Карабиць Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Карабиць
Надгробок Івана Карабця на Байковому кладовищі в Києві.

Іва́н Фе́дорович Кара́биць (* 17 січня 1945, Ялта, Донецька область  † 20 січня 2002) — український композитор, диригент, музично-громадський діяч. Народний артист України. Почесний громадянин Дзержинська[1].

Зміст

Біографія [ред.]

Народився 17 січня 1945 року у грецькій родині в селі Ялта Першотравневого району Донецької області. У ранньому дитинстві разом з батьками виїхав з Ялти. Подальше його життя пройшло в Дзержинську, Артемівську, Києві та гастрольних поїздках.

У 1971 р. закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція по класу проф. Б.Лятошинського та в 1975 р. аспірантуру під керівництвом М.Скорика

1968–1975 диригент Ансамблю пісні і танцю (Київ). 1989–2001 музичний директор міжнародного фестивалю КиївМузикФест. Член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО. Професор Національної музичної академії України. Серед учнів Івана Карабиця - Вікторія Польова, Андрій Бондаренко, Олена Ільницька

Лауреат республіканської комсомольської премії імені Островського (1978), Лауреат всесоюзного композиторського конкурсу, Заслужений діяч мистецтв України (1974), Народний артист України (1991).

Творчість [ред.]

Запис

Твори раннього періоду відрізняються експресивністю музичної мови та пошуком індивідуального стилю, композитор вільно використовував додекафонію. Переважають камерні твори.

У 70-80-і роки визначилося тяжіння композитора до масштабних музичних побудов, переважають симфонічні та вокально-симфонічні жанри (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» на вірші Г. С. Сковороди, опера-ораторія «Київські фрески», три концерти для оркестру), характерна філософська та громадянська тематика (теми Батьківщини, пам'яті, морального обов'язку). Стилістика композитора включає поєднує різні жанрово-стильові пласти українського фольклору (дума, протяжна пісня, інструментальні награші) і національного професійного музичного мистецтва (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Б. Лятошинського), з надбаннями класиків ХХ ст. (Г. Малер, Д. Шостакович, Б. Барток, І. Стравінський) та новітніми тенденціями, а також і масовими жанрами.

Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (пуантилізму, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). В образній сфері посилюється трагічне начало та актуалізується тема покаяння (Концерт № 3 «Голосіння», Концерт-триптих для оркестру), по-новому зазвучала пантеїстична тема («Music from Waterside»).

Громадська діяльність [ред.]

Був одним з фундаторів Українського фонду культури[2]

Пам'ять [ред.]

Меморіальна дошка, місто Дзержинськ

29 серпня 2010 року в місті Дзержинську, Донецька область, на будинку, в якому пройшли ранні роки Івана Федоровича та жила його мати, встановлена меморіальна дошка.

Список творів [ред.]


Для симфонічного оркестру [ред.]

  • симфонії — № 1 «5 пісень про Україну» (1974), № 2 (1977),
  • концерти для оркестру — № 1(1981),№ 2(1986),№ 3(1989)
  • «Присвячена Жовтню» (симфонічна прелюдія, 1977)
  • Тріумфальна увертюра (1980)
  • балет «Героїчна симфонія»(1982)

Для хору (голосу) та симфонічного оркестру [ред.]

  • «Сад божественних пісень» на вірші Г. Сковороди для хору, солістів та симфонічного оркестру (1971)
  • «Vivere memento» («Пам'ятай жити») на вірші І. Франка для баса і симфонічного оркестру (1970)
  • «Мій рідний Донбас» (1980)
  • «Київські фрески» опера-ораторія на вірші Б. Олійника для солістів, хору та симфонічного оркестру
  • «Молитва Катерини» на вірші К. Мотрич для чтиці, дитячого хору та симфонічного оркестру (1993)
  • «Ювілейна кантата» на вірші М. Руденка для солістів, хору та симфонічного оркестру

Для інструментів та симфонічного оркестру [ред.]

