Кам'янка-Бузька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кам'янка-Бузька
Kamianko strumilowa coa.png Kam bz h.png
Герб міста Кам'янка-Бузька Прапор міста Кам'янка-Бузька
Кам'янсько-Бузька ратуша
Кам'янсько-Бузька ратуша
Кам'янка-Бузька
Кам'янка-Бузька на мапі України
Кам'янка-Бузька на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область Львівська область
Район/міськрада Кам'янка-Бузький район
Код КОАТУУ 4622110100
Перша згадка Перші письмові згадки датуються 1411 роком
Магдебурзьке право 8 квітня 1509
Статус міста з 1471 року
Населення 10921 (01.01.2011)[1]
Площа 8,63 км²[1]
Густота населення 1265,5 осіб/км²
Поштові індекси 80400
Телефонний код +380-3254
Координати 50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д. / 50.10500° пн. ш. 24.33778° сх. д. / 50.10500; 24.33778Координати: 50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д. / 50.10500° пн. ш. 24.33778° сх. д. / 50.10500; 24.33778
Водойма Західний Буг та Кам'янка
Відстань
Найближча залізнична станція Кам'янка-Бузька
До обл./респ. центру
 - фізична 43 км
 - залізницею 40 км
 - автошляхами 39 км
Міська влада
Адреса 80400, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, м Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка, 2
Веб-сторінка http://www.Kambuz.org.ua

Ка́м'янка-Бу́зька (до 1944 року Кам'янка-Струмилівська, або Струмилова) — місто, районний центр Кам'янка-Бузького району Львівської обл, розташоване за 43 км на північний схід від Львова над річками Західний Буг та Кам'янка. До складу Кам'янка-Бузької міської рад, окрім міста, входять села Забужжя і Тадані.

Етимологія[ред.ред. код]

Є дві гіпотези, якими дослідники пояснюють походження назви «Кам'янка». Одні виводять цю назву від річки Камінки, що перетинає місто на півночі, інші — від невеликих брил каміння, нанесених зі Скандинавії у Льодовиковий період, яке ще можна знайти на довколишніх полях.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

Археологічні знахідки засвідчують, що цю місцевість заселили люди ще в епоху міді й бронзи (ІІІ-ІІ тис. до Р. X.).

Початки; в складі Королівства Польського, Речі Посполитої[ред.ред. код]

Перші письмові згадки про Кам'янку датуються 1406,[2] 1411 роком. Тоді поселення називалось Димошин.

З середини 15 століття почало називатись Кам'янка-Струмилова за прізвищем власника — львівського підкоморія Юрія Струмила, десь тоді отримало магдебурзьке право. 1471 року Юрій Струмило як власник міста фундував та надав засоби для римо-католицької парафії міста. 1509 року король Сігізмунд І Старий відновив для міста привілей магдебурзького права.[3]

Наприкінці XV ст. Кам'янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводили ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.

Татарські напади наприкінці XV — на початку XVI ст. знищили місто, воно втратило давні привілеї, але 8 квітня 1509 р. король Польщі Сигізмунд I Старий наново підтверджує міські права Кам'янки.

У XVI–XVII ст. із Кам'янеччини вивозили за кордон волів. Вивіз худоби — одна із найприбутковіших галузей польської шляхти. Селяни Кам'янко-Струмилівського староства 1636 р. відмовились відбувати панщину. Особливо ж гостра боротьба проти соціального і національного гніту розгорталася в роки Хмельниччини 16481654 рр. Тоді місто було зруйноване, населення пограбоване.

У XVIII ст. місто поступово відродилося і залишилося центром ремісничого виробництва. Тут працювали кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярно-токарський та ливарно-мечницький цехи, а також цех рибалок. У 1880 р. населення Кам'янки-Струмилової становило 6107 осіб. У місті діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. У 1900 р. єврейське населення Кам'янки-Струмилової становило 3549 осіб.

В складі імперій Габсбурґів[ред.ред. код]

У 1892 р. парох і декан міста отець Михайло Цегельський виступив ініціатором створення філії українського Товариства «Просвіта» у Кам'янці-Струмиловій.

За австрійських часів Кам'янка-Струмилова мала: залізничну станцію, повітовий уряд, міську управу, суд, пошту, телеграф, податковий уряд, позичкові каси, аптеку і два парафіяльні уряди: греко-католицький і римо-католицький.

До початку Першої світової війни у місті дислокувався ІІ-ий дивізіон 9-го полку драгунів австро-угорської армії[4], який вирізнявся найбільшим відсотком українців серед решти драгунських полків[5].

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

Український Громадський комітет (о. Михаїл (Михайло) Цегельський, Роман Петрушевич — молодший брат Президента ЗУНР, — І.Вертипорох та інші) роззброїли вояків старшинської школи у місті. Під керівництвом старшин Ю.Шепаровича, В.Назаревича, О.Косаревича 70 курсантів-українців та близько 300 селян, робітників, ґімназистів взяли владу в повіті.[6]

Українці Кам'янки-Струмилової радісно вітали проголошення Західно-Української Народної Республіки. Перебравши владу в місті, українці призначали на найважливіші пости своїх людей. Повітовим комісаром став суддя Роман Петрушевич. У березні 1919 р. у місті почала виходити газета «Козацький голос» — орган Начальної команди УГА. Було відкрито українську школу, яка містилася у ратуші, діяв театральний гурток, засновані хор, філія товариства «Українська Бесіда». Місто мало свій часопис «Камінецькі Вісті».

