Каналізація
Каналіза́ція (рос. канализация; англ. waste-water disposal system, canalization, sewerage system, channeling conduit; нім. Entwässerung(anlage) f, Kanalisation f)
- 1) Сукупність інженерних споруд, устаткування та санітарних засобів, що забезпечує збирання та виведення за межі населених пунктів і промислових підприємств забруднених стічних вод, а також їхнє очищення та знешкодження перед використанням чи скиданням у водойму.
- 2) Прокладання каналів.
- 3) Розподіл електроенергії чи сигналів зв'зку між споживачами; К. кабельна — система керамічних або бетонних труб для прокладання кабелю в підземних лініях зв'язку.
Нижче у статті описано класичну, сантехнічну каналізацію.
Схемою каналізації називають технічно і економічно обґрунтоване проектне вирішення прийнятої системи каналізації з врахуванням місцевих умов і перспектив розвитку об'єкта каналування.
Кожну систему каналізації можна реалізувати різними технічними прийомами при трасуванні мереж і колекторів, вибором певних глибин їхнього розміщення, кількості насосних станцій, кількості і розташування очисних споруд тощо.
Зміст |
Класифікація каналізаційних споруд [ред.]
Усі каналізаційні споруди будь-якої системи і схеми каналізації за своїм призначенням діляться на дві основні групи.
До першої групи відносять устаткування і споруди, призначені для прийому і транспортування стічних вод:
- а) внутрішні каналізаційні присторої
- б) зовнішню каналізаційну мережу;
- в) насосні станції і напірні каналізаційні водоводи.
До другої групи відносять:
- а) очисні станції, призначені для очищення, знешкодження, знезараження стічних вод і для обробки осаду;
- б) випуски очищених вод у водоймище.
Внутрішня каналізація [ред.]
Внутрішні каналізаційні пристрої в житлових і громадських спорудах складаються з приймачів (санітарних приладів) — унітазів, пісуарів, раковин, умивальників, мийок, трапів, ванн, біде і ін., і з мережі — відвідних труб, стояків, випусків і дворової мережі.
Санітарні прилади встановлюють в кухнях, туалетних і ванних кімнатах житлових, громадських і виробничих будівель.
Стічні води з приймачів поступають у відвідні труби, а потім в стояки внутрішньої каналізаційної мережі.
Стояки прокладають стінами усередині опалювальних приміщень або в монтажних шахтах, блоках і санітарно-технічних кабінах. Їх виводять через горищне приміщення вище даху.
Унаслідок обігріву стояків в опалювальних приміщеннях в них створюється тяга повітря, що забезпечує вентиляцію внутрішньої і зовнішньої каналізаційної мережі. Верхню частину стояка називають витяжною трубою, на кінці її встановлюють дефлектор (флюгарку).
Щоб повітря і гази не проникали в приміщення, між мережею і санітарними приладами передбачають водяні затвори. У унітазах і трапах водяні затвори є конструктивним елементом приладу, а під умивальниками, ваннами, миттям і раковинами встановлюють спеціальні фасонні частини — сифони. Одним сифоном можна обслужити декілька приладів. Вода в ньому автоматично замінюється свіжішою після кожного скидання нової порції води в санітарний прилад. Для огляду і прочищення труб встановлюють ревізії і прочищення.
Стічні води поступають стояком через випуск у дворову або внутрішньоквартальну каналізаційну мережу. У місці приєднання кожного випуску до дворової або внутрішньоквартальної каналізаційної мережі обладнують оглядовий колодязь, який призначається для спостереження за роботою внутрішньої мережі і для її прочищення при засміченні.
У виробничих приміщеннях приймачами стічних вод служать воронки, трапи, відкриті і закриті лотки, що розташовуються у виробничих апаратів і машин. Внутрішньоцехову каналізаційну мережу у виробничих приміщеннях обладнують аналогічно внутрішньобудинковій мережі з чавунних або пластмасових труб у вигляді стояків, відвідних труб і випусків.
Зовнішня каналізація [ред.]
