Кандиба Іван Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іва́н Олексі́йович Канди́ба (* 7 червня 1930, Стульно; † 8 листопада 2002) — учасник руху опору радянській системі, в'язень радянських таборів.

Народився 7 червня 1930 р. в селі Стульно (нині Польща), в селянській родині. 1945 р. родина Кандиб була насильно переселена до УРСР. 1953 р. закінчив юридичний факультет Львівського університету. До 1961 р. працював у м.Глиняни Львівської області нотаріусом, народним суддею, адвокатом.

Антирадянська діяльність[ред.ред. код]

1960 р. познайомився з Левком Лук'яненком. Підтримав ідею створення нелегальної марксистської партії Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), що виступала за вихід України зі складу СРСР. Того ж року розгорнув активну діяльність — розповсюджував газету «Наше слово», що видавалася за кордоном, знайомив різних людей з програмою УРСС, брав участь в обговоренні програми партії.

1961 р. 7 членів УРСС (серед них й Кандиба) були заарештовані. Іван Кандиба був засуджений до 15 р. таборів суворого режиму. Карався в Мордовії і Пермській обл., а також у в'язниці м. Володимир. 1969 р. разом із Левком Лук'яненком та М. Горинем передав за кордон «Звернення до Комісії прав людини при ООН» про геноцид політв'язнів.

Звільнився в січні 1976 р. У Львові, де жив його старий батько, Іванові Кандибі відмовили в прописці. Відтак він оселився в м. Пустомити, де мешкав у 1976—1981 роках[1]. Працював у майстерні з полагодження електроприладів та кочегаром.

Член-засновник Української гельсінкської групи. Активний учасник УГГ — постійно листувався з політв'язнями, зустрічався з членами Московської гельсінкської групи. Постійно перебував під адміністративним наглядом (мав бути вдома з восьмої вечора). За виступ із покаянням у пресі та на телебачення пропонувалися прописка у Львові та робота за фахом. Викликався до КДБ.

1981 р. Іван Кандиба був заарештований. Йому інкримінували співавторство і розповсюдження антирадянських матеріалів (зокрема документів УГГ). Того ж року був засуджений до 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.

За відмову від роботи і перехід на статус політв'язня 1988 року Іван Кандиба запроторений до ШІЗО (штрафний ізолятор), де його тримали 65 діб.

5 вересня 1988 Іван Кандиба помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР. Проте, звільнений із в'язниці лише 9 вересня, після оголошення голодування на знак протесту і вимоги президента США Р. Рейгана звільнити політв'язня.

Діяльність за часів незалежності[ред.ред. код]

1990 р. брав участь у створенні Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна Самостійність України» (ДСУ). Перший голова партії. Засновник, а потім редактор партійної газети «Нескорена нація».

З 1992 — член Організації Українських націоналістів (ОУН). Відразу був кооптований до комітету з легалізації та відродження ОУН в Україні (ОУНвУ). На II конференції «легальної» ОУН в 1993 обраний заступником Голови Головного проводу ОУНвУ, а 1996 — Голова Головного проводу ОУНвУ.

З 2001 р. — Почесний голова ОУНвУ.

Помер 8 листопада 2002.

Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Державні нагороди[ред.ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[2] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980-х років.— К.: Либідь, 1995.
  • Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998
  • Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.

Електронні джерела[ред.ред. код]