Караваджизм
Караваджизм — різновид стилю бароко у 17 столітті в мистецтві Західної Європи. Ця мистецька течія співіснувала з так званим «Великим стилем» на чолі з академізмом і класицизмом.
Караваджизм мав розповсюдження лише в живопису, дуже мало — в малюнках і гравюрах.
Зміст |
Суміш мистецьких течій [ред.]
Караваджизм виник в добу, яку слід називати сумішшю мистецьких течій наприкінці 16 століття. Ще живі і в повній мірі авторитетні майстри пізнього маньєризму . Нагадаєм, що навіть сам Караваджо в молоді роки навчався у маньєриста Сімоне Петерцано, але нічого не взяв від застарілих, переобтяжених, штучних композицій свого вчителя і маньєризму як такого. Помічником працював Караваджо і в майстерні римського маньєриста Джузеппе д'Арпіно, але і від нього не запозичів нічого, окрім технічних навичок.
Відокремленість Караваджо від пізнього маньєризму добре відчував Джованні Бальоне, теоретик мистецтва, сам представник маньєризму і другорядний римський художник. Бальоне засуджував бунтівного в поведінці і художній манері Караваджо і завжди був на боці його ворогів.
Від геніального Мікеланджело Буонарротті йде лінія барокового живопису Італії. Цю лінію підхопили римські живописці ( П'єтро да Кортона, Андреа Поццо, Аннібалє Каррачі та ін.), яких всіляко підтримали багатії і можновладці. Адже бароко уславило могутність і розкіш церковних і світских князів. Тим часом живопис бароко покинув героїчні і демократичні традиції Мікеланджело заради декоративних ефектів чи формальних завдань.
А Караваджо використовував лише деякі знахідки і прийоми бароко, залишаючись в межах реалізму, притаманного північним художнім школам Італії. Проблема реалізму в цих художніх школах ще добре не вивчена і недооцінена. Але його потужні можливості в повній мірі відбилися як в геніальних картинах Караваджо, так і в полотнах менш відомих майстрів, творців реалістичних портретів, натюрмортів, побутових картин ( портрети Вітторе Гісланді,натюрморти Крістофоро Мунарі, Беттера, Еварісто Баскеніса, побутові картини Чіппера та ін.)
Караваджизм в Італії [ред.]
Караваджизм в Італії характеризувався неглибоким проникненням в суть знахідок Караваджо, засвоєнням його зовнішніх ознак, типажу, світлотіні. Світлотінь, різка в нічних сценах і більш м'яка в побутових картинах була головною ознакою караваджизму. З'явилися художники, що спеціалізуються на нічних сценах і вечірньому освітленні( Матіас Стомер, Бартоломео Манфреді, у Франції - Жорж де Латур, Жак Белланж ). За пристрасть до нічного освітлення Герард Хонтхорст навіть отримав прізвисько Герардо делла Нотте, тобто Нічний Герардо.
Лише талановиті представники караваджизму відходять від формальних ознак стилю Караваджо і насичують картини особистими знахідками, прокладаючи свої стежки в мистецтві, нехай і неширокі (Хосе де Рібера, Матіас Стомер, Караччоло, Массімо Станціоне, Карло Сарачені, Ніколо Реньєрі, Валантен де Булонь).
Засновник Караваджо, який не був караваджистом [ред.]
Караваджо прожив недовге, насичене неприємними пригодами і тяжкою працею життя, що трагічно обірвалося на 38 році. На відміну від Мікеланджело Буонарротті, він не бачив, що стає засновником нового стилю. Йому було не до того. Бо неприємний плин трагічних подій пришвидчився настільки, що було не до споглядань. Караваджо не мав міцної художньої освіти і творив себе як художника - сам. Караваджо - автодидакт за малим чи великим рахунком. Караваджо навчався у природи, у суворої до нього реальності. Тому так багато простонародних типів в його картинах. Тому майже нема портретів аристократів, фресок в палацах і пейзажів. Але навіть недоліки освіти і майстерності Караваджо стануть його перевагами. Він не співвідносив свої твори з вимогами аристократичного «Величного стилю», а наповнював їх справжніми почуттями демократичного, народного оточення, почуттями, які добре знав і сам. Тому такий справжній відчай у апостола в «Поцілунку Іуди», тому така щира несподіванка в «Обиранні Христом апостола Матвія», тому такий сум і скорбота в «Покладанні у гроб», бо ховають кращого і незамінного, якому б ще жити на радість громади. Караваджо - великий реаліст. Але він ніколи не був караваджистом. Ті розкрадали його знахідки, його композиції, облегшували і ємоційне навантаження, і сутність трагічних образів. В картинах Караваджо гримить трагічна музика, а у караваджистів - муркотять струни лютень і співають хвацьких чи солоденьких пісень, інколи поряд з повіями.