  • концерти для фортепіано з оркестром — № 1(1968),№ 2(1971),№ 3 «Голосіння»(2000)
  • 5 музичних моментів для ф-но з оркестром (1999)
  • концерт для віолончелі з оркестром (1968)

Для естрадного оркестру [ред.]

  • Квінтет (1966)
  • Український сувенір (1980)
  • «Святковий Київ» (1980)
  • «Симфонія праці» (1981)

Для камерного оркестру [ред.]

  • Симфоніетта для струнних (1967)
  • Симфонія № 3 для струнних
  • Концертіно для камерн. оркестру (1970)
  • Концерт-триптих для струнних (1996)
  • Віо-серенада (2000) для струнного оркестру

Для голосу та інструментів [ред.]

  • «Три українські пісні» для хору та фортепіано (1969)
  • «Пастелі» вокальний цикл на слова П. Тичини для сопрано і ф-но (1970)
  • «З пісень Хіросіми» цикл на вірші Е. Йонеди для сопрано і флейти
  • «Повісті» вокальний цикл на тексти А. Куліча для баритону і ф-но (1975)
  • «З лірики М. Рильського» цикл пісень для мецо-сопрано і ф-но (1976)
  • «На березі вічності» цикл пісень на вірші Б. Олійника
  • «Мати» цикл на вірші Б. Олійника для голосу та фортепіано


Камерні твори [ред.]

  • Сонати для віолончелі і ф-но — № 1 (1968),№ 2 (1972)
  • «Ліричні сцени» для скрипки і ф-но (1970)
  • концертна сюїта для скрипок (1973)
  • Струнний квартет (1973)
  • Концертний дивертисмент для 6 виконавців (1975)
  • Експромт для альта і ф-но (1976)
  • «Диско-хоровод» для кларнету і ф-но (1981)
  • Концертино для 9 виконавців (1983)
  • Про що співає річка для 7 виконавців (1993)
  • «Інтродукція та колізія» для 2 скрипок та ф-но (1993)
  • «музика з вотерсайду» для флейти, кларнета, скрипки, ф-но та ударних (1994)

Для інструментів соло [ред.]

  • Сонатина для фортепіано (1967)
  • «Музика» для скрипки соло (1972)
  • 24 прелюдії для ф-но (1976)
  • «Вальс» для альта соло (1982)

музика до кінофільмів [ред.]

  • «Вулиця тринадцяти тополь» (1969),
  • «Комісари» (1970),
  • «Земні та небесні пригоди» (1974),
  • «Острів юності» (1976),
  • «Дачна поїздка сержанта Цибулі» (1979),
  • «Житіє святих сестер» (1982),
  • «Без року тиждень» (1982, т/ф),
  • «Тепло студеної землі» (1984, 2 с),
  • «Іванко і цар Поганій» (1984, т/ф),
  • «Чудеса в Гарбузянах» (1985, т/ф),
  • «Поранені камені» (1987, т/ф, 3 с),
  • «Шлях до пекла» (1988),
  • «Із житія Остапа Вишні» (1991),
  • «Партитура на могильному камені» (1995),

мультфільмів:

  • «Була у слона мрія» (1973),
  • «Півник і сонечко» (1974),
  • «Ниточка і Кошеня» (1977),
  • «Різнокольорова історія» (1987),
  • «Різдвяна казка» (1993),
  • «На полі крові. Акеїсіата» (2001) та ін.

Примітки [ред.]

  1. ↑ Виктор Савченко. Наш Дзержинск. — Донецк, ООО ИПП «Промінь», 2008, с. 405–407 (рос.)
  2. ↑ Доповідь Бориса Олійника на урочистостях з нагоди 20-ліття Українського фонду культури borys-oliynik.info

Бібліографія [ред.]

Посилання [ред.]

Мультимедія [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карабиць_Іван_Федорович&oldid=12596579