Карагеоргій

Георгій Петрович Карагеоргій Ђорђе Петровић Карађорђе
Народився	3 листопада 1762 Вішевац,Османська імперія(зараз Сербія)
Помер	13 липня 1817 Радованський луг, Сербія
Національність	серб
Посада	лідер першого сербського повстання Сербія .
Рід	Карагеоргієвичі
Дружина	Єлена Йовановіч
Діти	Олександр, Олексій, Сіма, Сава, Сарка, Пола, Страменка

Георгій Петрович Карагеоргій (серб. Ђорђе Петровић Карађорђе), часто просто Карагеоргій (Карађорђе),16 листопада 1762(точний рік його народження не відомий, це 50-60-і рр.. XVIII століття)-13 липня 1817) — керівник Першого сербського повстання проти Османської імперії, засновник династії Карагеоргієвичів. При народженні одержав ім'я Георгій (Ђорђе), прізвисько Карагеоргій (кара-по-турецьки «чорний») він отримав через свою темну зовнішність і запальний характер.

Походження і раннє життя

Георгій народився 16 листопада 1762 року в селі Вішевац,яке знаходилося недалеко від міста Рача в Крагуєвацькому окрузі(центральна Сербія)тоді частина Османської імперії,зараз Шумадійський округ.Походив він із бідної селянської родини.Його батька звали Петро,а матір-Маріца(дівоче прізвище Живкович. По батьківській лінії предки Карагеоргія були родом з Чорногорії,звідки його дід Йован переїхав до Вішевац,а його брат Радак в Мраморак.Вішевацька гілка сім'ї ствержувала,що походить від династії Неманичів(правили середньовічною Сербією в 1166-1371 роках). Через фінансові труднощі Карагергій був змушений працювати на багатих сербів і турків.В 1785 році він одружився з Єленою Йовановіч.Єлена походила з багатої сім'ї,тому її батьки були проти весілля з бідним Карагеоргієм,але це не завадило їм одружитися.Після весілля вони недовго жили в Сербії.Причиною втечі,було "право першої ночі",яке по закону надавалося місцевому турецькому правителю,з чим Карагеоргій не погодився і убив турка. Під час втечі Карагеоргій,убив свого батька.Причиною цього вчинку історики вважають,було те що батько довгий час працював на турків і закликав сина повернутися і служити Туреччині.В 1796 році після повернення в Сербію Карагеоргій розкаявся і попросив вибачення у народу і священників.

Австро-турецька війна

В кінці Австро-Турецької війни у 1787 році Карагеоргій воював на боці австрійців в чині підофіцера.Брав участь в проваленій атаці на Белград і в боях у Південній Сербії.Тут він отримав достатній військовий досвід,який знадобиться йому в майбутньому під час сербського повстання.У середині 1791 було укладено мир, Карагеоргій отримав медаль за хоробрість.Був включений до гайдуків,і очолював велике Гайдуцьке військо,в 1794 році військо було розпущено. Деякий час Карагеоргій з родиною жив мирно в Тополі.

Перше сербське повстання

У кінці XVIII-початку XIX століття дахи-ватажки яничар-повстали проти султана і захопили владу в Белградському пашалику. Погіршилось ставлення турків до сербського народу.Яничари творили сваволю,всякий опір придушувався.Приводом для Першого Сербського повстання стала подія,яку називають «Стратою Князів» (Січа Князова).Були страчені народні вожді, дворяни, священики, багаті торговці і колишні повстанці.Карагеоргій був оповіщений про страту в останні хвилини і зміг уникнути смерті, влаштувавши засідку зі своїми людьми і убивши всіх турків, посланих вбити його.У відповідь на страти 15 лютого 1804 серби зібралися в Орашаці, де Карагеоргій був призначений керівником повстання. Повстанці зібралися швидко підняти заколот.Спочатку під приводом звільнення від дахів, але після битви під Іванковацом в 1805 році повстанці почали відкритий бій, щоб повалити владу османського султана.У березні цього ж року Карагеоргій був офіційно призначений військовим лідером Сербії,самопроголошеним вождем. Карагеоргій особисто розмовляв з народом, обговорював з іншими вождями план повстання.Карагеоргій наполіг, щоб дахі покинули Белград. Досягнувши цього він скасував феодалізм в звільнених районах Сербії і встановив своє військове управління і вождів на місцях, дахі були схоплені і страчені.Османський уряд вітав повстання проти дахі і вирішив встановити нового пашу в Белграді.Однак Карагеоргій і серби, котрі скуштували плоди свободи,не пустили нового пашу в звільнені райони і розбили його армію в битві під Іванковацом в 1805. Ця битва означала поворот подій, з цих пір повстання перестало бути бунтом проти терору дахі і стало війною за свободу проти Османської імперії.Повстанці здобули кілька перемог, у тому числі в битвах під Деліградом, Белградом у 1806, під Шабацом і Ужицем в 1807. У 1806 представник повсталих сербів Петро Ічко був посланий в Стамбул для переговорів з османським урядом. Там він зумів домогтися вигідного для повставсталих миру.Однак Карагеоргій зволів відректися від цього договору на користь дружби з Росією,яка вступила у війну проти Османської імперії.

