Караваджизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хосе де Рібера. Святий Андрій Першозваний

Караваджизм — різновид стилю бароко у 17 столітті в мистецтві Західної Європи. Ця мистецька течія співіснувала з так званим «Великим стилем» на чолі з академізмом і класицизмом.

Караваджизм мав розповсюдження лише в живопису, дуже мало — в малюнках і гравюрах.

Суміш мистецьких течій[ред.ред. код]

Караваджизм виник в добу, яку слід називати сумішшю мистецьких течій наприкінці 16 століття. Ще живі і в повній мірі авторитетні майстри пізнього маньєризму . Нагадаєм, що навіть сам Караваджо в молоді роки навчався у маньєриста Сімоне Петерцано, але нічого не взяв від застарілих, переобтяжених, штучних композицій свого вчителя і маньєризму як такого. Помічником працював Караваджо і в майстерні римського маньєриста Джузеппе д'Арпіно, але і від нього не запозичів нічого, окрім технічних навичок.

Відокремленість Караваджо від пізнього маньєризму добре відчував Джованні Бальоне, теоретик мистецтва, сам представник маньєризму і другорядний римський художник. Бальоне засуджував бунтівного в поведінці і художній манері Караваджо і завжди був на боці його ворогів.

Від геніального Мікеланджело Буонарротті йде лінія барокового живопису Італії. Цю лінію підхопили римські живописці ( П'єтро да Кортона, Андреа Поццо, Аннібалє Каррачі та ін.), яких всіляко підтримали багатії і можновладці. Адже стиль бароко намагались монополізувати, аби воно уславило могутність і велич церковних і світских князів. Тим часом живопис бароко покинув героїчні і демократичні традиції Мікеланджело заради декоративних ефектів чи формальних завдань.

А Караваджо використовував лише деякі знахідки і прийоми бароко, залишаючись в межах реалізму, притаманного північним художнім школам Італії. Проблема реалізму в цих художніх школах ще добре не вивчена і недооцінена. Але його потужні можливості в повній мірі відбилися як в геніальних картинах Караваджо, так і в полотнах менш відомих майстрів, творців реалістичних портретів, натюрмортів, побутових картин ( портрети Вітторе Гісланді,натюрморти Крістофоро Мунарі, Беттера, Еварісто Баскеніса, побутові картини Чіппера та ін.)

Караваджизм в Італії[ред.ред. код]

Вознесіння Христа, Художній інститут Чикаго

Караваджизм в Італії характеризувався неглибоким проникненням в суть знахідок Караваджо, засвоєнням його зовнішніх ознак, типажу, світлотіні. Світлотінь, різка в нічних сценах і більш м'яка в побутових картинах була головною ознакою караваджизму. З'явилися художники, що спеціалізуються на нічних сценах і вечірньому освітленні( Матіас Стомер, Бартоломео Манфреді, у Франції - Жорж де Латур, Жак Белланж ). За пристрасть до нічного освітлення Герард Хонтхорст навіть отримав прізвисько Герардо делла Нотте, тобто Нічний Герардо.

Лише талановиті представники караваджизму відходять від формальних ознак стилю Караваджо і насичують картини особистими знахідками, прокладаючи свої стежки в мистецтві, нехай і неширокі (Хосе де Рібера, Матіас Стомер, Караччоло, Массімо Станціоне, Карло Сарачені, Ніколо Реньєрі, Валантен де Булонь).

Засновник Караваджо, який не був караваджистом[ред.ред. код]

Караваджо прожив недовге, насичене неприємними пригодами і тяжкою працею життя, що трагічно обірвалося на 38 році. На відміну від Мікеланджело Буонарротті, він не бачив, що стає засновником нового стилю. Йому було не до того. Бо неприємний плин трагічних подій пришвидчився настільки, що було не до споглядань. Караваджо не мав міцної художньої освіти і творив себе як художника - сам. Караваджо - автодидакт за малим чи великим рахунком. Караваджо навчався у природи, у суворої до нього реальності. Тому так багато простонародних типів в його картинах. Тому майже нема портретів аристократів, фресок в палацах і пейзажів. Але навіть недоліки освіти і майстерності Караваджо стануть його перевагами. Він не співвідносив свої твори з вимогами аристократичного «Величного стилю», а наповнював їх справжніми почуттями демократичного, народного оточення, почуттями, які добре знав і сам. Тому такий справжній відчай у апостола в «Поцілунку Іуди», тому така щира несподіванка в «Обиранні Христом апостола Матвія», тому такий сум і скорбота в «Покладанні у гроб», бо ховають кращого і незамінного, якому б ще жити на радість громади. Караваджо - великий реаліст. Але він ніколи не був караваджистом. Ті розкрадали його знахідки, його композиції, облегшували і ємоційне навантаження, і сутність трагічних образів. В картинах Караваджо гримить трагічна музика, а у караваджистів - муркотять струни лютень і співають хвацьких чи солоденьких пісень, інколи поряд з повіями.

Майже нема відомостей про прямих учнів Караваджо, хоча його моделлю і співробітником в молоді роки був Маріо Мінніті, художник і послідовник майстра. Можливо, деякі картини він робив з ним. Але його учнями стали (після смерті майстра) художники Фландрії ( нині Бельгія),Іспанії, Франції, Голландії, Італії. Декотрі з них мали хист і могутній талант. І не зупинились на знахідках Караваджо. Майстри ж мало обдаровані жували прийоми Караваджо все життя, але попрацювали заради становлення і укріплення реалізму попри пізній маньєризм, академізм братів Каарачі, чудернацькі витівки малообдарованих майстрів бароко.

Картини Караваджо[ред.ред. код]

Караваджисти (перелік)[ред.ред. код]

Худ. Ніколо Торніолі, Італія. «Гурток астрономів», Галерея Спада, Рим.

Галерея творів деяких караваджистів[ред.ред. код]

Никола Турнье. «Концерт», Лувр.

Джерела[ред.ред. код]

  • Всеобщая история искусств. — Т.4. — М., 1963.
  • Caravaggio and His Followers, Furora Art Publishers. — Leningrad, 1975 (англ.)
  • Микеланджело да Караваджо.Документы.воспоминания современников. М, «Искусство», 1975 (рос)

Див. також[ред.ред. код]