Канюк звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Канюк звичайний

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Підродина: Яструбові (Accipitrinae)
Рід: Канюк (Buteo)
Вид: Канюк звичайний
Buteo buteo
(Linnaeus, 1758)
Поширення канюка звичайного: зелений колір - осілий спосіб життя; салатовий колір - територія гніздування перелітних канюків; блакитний - район поширення канюків у теплих краях.
Поширення канюка звичайного: зелений колір - осілий спосіб життя; салатовий колір - територія гніздування перелітних канюків; блакитний - район поширення канюків у теплих краях.
Підвиди
  • Buteo buteo pojana
  • Buteo buteo arrigonii
  • Buteo buteo bannermani
  • Buteo buteo buteo
  • Buteo buteo harterti
  • Buteo buteo hispaniae
  • Buteo buteo insularum
  • Buteo buteo menetriesi
  • Buteo buteo rothschildi
  • Buteo buteo trizonatus
  • Buteo buteo vulpinus
Посилання
Вікісховище: Buteo buteo
Віківиди: Buteo buteo
ITIS: 175383
МСОП: 61695117
NCBI: 30397
Fossilworks: 94490

Каню́к звича́йний[1], полови́к[2] (Buteo buteo)[3][4] — вид хижих птахів родини яструбових. В Україні найчисельніший хижий птах; у різних регіонах осілий, кочовий або перелітний.

Опис[ред. | ред. код]

Канюк звичайний — птах середніх розмірів, довжина тіла якого становить 51-57 см, розмах крил 110—130 см. Самки, як правило, більші за самців. Забарвлення сильно варіює, від палевого до темно-бурого; птаха легко сплутати з близьким до нього зимняком (Buteo lagopus) або дальшим родичем звичайним осоїдом (Pernis apivorus). Як правило, молоді особини забарвлені більш строкато. Голос канюка тонкий, тужливий, нагадує квиління або скімління, яке починається голосніше та з вищої ноти і завмирає на нижчій.

Розповсюдження та місця існування[ред. | ред. код]

Поширені практично в усій Європі, в Азії мешкає в лісистій місцевості, з півночі ареал обмежений полярним колом, з півдня — безлісими пустелями Середньої і Центральної Азії та Ірану. Зазвичай веде осілий спосіб життя, і лише птахи одного підвиду — Buteo buteo vulpinus, є перелітними, на зиму мігрують на південь Азії або до Африки.

В Україні поширені два підвиди — Buteo buteo buteo (осілий або кочовий, гніздиться переважно на півночі та заході країни) та Buteo buteo vulpinus (перелітний, гніздиться переважно на півдні та сході).

Оселяється неподалік відкритих просторів: на горбистих ділянках хвойних та листяних лісів, у тугайових лісах.

Чисельність[ред. | ред. код]

Гніздову популяцію в Європі оцінюють у 814 000—1 390 000 пар, що становить близько 75 % від загальної чисельності виду, яку оцінюють у 2 100 000—3 700 000 дорослих особин. Чисельність у цілому стабільна[5].

Особливості біології[ред. | ред. код]

Яйця канюка звичайного в оологічній колекції, Тулузький музей

Полює на відкритих просторах, частіше — із засідки на піднесенні або поволі ширяючи в повітрі. Живиться невеликими ссавцями: дрібними гризунами, ховрахами, щурами, кролями й дрібними птахами. Може поїдати падаль.

У разі міграції до місць гніздування прилітають в середині квітня — середині травня, залежно від клімату. Осіння міграція (якщо така є) починається в середині серпня і триває до початку вересня, в північних районах у середині-кінці вересня. При перельоті зазвичай збиваються у великі зграї.

Протягом останніх двох десятиліть в Україні канюк став звичайним зимуючим птахом північних, центральних, західних та південних областей. На території країни зимує 30-70 тис. канюків[6].

Гніздяться в лісі, на гілках листяних (береза, тополя, осика) або хвойних (сосна, ялина, ялиця) дерев на висоті 4-15 м над землею. Гніздо будують із сухих гілочок, обплітаючи їх старою травою. Також можуть використовувати і зелені гілочки, особливо коли вилуплюються пташенята. Відкладають 3-4, рідше 5 яєць приблизно 56 × 45 мм із шкаралупою брудно-білого кольору, вкритою бурими або рудими плямами. Відкладання яєць відбувається в квітні-травні. Інкубаційний період пташиних яєць канюка звичайного триває 33—36 днів. Яйця висиджують обоє батьків. Пташенята вилуплюються в кінці травня або в червні, напочатку покриті бурим пухом. Пташенят годують як самець, так і самиця, поки ті не в змозі літати. Пташенята здатні злетіти через 43-50 днів після народження. Якщо з якоїсь причини гніздування було невдалим, самка здатна відкласти другу кладку за сезон.

Використання людьми[ред. | ред. код]

Канюків цього виду інколи використовують так само, як і соколів: удомашнюють та дресирують для полювання на куріпок і молодих кролів. Людей, які дресирують мисливських соколів і канюків, називають сокільниками.

У природних умовах живе до 26 років, у неволі — до 30 років[джерело?].

Охорона[ред. | ред. код]

Канюк звичайний перебуває під захистом Бернської та Боннської конвенцій, Конвенції CITES, а також ряду регіональний червоних списків України.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Канюк звичайний — птах 2017 року [Архівовано 15 червня 2021 у Wayback Machine.] 20.04.2017
  3. Наукові назви птахів України, затверджені Комісією із зоологічної термінології Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України // Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. Архів оригіналу за 2 грудня 2017. Процитовано 24 листопада 2017. 
  4. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Анотований список назв птахів фауни України. — К. —Львів, 2007. — 111 с. — ISBN 966-8734-08-4.
  5. BirdLife International. 2016. Buteo buteo. The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T61695117A95176523. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T61695117A95176523.en. Downloaded on 24 November 2017.
  6. Гаврилюк М. Н., Домашевский С. В. История формирования и современное состояние зимовок обыкновенного канюка в Украине // Канюки Северной Евразии: распространение, состояние популяций, биология: Тр. VI Междунар.конф. по соколообразным и совам Северной Евразии, г. Кривой Рог, 27-30 сентября 2012 г. — Кривой Рог: ООО «Центр-Принт», 2012. — С. 22-35. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 16 липня 2015. 

Література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]