Кінець повстання

В 1812 Росія,вступивши у війну з Наполеоном,була змушена заключити мирний договір з Османською імперією,тим самим залишивши Карагеоргія наодинці у боротьбі проти турків.Під командуванням Куршид-Паші в липні 1813 р. на Сербію рушили три турецькі армії-з Заходу, Сходу та Півдня.У те літо Карагеоргій хворів на тиф. Військом повсталих керував воєвода Младан Милованович.Коли вождь дізнався про те, що турки переходять річку Морава і рухаються в бік Белграда, а також обложили місто Шабац, вирішив спільно з російським представником перейти до Австрії.

Життя у вигнанні

У вересні 1814 року Карагеоргій разом із сім'єю та іншими сербськими старшинами відправився в Росію.Для поселення їм було визначено місто Хотин,куди вони прибули в листопаді 1814 року.Дещо пізніше Карагеоргій вступив у зносини з керівництвом грецьких повстанців.Сербський вождь спільно з греками приступив до планування загального повстання на Балканах,проти турків. Після перемоги повсталих планувалося створити велику балканську державу за прикладом Візантії.Карагеоргій був обраний вождем цього нового повстання,і таємно в липні 1817 повернувся до Сербії. Його сім'я залишилася в Хотині.

Повернення до Сербії і смерть

Після повернення сербський вождь з'явився у свого кума,смедеревського князя Вуіци. Той його сховав у селі Радованський луг. Карагеоргій попросив кума повідомити Мілоша Обреновича, який на той час став сербським князем, про причини його повернення і домовитися про зустріч з ним. На світанку 25 липня 1817 Карагеоргій був убитий вві сні. Він до кінця вірив своєму кумові Вуіці, який не попередив його про змову. Голова Карагеоргія була доставлена князю Мілошу Обреновичу, який в знак вірності відправив її турецькому наміснику. Потім голову вождя відправили в Стамбул. Тіло Карагеоргія було закопано в селі Радованський луг. У 1930 році тіло вождя було перенесено в Тополу, родову усипальницю Карагеоргієвичів.

Карагеоргій у мистецтві

А.С. Пушкин

ДОЧЕРИ КАРАГЕОРГИЯ.

Гроза луны, свободы воин,

Покрытый кровию святой.

Чудесный твой отец,преступник и герой,

И ужаса людей,и славы был достоин.

Тебя, младенца, он ласкал

На пламенной груди рукой окровавленной;

Твоей игрушкой был кинжал -

Братоубийством изощренный....

Как часто, возбудив свирепой мести жар,

Он, молча, над твоей невинной колыбелью

Убийства нового обдумывал удар -

И лепет твой внимал, и не был чужд веселью...

Таков был: сумрачный, ужасный до конца.

Но ты, прекрасная, ты бурный век отца

Смиренной жизнию пред небом искупила:

С могилы грозной к небесам

Она, как сладкий фимиам,

Как чистая любви молитва, восходила.

Фільм «Карагеоргій або життя і діяння безсмертного вождя Карегеоргія», поставлений в 1911 році провідним актором-коміком і режисером Національного театру в Белграді Чічой Ільєю Станоєвічем за участю французького оператора Луї де Бери і акторів Національного театру, є першим балканським фільмом. Як і в більшості перших національних фільмом в інших країнах, вибір героя визначався національним менталітетом. І якщо в Росії це був кривавий «польовий командир» Разін («Понизова вольниця»), то в Сербії ним став Георгій Чорний (Карагеоргій), чия доля і посмертна слава типові для ідеалістично мислячих борців за незалежність, будь то шотландець Уоллес або чеченець Дудаєв. Зроблений в ту пору, коли європейський кінематограф, в пошуках нових тем, звернувся до театру, поставлений театральним режисером, на основі популярної в той час п'єси, «Карагеоргій», звичайно ж, несе на собі всі «гріхи» того часу - підкреслено театральну, фронтальну композицію кадру, перебільшення жестів в з'єднанні з «живими картинами», і навіть - у фіналі - прощальне розкланювання акторів. Але, в той же час, всі ці моменти дивним чином підходять до жанру «кіно-житія», яким, власне, і є «Карагеоргій», а зроблена «на замовчуванні» сцена битви, в якій оператор зумів органічно включити в дію «постійну біду»перших кінематографістів - бродячого собаку, застосувавши для цього (ще до Пастроне!) рух камери, справляє більше враження, ніж показана«впряму». Цікаво, що, на відміну, від «Понизової вольниці», яка робила міф про Разіна і персіянка - фактом реальності, «Карагеоргій», навпаки, спростовує найбільш «барвисті», і тому вкорінені в народній свідомості, міфи. І з'ясовується, що Георгій убив не «батька рідного», (як написав у своїй «Пісні про Георгія Чорного» А.С. Пушкін), а вітчима-зрадника. Фільм про Національного Героя, «Отця Сербів», зроблений, до того ж - талановито, користувався величезною популярністю у глядачів, і два роки опісля, в 1913 році був доповнений документальними кадрами відкриття монумента Карагеоргію в Белграді. На жаль, майже вісім десятків років цей фільм вважався втраченим, і був виявлений і відновлений тільки в 2003 році. Співробітниками Югославської кіноархіву були відновлені втрачені інтертітри на основі тексту п'єси і народних пісень, які лягли в основу фільму.