Канюк степовий
| Канюк степовий | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Яструбоподібні (Accipitriformes) |
| Родина: | Яструбові (Accipitridae) |
| Рід: | Канюк (Buteo) |
| Вид: | Канюк степовий (B. rufinus)
|
| Біноміальна назва | |
| Buteo rufinus (Cretzschmar, 1829)
| |
| |
| Ареал степового канюка Гніздування Осіле проживання Шляхи міграції Зимування | |
Каню́к степови́й[1], або курга́нник (Buteo rufinus) — вид птахів родини Яструбові (Accipitridae) ряду Соколоподібні (Falconiformes), занесений до Червоної книги України. В Україні гніздовий, мігруючий, зимуючий вид.
Опис[ред. | ред. код]
.jpg)
Найбільший серед канюків. Маса тіла: близько 1,5 кг, довжина тіла: 500–650 мм, розмах крил: 1260–1550 мм. У дорослого верх рудувато-бурий, голова, воло і груди вохристі, черево темне, хвіст світло-рудий. Низ тіла рудуватий, з темними поздовжніми плямами на горлі і грудях та рудими поперечними смугами на череві або білуватий з бурими плямами. Від інших птахів роду Buteo в польоті легко відрізняється за білою плямою при основі махових (знизу). Молодий птах рудіший, хвіст смугастий.
Поширення[ред. | ред. код]
Гніздовий ареал охоплює Південно-Східна Європу, Малу, Центральну та Передню Азію, Закавказзя, Північну, Південно-Східна Африку. В Україні поширений у лісостеповій, степовій смугах і Криму. Окремі пари гніздяться в лісовій смузі.
Чисельність і причини її зміни[ред. | ред. код]
Європейська популяція виду має тенденцію до зростання чисельності і на 2004 р. була оцінена у 8,7-15 тис. пар[2]. В Україні до середини ХХ ст. чисельність значно скоротилась, вид вважали зниклим. З 1980–1990 рр. почалося збільшення чисельності. Зараз в Україні гніздиться не менше 250 пар. Основні причини падіння чисельності: розорювання цілинних земель (ХІХ-ХХ ст.), відстріл хижих птахів у 1950–1969 рр., скорочення кормової бази. Сучасне зростання пов'язане з відновленням кормової бази (сліпаки, дрібні мишоподібні гризуни), наявністю гніздопридатних угідь (байрачні ліси, стиглі лісосмуги), відсутністю відстрілу хижих птахів.
Особливості біології[ред. | ред. код]
Гніздиться на узліссях байрачних та штучних лісів, у старих лісосмугах, рідше на поодиноких деревах і опорах ЛЕП, в Криму — на вапнякових урвищах і скелях. З'являється на гніздових ділянках у березні — на початку квітня. На деревах гнізда будує у верхньому розгалуженні стовбура або на бічних гілках (4-20 м від землі). У кладці 2-5 яєць, які відкладаються наприкінці березня — на початку квітня. Насиджування триває близько 40 діб. Пташенята залишають гніздо наприкінці червня — на початку липня.
Під час міграцій трапляється майже на усій території України. Мігрує переважно поодинці. Невелика частина популяції зимує на півдні України.
Живиться мишами, ховрахами, кротами, іноді невеликими птахами.
Охорона[ред. | ред. код]
Вид занесений до Червоної книги України (охоронна категорія: рідкісний), Європейського Червоного списку (вразливий), Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES) (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій[3].
В Україні охороняється в Українському степовому природному заповіднику, природному заповіднику «Єланецький степ», Національному заповіднику «Хортиця», Приазовському національному природному парку та ін.[4][5]
Для охорони виду достатньо зберігати місця гніздування в острівних, байрачних лісах та старих лісосмугах.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
- ↑ Фауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенка. — Київ, 2010. — 80 с. (с. 31)
- ↑ Тваринний світ Запорізької області у Червоній книзі України. Мелітопольщина. — Мелітополь, 2017. — 240 с.
- ↑ Петроченко В. І. Біорізноманіття хребетних тварин Національного заповідника «Хортиця» // Сучасні проблеми біології, екології та хімії : Матеріали міжнарод. наук. конф. — Запоріжжя, 2007. — С. 416—417
Посилання[ред. | ред. код]
- Стригунов В. І. Канюк степовий // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 424. — ISBN 978-966-7059-0-7.
- Марисова І. В., Талпош В. С. Птахи України. Польовий визначник. — К. : Вища школа, 1984. — 184 с.
Література[ред. | ред. код]
- Зубаровський В. М. Фауна Украины. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К. : Наукова думка, 1977. — 322 с.
Джерела[ред. | ред. код]
- Домашевский С. В., Костюшин В. А., Письменный К. А. Гнездовая группировка курганника (Buteo rufinus (Cretzschm.) на юге Киевской области (статья) [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Шевцов А. О. Сучасний стан популяції канюка степового (Buteo rufinus (Cretzschm.) у Кіровоградській області (стаття) [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
| ||||||||
