджень і фемінізму Ів Кософскі Седжвік у своїй книзі «Епістемологія комірки» (1990) на базі літературних героїв докладно аналізує сприйняття в сучасному суспільстві феномену чоловічої гомосексуальності і самої «комірки», яку «залишають» гомосексуали. Кософскі критикує суворий розподіл між гетеро- і гомосексуальністю, а також тезу про те, що гомосексуал є певним окремим типом людини, чия сексуальність виявляється «заразною». Автор припускає, що, можливо, в кожному чоловікові, як в «комірці», ховається «жіноче серце» і що це є не характеристикою деякого «виду» або «меншини», а, швидше, однією з багатьох ймовірних можливостей. Автор робить висновок, що «комірка», яка сприймається як певна таємна, приватна гомосексуальність, насправді є публічною сутністю, а «вихід» із неї виконує функцію певного «перформанса» або «вистави». Заперечуючи протиставлення приватного і публічного, Косовскі в своїх міркуваннях приходить не до того, що гомосексуали здійснюють «вихід із комірки», а до виявлення того факту, що насправді «комірка» є «прозорою» або «порожньою». Таким чином, гомосексуали, на думку Кософскі, виявляються лише «нашвидку сформованою групою чоловіків» із «показною» метою[95].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Конституція України, Стаття 32 «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.» «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.» .
  2. а б «Тату» в лесбийских дебрях. Московский комсомолец. № 46, 22 декабря 2000 года (рос.)
  3. Johansson, Warren & Percy, William A. «Outing: Shattering the Conspiracy of Silence». Harrington Park Press, 1994 (англ.)
  4. Donald Webster Cory on glbtq.com (англ.)
  5. «Sagarin bio». Glbtq.com. 1913-09-18. Архів оригіналу за 2013-06-30. Процитовано 2009-06-24.  (англ.)
  6. а б Gross, Larry. «Contested Closets: The Politics and Ethics of Outing». Minneapolis & London, University of Minneapolis Press, 1993 (англ.)
  7. Meeker, Martin «Behind the Mask of Respectability: Reconsidering the Mattachine Society and Male Homophile Practice, 1950s and 1960s». Journal of the History of Sexuality — Volume 10, Number 1, January 2001, стр. 78-116 (англ.)
  8. Paul Varnell. «Revising Early Gay History». October 2, 2002, Chicago Free Press (англ.)
  9. Hooker, Evelyn. «Male Homosexuals and Their Worlds». Sexual Inversion: The Multiple Roots of Homosexuality. Judd Marmor, ed. New York: Basic Books, 1965, стр. 83-107.
  10. Gay pioneer's papers enter Library of Congress (англ.)
  11. а б в г М. М. Бейлькин. «Гордиев узел сексологии. Полемические заметки об однополом влечении», стр. 89-91 (рос.)
  12. Ericson, E. (1946) «Ego development and historical change». The Psychoanalitic Study of the Child, 2: 359-96 (англ.)
  13. а б в Дэвис Д., Нил Ч. «Розовая психотерапия: руководство по работе с сексуальными меньшинствами», СПб: Питер, 2001, ISBN 5-318-00036-3 (рос.)
  14. Grace, J. (1977) «Gay despair and the loss of adolescence: a new perspective on same sex preference and self-esteem». Presented at 5th Biennial Professional Symposium of the National Association of Social Workers, San Diego, November
  15. de Monteflores, C. and Schultz, S.J. (1978) «Coming out». Journal of Social Issues, 34(3): 59-72
  16. Kimmel, D.C. (1978) «Adult development and ageing: a gay perspective». Journal of Social Issues, 34(3): 113-30
  17. Cass V.C. (1979) «Homosexual identity formation: a theoretical model». Journal of Homosexuality, 4: 219-35
  18. Troiden, R.R. (1979) «Becoming homosexual: a model of gay idetity acquisition». Psychiatry, 42(4): 362-73
  19. Woodman, N.J. and Lenna, H.R. (1980) «Counselling with Gay Men and Women: A Guide for facilitating Positive Lifestyles». San Francisco, CA:Jossey Bass
  20. а б Coleman, E. (1981/82) «Development stages of the coming out process». Journal of Homosexuality, 7: 31-43
  21. MacDonald, G.J. (1982) «Individual differences in the coming out process of gay men: implications for theoretical models». Journal of Homosexuality, 8(1): 47-60
  22. Minton, H. and MacDonald, G.J. (1983/84) «Homosexual identity formation as a development process». Journal of Homosexuality, 9(2/3): 91-104
  23. а б R. R. Troiden (1989). «The formation of homosexual identities». Journal of Homosexuality, vol. 17, № 1/2/3/4, стр. 43-74.
