Каплиця Гваріні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне
Бароковий дах каплиці Гваріні від двору королівського палацу в Турині
Бароковий дах каплиці Гваріні від двору королівського палацу в Турині
Бароковий дах каплиці Гваріні від двору королівського палацу в Турині
45°04′23″ пн. ш. 7°41′07″ сх. д. / 45.07330000002777837° пн. ш. 7.685430000027777986° сх. д. / 45.07330000002777837; 7.685430000027777986Координати: 45°04′23″ пн. ш. 7°41′07″ сх. д. / 45.07330000002777837° пн. ш. 7.685430000027777986° сх. д. / 45.07330000002777837; 7.685430000027777986
Країна  Італія[1][2]
Місто Турин
Конфесія католицька
Орден католицизм
Тип каплиця[1]
Тип будівлі калиця при соборі
Стиль бароко
Автор проєкту Гваріно Гваріні
Будівельник Гваріно Гваріні
Архітектор Гваріно Гваріні
Засновник Карл Еммануїл I
Перша згадка 1667
Дата заснування 1694
Початок будівництва XVI століття
Побудовано ремонти фасадів і даху в 20 ст.
Основні дати:
Статус  архітектурна пам'ятка доби бароко
Стан задовільний

Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне. Карта розташування: Італія
Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне
Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне
Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне (Італія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Каплиця Гваріні або Каплиця Сакра Сіндоне (італ. Cappella della Sacra Sindone) — хрестоматійна архітектурна споруда доби бароко в місті Турин, вибудована поруч із собором святого Івана Хрестителя та королівським палацом для зберігання Туринської плащаниці, християнської реліквії королівського дому Савойських.

Передісторія[ред. | ред. код]

Каплицю для християнської реліквії надумав створити Карло ді Кастелламонте[3](1571—1640). Вже за сина герцога Карла, Амедео ді Кастелламонте (1613—1683), архітектурний проєкт змінили. Міняють і будівничих, відповідних за побудову каплиці. Серед них і швейцарській архітектор Бернардіно Квадрі (1625—1695). Він встиг вибудувати квадратні підмурки і стіни майбутньої каплиці. На цьому місці вже були вибудувані палац єпископа та абсида собору міста. Будівництво завмирало і мінялось оточення майбутньої каплиці. Колишній палац єпископа поруйнували і на його місці вибудували з червоної цегли королівський палац родини Савойських. Відповідну архітектуру забажали мати і для каплиці, розташованої на той час впритул між абсидою катедрального собору і протяжним королівським палацом.

Розкішне склепіння доручили створити відомому у середині 17 ст. математику і архітекторові, ченцю Гваріно Гваріні (1624—1683). Вибір архітектора виявився напрочуд вдалим, позаяк архітектор створив дивовижний шедевр архітектури доби бароко.

Трикутні барокові плани[ред. | ред. код]

Бароко Італії у 17 ст. рекрутувало до власних прихильників низку високо обдарованих архітекторів, інженерів, будівельників-практиків, іноді всі ці якості були притаманні одній особі. Барокова практика в Італії набула експериментального характеру і зберегла його впродовж двох століть — в живопису, в архітектурі, в театрально-декораційному мистецтві, дещо менше в скульптурі і в медальєрному мистецтві.

В першій половині 17 ст. унікальні архітектурні якості виявив фаховий архітектор і будівничий Франческо Борроміні (1599—1667). Останній — визнаний майстер креслень архітектора, якими він плідно займався ще в Мілані[4]. Креслення Борроміні не мали собі рівних за фаховою віртуозністю в Італії 17 століття[5]. До рівня фантастичних можливостей Борроміні підняв і реальні споруди, позаяк міг втілити надзвичайно складний власний задум. В творчих пошуках Борроміні сміливо ігнорував вже розповсюджені барокові стереотипи і заборони, що лякало навіть визнаних авторитетів доби, не оминаючи Лоренцо Берніні і армію численних помічників його римської майстерні.

Архітекторами-італійцями запланована і виконана в реальності низка споруд з колоподібними та овальними планами. Згодом до них додали і вишукані трикутні плани, підвладні справжнім віртуозам.

Творчі знахідки саме Франческо Борроміні мали помітний вплив на архітектурну практику Гваріно Гваріні, теж здатного сміливо наслідувати Борромні і робити неможливе — можливим. Вишукану трикутну схему Гваріні і реалізував у склепінні каплиці Сакра Сіндоне, що базується на квадраті міцних мурів.

Опис склепіння каплиці Гваріні[ред. | ред. код]

Видовище склепіня каплиці з її інтер'єру.

Склепіння каплиці з її інтер'єру справляє враження куполу. Насправді це шпиляста конструкція з низкою різноманітних за розмірами вікон-отворів.

Гваріні був оригінальним навіть в тому, що повністю відмовився від декору живописом чи ліпленими скульптурами, такими типовими для барокових церков і соборів Риму. Всі декоративні деталі нетипового склепіння каплиці виконані лише різними архітектурними деталями, а мінливе освітлення через безліч вікон-отворів справляє враження прориву у небо і нетутешньої феєрії[6].

Галерея[ред. | ред. код]

Фігурний дах каплиці Гваріні від двору королівського палацу в Турині.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Gerd Schneider: Guarino Guarini, ungebaute Bauten Dr. Ludwig Richter Verlag, Wiesbaden 1997, ISBN 3-89500-036-1.
  • Wittkower, Rudolf (1980). Art and Architecture in Italy, 1600—1750. Pelican History of Art. Penguin. pp. 403—415. ISBN 0-300-07939-7.
  • Harold Alan Meek. Guarino Guarini, Electa, Milano 1991.
  • Aldo Ballo, Torino barocca, LEA, 1965, Roma (італ)
  • Всеобщая история искусств, т 4, М., «Искусство», 1963
  • Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М., «Наука», 1978

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б archINFORM — 1994.
  2. dati.beniculturali.it — 2014.
  3. N. Carboneri, Vicenda delle cappelle per la Santa Sindone, in Boll. della Soc. Piem. di archeol. e belle arti, n. s., XVIII (1964), pp. 98-102
  4. Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М., «Наука», 1978, с. 104
  5. Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М., «Наука», 1978, с. 106
  6. Всеобщая история искусств, т 4, М., «Искусство», 1963, с. 41-42

Див. також[ред. | ред. код]