Канчук
Канчу́к (від тур. kamçɪ — «нагайка»)[1], рідше пліть[2] — сплетені разом мотузки або ремені на руків'ї. Зазвичай являє собою кілька (найчастіше — від двох до дев'яти) плетених «хвостів» зі шкіри або іншого матеріалу, об'єднаних держаком. Довгий шкіряний канчук також називали малаха́єм[3][4], канчук з трьома хвостами — тройчаткою[5].
Історично вельми древній інструмент. Головним чином, є знаряддям тілесного покарання, використовується в роботі пастухами, у ряді випадків застосовується вершниками, зокрема козаками, для управління конем. За певних обставин, може бути і зброєю.
Також у середні віки вираз «канчук» мав загрозливий характер[джерело?].
Покарання канчуками[ред. | ред. код]
Бичування канчуками було відоме ще в Стародавньому Римі (лат. flagellorum castigatio). Давньоримські канчуки робили з ременів з вузлами і свинцевими кульками; існували також так звані «кісткові канчуки» (flagella talaria), у які вв'язували гострі баранячі кістки: покарання ними могло бути смертельним[6].
У Російській імперії канчук складався з дерев'яного руків'я і плетива в палець завтовшки (до 1839 року — з двома хвостами, після — з трьома). У XVII столітті покарання канчуками стало широко використовуватися церковними судами. У практиці світських судів канчуки з'являються на початку XVIII ст. і грають дедалі більшу роль. Порівняно з батогом канчуки вважалися більш «м'якою» карою і застосовувалися у випадку менш тяжких злочинів. Канчуками карали державних злочинців (Таємною канцелярією), учасників Лопухінської справи, Пугачовського бунту, Чумного бунту (які не скоїли вбивств), збунтованих кріпаків і фабричних робітників, вбивць за пом'якшувальних обставин, неповнолітніх — за важливі злочини. Після скасування Уложенням 1845 року покарання батогом канчуки стають найвищим тілесним покаранням і призначаються в кількості 80-100 ударів при каторжних роботах, 10—30 ударів при засланні на поселення; тоді ж канчуки скасовуються як захід поліцейського стягнення. У 1863 році канчуки виключають з градації покарань, але на кінець XIX століття вони зберігалися для покарання засланокаторжних (в'язнів) і засланопоселенців (засланих) чоловічої статі[6]. У 1903 році покарання канчуками для цих категорій караних замінені покаранням різками, що проіснувало до 1917 року.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
- ↑ Пліть // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Малахай // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Малахай // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Тройчатка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ а б Плети // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Джерела і література[ред. | ред. код]
- Великий тлумачний словник сучасної української мови (з. Дод., допов. на CD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. — 1736 с.: іл. — ISBN 966-569-013-2
Посилання[ред. | ред. код]
- Канчук, нагай [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 594. — 1000 екз.
- Тройчатко // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1935. — 1000 екз.
|
