Кантор (музика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кантор (лат. cantor - співак, співець, музикант; чтець, декламатор) (італ. cantore, англ. cantor, фр. chantre, нім. cantor, ісп. cantor) — * у музиці середньовіччя та Відродження — особа чоловічої статі, що виконувала вокальні фрагменти без супроводу, або у супроводі одного інструмента, як правило струнного;

Старовинна музика[ред.ред. код]

З початку середньовіччя у католицькій церкві під час богослужіннь використовувався Григоріанський спів, що передбачав лише чоловічі голоси, а жіночий спів публічне не допускався. тому в церковних хорах, при виконанні пісноспівів під час літургії, для партій написаних у жіночих регістрах використовувались дитячі голоси: хлопчиків у препубертатному віці, які ще не набули тембру чоловічого голосу — дисканти. З таких хорів, як правило, й виходили кантори. Вони виконували сольні партії у хорі, або окремі твори без акомпанементу, а коли на богослужінні вводились музичні інструменти, — у супроводі лютні або іншого струнного інструмента.

Багато музикантів тієї доби розпочинали свою професійну діяльність з посади кантора. Деякі відомі композитори були канторами головних храмів Рима та інших великих центрів церковного життя.

Канторами були:

Лютеранська церква[ред.ред. код]

До обов'язків канторів лютеранської церкви часто відносилось повне музичне забезпечення життя парафії. Кантор писав музику до богослужінь, регентував, супроводжував богослужіння грою на органі та викладав музику у парафіяльній школі. Нерідко оплата його праці була незначною, а зайнятість повною.

Канторами були:

Джерела[ред.ред. код]