Карабиць Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карабиць Іван Федорович
Karabyts.jpg
Народився 17 січня 1945(1945-01-17)
Ялта, Донецька область
Помер 20 січня 2002(2002-01-20) (57 років)
Київ Київ
Поховання Байкове кладовище, Київ
Громадянство Україна Україна
Національність грек
Відомий композитор, диригент, громадський діяч
Alma mater Національна музична академія України
Посада професор Національної музичної академії України
Дружина Копиця Маріанна Давидівна
Діти Кирило Карабиць
Нагороди
Народний артист України Заслужений діяч мистецтв України
Сторінка в інтернеті Офіційна сторінка
Надгробок Івана Карабця на Байковому кладовищі в Києві.

Іва́н Фе́дорович Кара́биць (* 17 січня 1945, Ялта, Донецька область  † 20 січня 2002) — український композитор, диригент, музично-громадський діяч. Народний артист України. Почесний громадянин Дзержинська[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився 17 січня 1945 року у грецькій родині в селі Ялта Першотравневого району Донецької області. У ранньому дитинстві разом з батьками виїхав з Ялти. Подальше його життя пройшло в Дзержинську, Артемівську, Києві та гастрольних поїздках.

У 1959–1963 рр. навчався в Артемівському музичному училищі (нині носить ім'я Івана Карабиця), закінчив його по класу фортепіано. У 1971 р. закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція по класу проф. Б.Лятошинського та в 1975 р. аспірантуру під керівництвом М.Скорика

1968–1975 диригент Ансамблю пісні і танцю (Київ). 1989–2001 музичний директор міжнародного фестивалю Київ Музик Фест. Член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО. Професор Національної музичної академії України. Серед учнів Івана Карабиця — Вікторія Польова, Андрій Бондаренко, Олена Ільницька

Лауреат республіканської комсомольської премії імені Островського (1978), Лауреат всесоюзного композиторського конкурсу, Заслужений діяч мистецтв України (1974), Народний артист України (1991).

Творчість[ред.ред. код]

Запис

Твори раннього періоду відрізняються експресивністю музичної мови та пошуком індивідуального стилю, композитор вільно використовував додекафонію. Переважають камерні твори.

У 70-80-і роки визначилося тяжіння композитора до масштабних музичних побудов, переважають симфонічні та вокально-симфонічні жанри (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» на вірші Г. С. Сковороди, опера-ораторія «Київські фрески», три концерти для оркестру), характерна філософська та громадянська тематика (теми Батьківщини, пам'яті, морального обов'язку). Стилістика композитора включає поєднує різні жанрово-стильові пласти українського фольклору (дума, протяжна пісня, інструментальні награші) і національного професійного музичного мистецтва (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Б. Лятошинського), з надбаннями класиків ХХ ст. (Г. Малер, Д. Шостакович, Б. Барток, І. Стравінський) та новітніми тенденціями, а також і масовими жанрами.

Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (пуантилізму, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). В образній сфері посилюється трагічне начало та актуалізується тема покаяння (Концерт № 3 «Голосіння», Концерт-триптих для оркестру), по-новому зазвучала пантеїстична тема («Music from Waterside»).

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Був одним з фундаторів Українського фонду культури[2]

Пам'ять[ред.ред. код]

Меморіальна дошка, місто Дзержинськ

29 серпня 2010 року в місті Дзержинську, Донецька область, на будинку, в якому пройшли ранні роки Івана Федоровича та жила його мати, встановлена меморіальна дошка.

У 2003–2008 та 2010 роках в Артемівську провлодився конкурс молодих піаністів імені Івана Карабиця[3].

З 2011 року у Києві проводиться конкурс молодих композиторів імені Івана Карабиця[4].