Зовнішньою каналізаційною мережею називають укладену з ухилами розгалужену підземну мережу труб і каналів, що відводить стічні води самоплив до насосної станції, очисним спорудам або у водоймище.
Залежно від призначення, місця укладання і розмірів зовнішньої каналізаційної мережі, розрізняють:
- дворову — укладену в межах одного будинковолодіння;
- внутрішньоквартальну — укладену усередині кварталу;
- заводську — укладену на території промислових підприємств
- вуличну — прокладену вулицями й проїздами і яка приймає стічні води з дворових, внутрішньоквартальних і заводських мереж.
Для контролю за роботою дворової і внутрішньоквартальної мережі в кінці таких каналізацій обладнують оглядовий колодязь, який називають контрольним. Ділянку мережі, що сполучає контрольний колодязь з вуличною мережею, називають сполучною віткою.
Вулична мережа міст сильно розгалужена і охоплює обширні території, з яких стічні води відводяться переважно самоплив. Для цього всю територію каналізації населеного місця ділять на басейни каналування.
Басейном каналування називають частину каналізованої території, обмежену вододілами.
Колектор [ред.]
Ділянку каналізаційної мережі, що збирає стічні води з одного або декількох басейнів каналування, називають колектором.
Колектори підрозділяють на:
- а) колектори басейну каналування, що збирають стічні води з каналізаційної мережі одного басейну;
- б) головні колектори, що збирають стічні води два або декількох колекторів басейнів каналування;
- в) заміські (або відведення) колектори, що відводять стічні води транзитом (без приєднань) за межі об'єкта каналування до насосних станцій, очисним спорудам або до місця випуску у водоймище.
У крупних містах з сильно розвиненою міською мережею колектори великих розмірів незрідка називають каналами.
Каналізаційна мережа і колектори завжди мають бути доступна для огляду, промивання і прочищення від засмічень, для чого на них обладнують оглядові колодязі.
Каналізаційні насосні станції [ред.]
З річками, ярами і залізницями колектори перетинаються за допомогою дюкерів, переходів, естакад. Колектори прокладають з ухилом зниженою місцевістю, тальвегами річок і ярів. При необхідності підйому стічних вод на вищі відмітки обладнують каналізаційні насосні станції, які перекачують воду напірними водоводами.
Залежно від призначення каналізаційні станції підрозділяють на:
- а) місцеві, призначені для перекачування стічних вод від одного або декількох окремих, несприятливо розташованих будівель або житлових кварталів;
- б) районні, призначені для перекачування стічних вод від окремих районів або басейнів каналування;
- в) головні, призначені для перекачування основної частини або всієї кількості стічних вод населеного пункту або промислового підприємства, що каналізується.
На схемі каналізації міста, що має промислове підприємство, з басейну каналування, розташованого на знижених відмітках, не представляється можливим відводити стічні води самопливом у головний колектор. Тому в найзниженішій точці цього басейну влаштована районна насосна станція РНС, яка перекачує стічні води напірним трубопроводом у верхів'я найближчого самотічного головного колектора.
Очисні споруди [ред.]
Очисні станції призначені для очищення стічних вод і обробки опадів; вони компонуються з комплексів очисних і допоміжних споруд, зв'язаних між собою інженерними комунікаціями в єдину технологічну схему. Комплекси очисних споруд вибирають залежно від концентрації, якісної і кількісної характеристики забруднювальних домішок, а також від вимог, що пред'являються до очищених вод за місцевими умовами.
Канал, що відводить очищені стічні води від очисних станцій у водоймище і забезпечений пристроєм для перемішування цих вод з водою водоймища, називають випуском. На колекторах перед насосною і очисною станціями також обладнують випуски для скидання стічних вод у водоймище без очищення в разі аварії; ці випуски називають аварійними.
При складанні схеми загальносплавної системи каналізації на головному колекторі передбачають пристрій зливоспусків для часткового скидання у водоймище під час великих злив сильно розбавленої суміші побутових і дощових вод. Це дозволяє зменшити розміри головного колектора і очисних споруд, а отже, і вартість будівництва загальносплавної каналізації.
Див. також [ред.]
Література [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Каналізація |
- Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
|
|||||||||||
