Канделябр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Менора — канделябр, єврейський релігійний атрибут

Канделябр (лат. Candela — свічка) — декоративна підставка (підсвічник) з розгалуженнями для декількох свічок або ламп.

Канделябри-символи[ред.ред. код]

У історії та культурі різних народів світу підсвічники певної форми набували важливого символічного значення, ставали невід'ємними атрибутами релігійного культу і навіть символами певної нації.

Єврейська менора[ред.ред. код]

Найбільш відомим у світі є семистовбурний підсвічник «менора» — один з найдавніших символів юдаїзму. Зображення менори (разом із Зіркою Давида) є найпоширенішою національною і релігійною єврейською емблемою. Менору зображено на гербі Держави Ізраїль, на монеті в 10 агорот.

У культурі етрусків[ред.ред. код]

Канделябри зустрічаються в культурі етрусків. Канделябр являв собою підставку з дерева або металу (срібла, бронзи, заліза). Висота канделябра сягала 1,6 метра. Стрижень був закріплений на ніжках, часто у формі тваринних лап. На стрижні закріплювалось гніздо свічника, іноді воно переміщувалось уздовж стрижня. Часто канделябр завершувався чотирма свічниками.[1].

Український свічник-трійця[ред.ред. код]

Гуцульський свічник-трійця

Українці теж мали в давнину свій ритуально-символічний канделябр: тристовбурний свічник-трійця — традиційний обрядовий підсвічник українців, що використовувався під час великих свят, пов'язаних зі стародавнім язичницьким культом вогню й води (Водохреща, Стрітення та ін.). За формою нагадує тризуб, державний герб України. Виготовлявся раніше з дерева.[2]

Найкраще зберігся звичай виготовляти такі обрядові свічники-трійці на Гуцульщині та Покутті. На іншій території України в XIX-ХХ століттях був зафіксований звичай виготовляти обрядові свічки у формі таких канделябрів.

На Західній Україні та в Білорусі існував звичай: до днів окремих християнських святих робили спільну свічку вагою до шестидесяти кілограмів, що нагадувала фігуру людини та мала два виступи, схожі на руки (за формою виходила величезна свічка-трійця). На неї одягали сорочку. У день певного святого селяни з цією свічкою обходили все село. Якщо до господаря заходили з такою свічкою, то він мав дати трохи збіжжя на громадські потреби. Після обходу свічку зберігали до наступного свята в одній із родин. Вірили, що така свічка може принести щастя й добро мешканцям оселі, де вона «зупиниться».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]