Канон (музична форма)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кано́н (від грец. χανων - правило, взірець) - поліфонічна музична форма, у якій всі голоси виконують мелодію провідного голосу, вступаючи за чергою. Перший голос називається пропо́стою (P), решта голосів, що імітують пропосту - риспо́стою (R). Імітація може бути як точною, так і перетвореною за певними правилами. Складність написання канону полягає в тому, що при накладенні пропости і риспост, багатоголосне звучання канону повинно зберігати благозвучність.

Історія[ред.ред. код]

Слово «канон» стало використовуватися для позначення музичної форми тільки в XVI столітті. Перші відомі англійські канони датуються ХІІІ століттям (наприклад, «Sumer Is Icumen In» — «Літній канон»); канони у великій кількості писали в Італії в XIV столітті, використовуючи для них термін caccia, а також використали їх в французських шансонах. В епоху франко-фламандської школи (1430—1550) форма канону розвилася далі, а сучасні правила твору канонів сформувалися у композиторів римської школи. У цей час форма канону досягла найвищого розвитку. Великої уваги канону приділяли Жоскен Депре, Йоганнес Окегем (якому приписують 36-голосний канон «Deo gratias»), Дж. Палестрина у інші. Вершиною мистецтва канону вважається творчість Й. С. Баха, особливо його «Музичне приношення».

З другої половини XVIII століття, коли на зміну поліфонії приходить гомофонно-гармонічне викладення, канон втрачає свою популярність. У XX столітті інтерес до канону відродив Арнольд Шенберг, використовуючи дванадцятитонову техніку.

Типи канонів[ред.ред. код]

Канони можуть розрізнятися

  • за кількістю голосів,
  • інтервалом між першими нотами пропости й риспости,
  • наявністю оберненного або зворотного руху голосів,
  • часовим інтервалом між вступами голосів,
  • темпом проведення риспост

Простий та складні канони[ред.ред. код]

Канон може бути написаним на одну мелодію - в цьому разі він називається простим, або на кілька мелодій - в залежності від їх кількості канон може бути подвійним або потрійним каноном.

Простий чотириголосний канон «Frère Jacques»: кожен голос вступає на два такти пізніше попереднього у прямому русі в тій же тональності

Звуковисотний інтервал вступу голосів[ред.ред. код]

Голоси канону можуть вступати в різні інтервали. Якщо цей інтервал відрізняється від прими чи октави, канон називають інтервальним. При цьому однак, для утримання канону в рамках заданої тональності, інтервали можуть змінювати свою якість (наприклад великі замінюватися малими, а чисті - зменшеними або збільшеними чи навпаки) - в цьому разі канон називається діатоні́чним. Якщо інтервали збігаються в точності, канон називають точним.

Обернений та зворотний канони[ред.ред. код]

Голоси можуть проводитися як у прямому русі, так і оберненому (обернений канон), зворотному (ракоході, ракохо́дний канон), або зворотному оберненому русі.

Збільшені та зменшені канони[ред.ред. код]

Риспоста може бути розтягнутою або стисненою по відношенню в часі по відношенню до пропости. Такі канони називають мензуральними. Як правило, риспоста може гратися удвічі повільніше за риспосту, в цьому випадку канон називають збільшеним (лат. canon per augmentationem), або вдвічі швидше - в цьому випадку канон називають зменшеним (лат. canon per diminutionem). Технічно мензуральні канони найскладніші для написання. Такі канони у великій кількості писали в епоху Відродження, особливо наприкінці XV - початку XVI століть; Окегем написав цілу месу (Missa Prolationum), кожна частина якої є мензуральним каноном.

Нескінчені та спіральні канони[ред.ред. код]

Нескінче́нним (лат. canon perpetuus) називається канон, кінець якого плавно переходить у початок, тобто такий, котрий можна грати нескінченно довго. При цьому мелодія наприкінці може виявлятися в тій же тональності, у якій вона почалася, або змодулювати в іншу тональність - в цьому разі канон називається спіра́льним (лат. canon per tonos).


Литература[ред.ред. код]

  • Feininger L.K.J. Die Frühgeschichte des Kanons bis Josquin des Prez (um 1500). Emsdetten, 1937.
  • Холопов Ю. Н. Канон. Генезис и ранние этапы развития // Теоретические наблюдения над историей музыки. Москва: Музыка, 1978, с. 127-157.

Посилання[ред.ред. код]