Список творів[ред.ред. код]


Для симфонічного оркестру[ред.ред. код]

  • симфонії — № 1 «5 пісень про Україну» (1974), № 2 (1977),
  • концерти для оркестру — № 1(1981),№ 2(1986),№ 3(1989)
  • «Присвячена Жовтню» (симфонічна прелюдія, 1977)
  • Тріумфальна увертюра (1980)
  • балет «Героїчна симфонія»(1982)

Для хору (голосу) та симфонічного оркестру[ред.ред. код]

  • «Сад божественних пісень» на вірші Г. Сковороди для хору, солістів та симфонічного оркестру (1971)
  • «Vivere memento» («Пам'ятай жити») на вірші І. Франка для баса і симфонічного оркестру (1970)
  • «Мій рідний Донбас» (1980)
  • «Київські фрески» опера-ораторія на вірші Б. Олійника для солістів, хору та симфонічного оркестру
  • «Молитва Катерини» на вірші К. Мотрич для чтиці, дитячого хору та симфонічного оркестру (1993)
  • «Ювілейна кантата» на вірші М. Руденка для солістів, хору та симфонічного оркестру

Для інструментів та симфонічного оркестру[ред.ред. код]

  • концерти для фортепіано з оркестром — № 1(1968),№ 2(1971),№ 3 «Голосіння»(2000)
  • 5 музичних моментів для ф-но з оркестром (1999)
  • концерт для віолончелі з оркестром (1968)

Для естрадного оркестру[ред.ред. код]

  • Квінтет (1966)
  • Український сувенір (1980)
  • «Святковий Київ» (1980)
  • «Симфонія праці» (1981)

Для камерного оркестру[ред.ред. код]

  • Симфоніетта для струнних (1967)
  • Симфонія № 3 для струнних
  • Концертіно для камерн. оркестру (1970)
  • Концерт-триптих для струнних (1996)
  • Віо-серенада (2000) для струнного оркестру

Для голосу та інструментів[ред.ред. код]

  • «Три українські пісні» для хору та фортепіано (1969)
  • «Пастелі» вокальний цикл на слова П. Тичини для сопрано і ф-но (1970)
  • «З пісень Хіросіми» цикл на вірші Е. Йонеди для сопрано і флейти
  • «Повісті» вокальний цикл на тексти А. Куліча для баритону і ф-но (1975)
  • «З лірики М. Рильського» цикл пісень для мецо-сопрано і ф-но (1976)
  • «На березі вічності» цикл пісень на вірші Б. Олійника
  • «Мати» цикл на вірші Б. Олійника для голосу та фортепіано


Камерні твори[ред.ред. код]

  • Сонати для віолончелі і ф-но — № 1 (1968),№ 2 (1972)
  • «Ліричні сцени» для скрипки і ф-но (1970)
  • концертна сюїта для скрипок (1973)
  • Струнний квартет (1973)
  • Концертний дивертисмент для 6 виконавців (1975)
  • Експромт для альта і ф-но (1976)
  • «Диско-хоровод» для кларнету і ф-но (1981)
  • Концертино для 9 виконавців (1983)
  • Про що співає річка для 7 виконавців (1993)
  • «Інтродукція та колізія» для 2 скрипок та ф-но (1993)
  • «музика з вотерсайду» для флейти, кларнета, скрипки, ф-но та ударних (1994)

Для інструментів соло[ред.ред. код]

  • Сонатина для фортепіано (1967)
  • «Музика» для скрипки соло (1972)
  • 24 прелюдії для ф-но (1976)
  • «Вальс» для альта соло (1982)

музика до кінофільмів[ред.ред. код]

  • «Вулиця тринадцяти тополь» (1969),
  • «Комісари» (1970),
  • «Відкрий себе» (1972),
  • «Земні та небесні пригоди» (1974),
  • «Острів юності» (1976),
  • «Дачна поїздка сержанта Цибулі» (1979),
  • «Житіє святих сестер» (1982),
  • «Без року тиждень» (1982, т/ф),
  • «Тепло студеної землі» (1984, 2 с),
  • «Іванко і цар Поганій» (1984, т/ф),
  • «Чудеса в Гарбузянах» (1985, т/ф),
  • «Поранені камені» (1987, т/ф, 3 с),
  • «Шлях до пекла» (1988),
  • «Із житія Остапа Вишні» (1991),
  • «Партитура на могильному камені» (1995),

мультфільмів:

  • «Була у слона мрія» (1973),
  • «Півник і сонечко» (1974),
  • «Ниточка і Кошеня» (1977),
  • «Різнокольорова історія» (1987),
  • «Різдвяна казка» (1993),
  • «На полі крові. Акеїсіата» (2001) та ін.

Примітки[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Мультимедія[ред.ред. код]