Майже нема відомостей про прямих учнів Караваджо, хоча його моделлю і співробітником в молоді роки був Маріо Мінніті, художник і послідовник майстра. Можливо, деякі картини він робив з ним. Але його учнями стали (після смерті майстра) художники Фландрії ( нині Бельгія),Іспанії, Франції, Голландії, Італії. Декотрі з них мали хист і могутній талант. І не зупинились на знахідках Караваджо. Майстри ж мало обдаровані жували прийоми Караваджо все життя, але попрацювали заради становлення і укріплення реалізму попри пізній маньєризм, академізм братів Каарачі, чудернацькі витівки малообдарованих майстрів бароко.
Картини Караваджо [ред.]
Караваджисти (перелік) [ред.]
- Фландрія : П. П. Рубенс(ранішні твори), Абрахам Янсенс (1575—1632), Якоб Йорданс (1593—1678), Герард Сегерс (1591—1651), Теодор Ромбоутс (1597—1637), Луї Фінсон ( бл. 1575-1617), Ян Коссирс (1600—1671), Пітер ван Моль (1593—1650), Якоб ван Оост Старший (1601—1671), Ян Янссенс (1590-після 1650), Теодор ван Лун (1585- після 1660).
- Італія : Ліонелло Спада (1576—1622), Орацио Фідані (1610 ?- 1656 ?), Бартоломео Манфреді (1587?-1621), Хосе де Рібера (1591—1652), Гверчіно (1591—1666), Массімо Станціоне(1585—1656), Матіас Стомер (бл. 1600- після 167), Доменіко Фетті(1589—1623), Матіа Преті (1613—1699), Пьєтро Новеллі (1603—1647),Антоніо де Белліс ( бл. 1616 - 1656 ), Андреа Ваккаро (1598—1670), Карло Сарачені (1579—1620), Артемісія Джентілєскі (1598—1653), Бартоломео Кавароссі (1590 ? — 1625), Орацио Борджанні (1578?-1616), Караччоло (1580?-1637), Орацио Джентілєскі (1563—1639), Ніколо Реньєрі (1591—1667), Карло Селітто (1581—1614), Маріо Мінніті (1577 — 1640), Франческо Бонері() , Ніколо Торніолі (1598-1651).
- Франція : Валантен де Булонь (1594—1632), Жорж де Латур(1593—1652), Симон Вуе (ранішні твори (1590—1649), Николя Турньє ( 1590-1639), Жак Белланж (1580?- після 1617).
- Іспанія : Франсіско Рібальта (1565—1628), Веласкес (1599—1660) ранішні твори, Франсіско де Сурбаран(1598—1664), Хуан Баттіста дель Майно (1578—1641).
- Голландія : Рембрандт(1606—1669), Ян Лівенс (1607—1674), Херман ван Алдеверелт (1629—1669), художники містаУтрехт — Хендрік Тербрюгген(1588—1629), Герард ван Хонтхорст(1590—1656), Дірк ван Бабюрен (бл.1595-1624) та ін.
- Німеччина : Адам Ельсгаймер (1578—1610), Йоахим фон Зандрарт (1606—1688).
Галерея творів деяких караваджистів [ред.]
-
Худ. Массімо Станціоне. Юдиф з головою Олоферна. Метрополітен-музей.
-
Хосе де Рібера.Янгол виводить Апостола Петра із в'язниці
-
Худ. Гверчіно. Молитва Давида поряд з відрубаною головою Голіафа
-
Худ. Валантен де Булонь.Мучеництво Св. Мартіріана і Процессуса.
-
Жорж де Латур. Свята Ірина рятує Св. Себастьяна вночі.
-
Худ. Матіас Стомер. Муций Сцевола спалює власну руку аби налякати загарбника Порсену.
-
Теодор Ромбоутс, «Гра в карти», Зальцбург, Австрія
Джерела [ред.]
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Караваджизм
- Всеобщая история искусств. — Т.4. — М., 1963.
- Caravaggio and His Followers, Furora Art Publishers. — Leningrad, 1975 (англ.)
- Микеланджело да Караваджо.Документы.воспоминания современников. М, «Искусство», 1975 (рос)