Українське національне відродження кінця XIX- першої половини XX ст. охопило усі сфери духовного та господарського життя Кам'янеччини, але події вересня 1939 р. перекреслили усі сподівання українців на краще, самостійне життя. Трагедія України 1940-х років, придушення національних прагнень українців у подальші десятиріччя з усією повнотою позначилися на житті Кам'янеччини. Проте, незважаючи на важкі часи Підрадянської України, у цьому регіоні розвивалося сільське господарство та промисловість, освіта і культура.

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

У 1880 році у місті проживало 6107 жителів, з яких 2820 юдеїв, 1641 греко-католик, 1590 римо-католиків. Динаміка зміни чисельності населення, згідно з результатами переписів населення, подана у таблиці нижче

1959 1970 1979 1989 2001
7950 8539 10353 11266 11510

Освіта[ред.ред. код]

У Кам'янці-Бузькій є 5 дошкільних навчальних заклади, три школи, професійно-технічне училище[7]. Середні загальноосвітні школи міста:

  • Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 1 імені Івана Франка. Розташована за адресою вул. Незалежності, 66; роком заснування ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 ім. І. Франка вважають 1873 рік коли була збудована двохкласна школа.
  • Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 2 ім. Григорія Тютюнника. Розташована за адресою вул. Шевченка, 45.
  • Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3, що знаходиться за адресою вул. Незалежності 53. Заснована у 1945 році, з 1952 р. одержала статус середньої. За радянських часів мова викладання — російська.

Єдиним у місті закладом професійно-технічної освіти є Вище професійне училище № 71, що розташоване за адресою вул. Ліцейна, 5. Училище було засноване у 1951 році, як школа механізації сільського господарства. З 1973 року училище ввійшло до системи професійно-технічної освіти. Проводить підготовку кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів для таких галузей економіки: транспорт, будівництво, торгівля та громадське харчування, сільське господарство. Учнівський контингент училища — 567 учнів.

Театр[ред.ред. код]

Камянку-Бузьку часто називають батьківщиною українського театру. В 1619 році Якубом Ґаватовичем на міському ринку були поставлені перші в історії інтермедії українською мовою: «Продав кота у мішку» та «Найкращий сон». Я.Ґаватович на той час учителював у Кам'янці-Струмиловій. Також тут 1914 року була вперше поставлена драма Івана Франка «Украдене щастя».

Транспорт[ред.ред. код]

Через Кам'янку-Бузьку проходить автомобільний шлях національного значення Н 17 (Львів — Радехів — Луцьк; весною 2013 року стан траси поза містом — жахливий), автошляхи обласного значення Т 1401 (Старий Самбір — Хирів) і Т 1425.

Місто має зручне розміщення щодо залізничних шляхів. У сусідньому селі Сапіжанка залізнична лінія розгалужується на дві гілки, шо прямують в сторону Червонограда, Володимира-Волинського, Ковеля і Радехова, Луцька. Обидві ці лінії проходять через Кам'янку-Бузьку і в місті є дві залізничні станції: Кам'янка-Бузька на лінії до Луцька і Батятичі (названа на честь сусіднього села, проте знаходиться на околиці Кам'янки-Бузької) на лінії до Ковеля.

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Будинок, де жив Григорій Тютюнник

Проживали[ред.ред. код]

  • Веретельник Андрій — український письменник, етнограф, перекладач. У 1890-х роках жив у місті.
  • Ґаватович Якуб — український письменник вірменського походження, священик, педагог, культурно-освітній діяч. Здійснив поставку на ярмарку в Кам'янці-Струмиловій в 1619 р. першу українську інтермедію до польської драми «Tragedia, albo wizerunk śmierći przeswiętego Jana Chrzciciela, przesłańca bożego»
  • Григорій Тютюнник — відомий український письменник, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка. Проживав і працював у 1948–1961 роках, тут написав відомий роман «Вир».
  • отець Михаїл Цегельський — багаторічний парох міста, громадський діяч
  • Роман Шухевич — український політичний і державний діяч, військовик. Проживав з 1914 року в Камінці-Струмиловій (тепер місто Кам'янка-Бузька), тут закінчив початкову школу.
  • Михайло Шахнович — галицький громадський діяч, адвокат. Під час Другої світової війни — голова Окружного Допомогового Комітету в Кам'янці-Струмиловій.
  • Швагуляк Василь Іванович (народився 1 грудня 1930 в Дідилові, помер 6 січня 2014 у Кам'янці-Бузькій) — український господарник, директор Красноїльського ДОКу, директор Сторожинецького лісокомбінату, директор Кам'янка-Бузького

лісопаркетного комбінату. Створив музей. Похований у Дідилові.

Кам'янські старости[ред.ред. код]

Померли[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Димошин (рос.)
  3. Kamionka Strumiłowa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III (Haag — Kępy).— S. 783–784. (пол.)
  4. Austro-hungarian-army.co.uk — Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914
  5. Common Army Cavalry Regiments as at July 1914
  6. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 37
  7. Сюзанна Бобкова. Владика провінційного містечка Високий замок
  8. Leszczyńscy h. Wieniawa (03) (пол.)
  9. Б.Головин, В.Фроленков. Мандичевський Евген Порфирович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c., с. 456

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]