  24. а б Jay, Karlf and Young, Allen (1979) «The Gay Report: Lesbians and Gay Men Speak Out About Sexual Experiences and Lifestyle». New York: Simon and Shuster (англ.)
  25. Hanley-Hackenbruck, P. «Psychotherapy and the „coming out“ process». Journal of Gay and Lesbian Psychotherapy, 1(1): 21-39 (англ.)
  26. Weinberg, T. (1978) «On doing and being gay: Sexual behaviour and male self-identity». Journal of Homosexuality, 4: 143-56 (англ.)
  27. 19 советов для успешного каминг-аута (рос.)
  28. Восемь советов по Coming Out (рос.)
  29. PFLAG (англ.)
  30. Кон, И. «Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви». Часть III. Я и другие — В поисках себя (рос.)
  31. Evelyn Hooker, «The adjustment of the male overt homosexual», Journal of projective techniques, XXI 1957, стр. 18-31 (англ.)
  32. Середній вік камінг-ауту — 13 років (рос.)
  33. Dale O'Leary. Gay Teens and Attempted Suicide (англ.)
  34. Teen Suicide (англ.)
  35. Выдержка из книги Miletski, Hani. «Understanding Bestiality and Zoophilia». East-West Publishing, LLC, 2002, ISBN 0-9716917-0-3 (англ.)
  36. Richard Dyer (2002). «The Culture of Queers». ISBN 0-415-22376-8 (англ.)
  37. Blood & Honour — Britain's fascists split (англ.)
  38. Oi! — The Truth by Garry Bushell (англ.)
  39. Jim DeRogatis. Kiss them off. Chicago Sun-Times, Aug 29, 2003 (англ.)
  40. Barry Walters. Listen, without prejudice — pop musician George Michael's professional life. The Advocate, May 12, 1998 (англ.)
  41. Judy Wieder. All The Way Out George Michael. The Advocate, Jan 19, 1999 (англ.)
  42. Рудольф Нуриев: трагедия самого богатого танцовщика // РИА «Новости» (рос.)
  43. Итальянская писательница написала книгу о 10 «великих гомосексуальных страстях XX века» (рос.)
  44. Claude Bernardin, Tom Stanton. Rocket Man: Elton John from A-Z. Praeger/Greenwood, 1996. ISBN 0-275-95698-9. Page 48. (англ.)
  45. Walters, Suzanna Danuta. All the Rage: The Story of Gay Visibility in America. University of Chicago Press, 2003. ISBN 0-226-87231-9. Page 4. (англ.)
  46. Burston, P. «Honestly». Attitude 1.4 (August 1994): стр. 62-69. http://www.glbtq.com/arts/pet_shop_boys.html (англ.)
  47. Борис Моисеев: Путь к славе через кладбище и ледяные слезы // Pravda.ru (рос.)
  48. Australian singer weds same-sex partner, en:ABC News, July 18, 2006 (англ.)
  49. Guy van Vliet, «Mijn boodschap aan alle homo's: Kom er gewoon voor uit : Benefietconcert voor Bob Benny» в «Gay Krant», 24 (2003), выпуск 480 (29 марта), стр. 18-19.
  50. [1]
  51. «Ферро:Я гей і можу вільно про це заявити». газета en:La Repubblica. 2010-10-05. Процитовано 2012-12-04. (італ.)
  52. # ixzz2DtA6YWJe
  53. Steele, Bruce. The Knight's Crusade, The Advocate, December 11, 2001 (англ.)
  54. Ian McKellen Activism (англ.)
  55. Bruce Vilanch. Rupert Everett: leading man on the rise. The Advocate, Jan 20, 1998 (англ.)
  56. Steven Fray. Moab is My Washpot, Arrow Books Ltd, 1998. ISBN 0-09-972731-5 (англ.)
  57. EXCLUSIVE: Neil Patrick Harris Tells PEOPLE He Is Gay. Novermber 3, 2006 (англ.)
  58. Brendan Lemon. Gucci's gay guru — influence of Tom Ford in fashion. The Advocate, June 10, 1997 (англ.)
  59. Richard Edwards. Dolce and Gabbana split in amicable fashion. Evening Standard (London), Feb 18, 2005 (англ.)
  60. Alexander McQueen: Fashion king // BBC, 24 February, 2001 (англ.)
  61. Юлия Савельева. Из мира ведьм // «Ведомости. Пятница», № 36 (73), 21 сентября 2007 (рос.)
  62. Shailagh Murray. The Open And Closeted Lives of a Gay Congressman // Washington Post. October 4, 2006 (англ.)
  63. Марк Фоли не педофил, а всего лишь старый педераст-алкоголик (рос.)
  64. Von Jörg Lau. Die Weltpresse begeistert sich für den Berliner Bürgermeister Klaus Wowereit. Warum nur? Die Zeit — Leben, 2005 (нім.)
  65. Delanoë et Sarkozy: même combat! Dimanche, 18 Septembre, 2005 (фр.)
  66. Angela Delli Santi. 2 years after declaration, McGreevey finds stride as «gay American». The Associated Press, August 11, 2006 (англ.)
  67. Hungarian Cab Min Comes Out // 365Gay.com, July 6, 2007 (англ.)
  68. «Лідер лібералів – від політичної легковажності до героя виборів». Німецька хвиля. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  69. Bruce Handy. He called me Ellen Degenerate? // TIME Magazine, April 14, 1997 (англ.)
  70. Яна Жиляева. Беспринципный правдолюб Андрей Черкизов // Московский Комсомолец. 18 октября 1997 года (рос.)
  71. Ann Oldenburg. Rosie talks adoption in coming-out interview // USA TODAY, 14 March, 2002 (англ.)
  72. More Germans Respect Lesbian TV Host After Coming Out // Deutsche Welle, November 21, 2007 (англ.)
  73. Игорь Садреев. Алексей Остудин. Мы слишком хорошо отражаемся в зеркалах // Квир, № 42-43, январь-февраль, 2007 (рос.)
  74. Гай Франкович. Алмат Малатов: благодаря и вопреки // Квир № 40, октябрь, 2006 (рос.)
  75. Mark Woods, Coming out fighting off basketball court, Scotland on Sunday, February 18, 2007. (англ.)
  76. www.championat.ru (рос.)
  77. Единственный открытый гей на Олимпиаде завоевал золото (рос.)
  78. Olympic diver is openly gay — Outsports (англ.)
  79. «статистика «Фонда Общественное мнение» (рос.)». 
  80. а б New reports show more americans know someone gay, leading to an increase in their support of equality (англ.)
  81. http://starlife.stb.ua/video/2008/6/3/5635/
  82. http://www.bulvar.com.ua/arch/2007/43/471e311803c39/
  83. http://www.bulvar.com.ua/arch/2007/49/47580e4c67cd3/
  84. http://novaya.com.ua/?/articles/2009/07/01/145917-2/
  85. http://glamurchik.tochka.net/192483-podruga-litkovskoy-rodit-malchika//
  86. https://archive.is/20121129075159/gaycomotu.blogspot.com/2009/08/guia-para-incluirnos-una-nueva-seccion.html
  87. Ex-Gay Groups Counter Coming Out Day (англ.)
  88. Gay-Affirmative Public School Teachers/Curricula May Influence Brain Maturation In Teens (англ.)
  89. Exodus International Celebrates Continued Growth & Expansion on National Coming Out of Homosexuality Day (англ.)
  90. «National Coming Out of Homosexuality Day» Celebrated
  91. Focus on the Family Counters Coming Out Day Message (англ.)
  92. Warren Throckmorton. «The Truth Comes Out» (англ.)
  93. Butler, Judith (1991). «Imitation and Gender Insubordination»
  94. Fuss, Diana, ed. (1991). «Inside/Out: Lesbian Theories, Gay Theories». New York: Routledge. (англ.)
  95. Sedgwick, Eve Kosofsky. «Epistemology of the Closet». Berkeley: University of California Press, 1990. ISBN 0-520-07874-8 (англ.)
    На русском языке: Кософски Ив Сэджвик. «Эпистемология чулана» — М.: Идея-пресс, 2002. — 272 с., ISBN 5-7333-0042-6 (рос.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]